Ухвала суду № 58378878, 09.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/7719/15-ц Головуючий у І інстанції Орда О. О.Провадження № 22-ц/780/3147/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 09.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

09 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Якимчук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області, треті особи: Реєстраційна служба Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_3, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на житловий будинок за набувальною давністю. В обґрунтування своїх позовних вимог посилаласьна те, що ОСОБА_4, яка померла 22 листопада 2002 року, є її двоюрідною сестрою, дочкою ОСОБА_5, рідної сестри її матері ОСОБА_6 являлась інвалідом першої групи з дитинства, проживала в їхній сімї та потребувала постійного догляду за нею.

09 жовтня 2015 року Гребінківською державною нотаріальною конторою позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на підставі наданих документів було неможливо встановити факт родинних відносин між позивачем та померлою ОСОБА_4 Проте, являючись зареєстрованою в ІНФОРМАЦІЯ_1, продовжувала відкрито і безпреревно проживати в спірному будинку, що підтверджується записом у паспорті, де зазначено місце реєстрації позивача, довідкою з управління Пенсійного фонду у м. Василькові та Васильківському районі та довідкою виконкому Лосятинської сільської ради. Тому позивач вважає, що добросовісно заволоділа спадковим майном, оскільки зареєстрована в спірному будинку та протягом тринадцяти років продовжує відкрито та безперервно ним володіти. Враховуючи вимоги уточнюючої позовної заяви, позивач просила визнати за нею право власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне зясування судом усіх обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що при заволодінніжитловим будинком № 40 по вулиці Набережній в с. Лосятин Васильківського району,якийналежав на праві власності ОСОБА_4, позивач ОСОБА_2 знала, що у неї відсутні правові підстави для набуття права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю,оскільки право власності на спірний спадковий будинок після смерті ОСОБА_4 за відсутності спадкоємців за заповітом та законом перейшло до держави.

Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Як зазначено в п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок № 40 в с. Лосятин Васильківського району належить ОСОБА_4, згідно дубліката свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 20 серпня 1990 року. (а.с.4).

ОСОБА_4 померла 22 листопада 2002 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-БК № 403569 (а.с.9).

Згідно довідки № 34 від 14 квітня 2008 року Лосятинської сільської ради Васильківського району, ОСОБА_2 прописана та мешкає по вулиці Набережній, 40 в с. Лосятин з 21 листопада 2001 року.

У вказаному будинку мешкала ОСОБА_4, яка доводилася ОСОБА_2 двоюрідною сестрою. ОСОБА_2 проживала і проживає за вищевказаною адресою, робить поточний ремонт, обробляє частину городу (а.с.10).

Згідно довідки № 1023 від 17 листопада 2015 року Лосятинської сільської ради Васильківського району, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в житловому будинку, який належав померлій ОСОБА_4 на підставі права власності в с. Лосятин Васильківського району (а. с. 11).

Згідно копії паспорта ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).

ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФУ у м. Василькові та Васильківському районі та отримала в листопаді 2015 року пенсію в разі втрати годувальника, померлого внаслідок загального захворювання на 1-го утриманця, в розмірі 1174 грн., згідно довідки УПФУ у м. Василькові та Васильківському районі № 1547 від 09 листопада 2015 року (а.с.18).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 жовтня 2015 року № 910/02-31, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті ОСОБА_4, оскільки відсутні докази родинних відносин між нею та померлою (а.с.27).

Згідно листа Гребінківської державної нотаріальної контори від 24 червня 2016 року № 153/01-16, станом на 24 лютого 2016 року спадкова справа щодо майна померлої 22 листопада 2002 року ОСОБА_4 не заводилась (а.с.54).

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, для набуття права власності на нерухоме майно, перебігу строку набувальної давності не достатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперевності і тривалості свого володіння. Набувальна давність застосовується до випадків безтитульного володіння чужим майном.

Додатково у пункті 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказано, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки до правовідносин, які виникли після смерті ОСОБА_4 щодо спадкування належного їй житлового будинку, підлягає застосуванню ЦК УРСР в редакції 1963 року, оскільки даний факт мав місце в період діїЦивільного кодексу УРСР.

Відповідно до пунктів 2, 5 частини 1 статті 555 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкове майно по праву спадкування переходить до держави у разі, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні по закону, ні по заповіту; якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщину.

Також, місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги, що у даному випадку відсутня така складова умова набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісне заволодіння чужим майном.

На час відкриття спадщини в період чинностіЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави. На що також, було звернуто увагу Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Крім того, при вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому і не можуть бути підставою для його скасування, через що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін відповідно до ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: