Ухвала суду № 58377797, 14.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2493/15-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є.О.

Категорія 59 Доповідач Косигіна Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Худякова А.М., Григорусь Н.Й.

при секретарі Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 травня 2016 року

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача: 3% річних в сумі 671 грн. 30 коп. за період з 11.09.2014 року по 06.08.2015 року; 13389 грн. 75 коп. інфляційних втрат за період з вересня 2014 року по червень 2015 року включно. Зазначив, що рішенням Житомирського районного суду від 18.07.2013 року, яке набрало законної сили 30.07.2013 року, з ОСОБА_2 стягнуто на його користь 24750 грн. та 247 грн. 50 коп. судових витрат. Дане рішення звернуто до виконання, проте до цього часу не виконано, у зв'язку з чим вважає, що є всі підстави для задоволення позову.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 травня 2016 року позов задоволено, вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що судом безпідставно не застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 614 ЦК України, оскільки ним було доведено те, що він вжив усіх заходів щодо погашення боргу. Крім того, виконавча служба наклала арешт на все його майно, чим унеможливила реалізацію цього майна з метою погашення заборгованості. Також, судом не перевірено його майновий стан та фактичну можливість сплатити заборгованість.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що рішенням Житомирського районного суду від 18.07.2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 24750 грн. та 247 грн. 50 коп. судового збору (а.с. 106-107).

Дане рішення набрало законної сили 30.07.2013 року, по якому 17.10.2013 року видано виконавчий лист (а.с. 7), а 07.11.2013 року відкрите виконавче провадження (а.с. 8).

Постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 14.01.2014 року накладено арешт на все майно боржника в межах суми звернення стягнення (а.с. 70).

16.05.2016 року вищевказане рішення виконано, у зв'язку з чим постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 24.05.2016 року виконавче провадження закінчено, припинено чинність арешту майна боржника (а.с. 112-114 ).

Заочним рішенням Житомирського районного суду від 10.09.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3325 грн. 99 коп. інфляційних втрат і 3% річних, та судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп., а всього 3569 грн. 59 коп. (а.с. 12). Дане рішення є чинним.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 671 грн. 30 коп. за період з 11.09.2014 року по 06.08.2015 року; 13389 грн. 75 коп. інфляційних втрат за період з вересня 2014 року по червень 2015 року включно. Суми визначені судом з врахуванням попереднього рішення районного суду від 10.09.2014 року про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, та заявлених позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що суд не врахував його матеріальний стан та причини, з яких рішення від 18.07.2013 року не було своєчасно виконано, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Водночас особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.

Вказане правило виходить із неприпустимості безпідставного збереження коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Оскільки кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад унаслідок відсутності в боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Судді