Рішення № 58382603, 08.06.2016, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/5167/16-ц

пр. № 2/759/3155/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за межі України,

В С Т А Н О В И В:

08.04.2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у період зимових канікул з 20.12.2016 року по 11.01.2017 року до країни прямування - Італійська Республіка, у супроводі матері, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2, надати дозвіл на виготовлення проїзних документів на право виїзду за межі України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в шлюбі з відповідачем у них народилися двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2014 року шлюб між сторонами розірвано. Місце проживання дітей визначено рішенням суду від 09.04.2015 року з позивачем. На неодноразові прохання позивача надати дозвіл на виїзд дітей за кордон на період канікул для їх оздоровлення та відпочинку, відповідач вимоги проігнорував, згоди на виїзд дітей за межі України не надав.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08.06.2016 року позовну заяву в частині вимог про надання дозволу на оформлення та виготовлення проїзних документів на право виїзду за межі України малолітніх дітей залишено без розгляду. Відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином. 01.06.2016 року представник відповідача подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що ОСОБА_2 не отримував жодних звернень від позивача щодо надання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дітей за межі України, вказані позовні вимоги неодноразово були предметом судового розгляду. Позивач жодного разу не відвозила дітей до моря, при цьому відповідач в період 2006 - 2014 р.р. відпочивав з дітьми у Криму, Туреччині, Болгарії. Зазначав, що позивач не дає йому та його родичам можливості спілкуватися з дітьми, силоміць утримує дітей у себе, посилався на конфлікти між сторонами щодо участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними в 2014-2015 роках. На підставі зазначеного, просив відмовити у задоволенні позову, а справу слухати за відсутності відповідача.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився ОСОБА_3, про що складено відповідний актовий запис №57, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився ОСОБА_4, про що складено відповідний актовий запис №1236, в графі «батько» у дітей записаний ОСОБА_2, в графі «мати» - ОСОБА_1 Наведені обставини підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 (а. с.12 - 13).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2014 року розірвано шлюб, що зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, 02.08.2003 року у Міському ВРАГС управління юстиції Вінницької обл., про що є актовий запис №1451 (а. с. 102).

Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09.04.2015 року (а. с. 17 - 25), що було змінене рішенням апеляційного суду м. Києва від 22.10.2015 року (а. с. 26 - 31), яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (а. с. 32 - 38), визначено місце проживання дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 Розірвано укладений 07.11.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про визначення місця проживання дітей та щодо здійснення батьківських прав та обов'язків. Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме, щосуботи з 09:00 по 16:00, в присутності матері.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.12.2015 року (а. с. 180 - 181) з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2000,00 грн. щодо кожної дитини, щомісячно, починаючи з 29.04.2015 року і до досягнення дітьми повноліття.

02.02.015 року, 06.04.2015 року, 04.09.2015, 22.09.2015 року, 13.10.2015 року, 23.10.2015 року позивач зверталася до відповідача з вимогами з'явитися до приватного нотаріуса для надання дозволу на виїзд дітей за межі України з метою оздоровлення у період весняних та літніх канікул у її супроводі та про надання дозволу на виготовлення проїзних документів (а. с. 58 - 76).

Жодної відповіді на вказані звернення не було надано.

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не надає позивачу дозвіл на виїзд дітей за межі України, внаслідок чого діти сторін не можуть поїхати на відпочинок і оздоровлення за межі України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (ч. 1 ст. 141 СК України). Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 2 ст. 155 СК України).

Згідно ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків, піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

За змістом ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути лише на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабіну Міністрів України від 27.01.1995 р. N 57 зазначено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п. 4 Правил).

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування».

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 має намір з метою відпочинку і оздоровлення малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період зимових канікул з 20.12.2016 року по 11.01.2017 року поїхати з дітьми до Італійської Республіки. Така поїздка сприятиме розвитку дітей, їх відпочинку і оздоровленню, тобто відповідає інтересам дітей.

На думку суду позов підлягає задоволенню, оскільки заявлені позивачем позовні вимоги відповідають наведеним вимогам законодавства, позивачем визначено державу прямування та відповідний часовий проміжок часу перебування у цій державі, позовні вимоги спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дітей, оскільки метою заявлених вимог є відпочинок і оздоровлення малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, їх розвиток.

На підставі наведеного позов підлягає задоволенню, ОСОБА_1 необхідно надати дозвіл, як законному представнику малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на тимчасовий виїзд за межі України малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період зимових канікул з 20.12.2016 року по 11.01.2017 року до країни прямування - Італійська Республіка, у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2

Щодо заперечень відповідача, суд вважає їх безпідставними і необґрунтованими, оскільки вони не містять жодних фактів і обставин, що свідчили б про необхідність відмовити у наданні дозволу для виїзду за межі України малолітніх дітей для тимчасового виїзду за межі України у період літніх канікул для відпочинку і оздоровлення. Заявлені вимоги не порушують прав позивача та якнайкраще забезпечують інтереси дітей.

Керуючись ст. ст. 29, 313 ЦК України, ст. ст. 3, 18 Конвенції про права дитини, ст. 141, 157 СК України, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабіну Міністрів України від 27.01.1995 р. N 57, ст. ст. 3, 15, 57-60, 157, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Надати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період зимових канікул з 20 грудня 2016 року по 11 січня 2017 року до країни прямування - Італійська Республіка, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2).

Надати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у період зимових канікул з 20 грудня 2016 року по 11 січня 2017 року до країни прямування - Італійська Республіка, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ