Постанова № 58376370, 08.06.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р.Справа № 914/2464/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді:Данко Л.С.,

Суддів:Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання:Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Шива», вих. № 61 від 06.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1773/16 від 07.04.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2016 року

у справі № 914/2464/15 (суддя Петрашко М.М.),

порушеній за позовом

Позивача: Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», м. Львів,

До відповідача: Приватного підприємства «Шива», м. Львів,

Про стягнення заборгованості за кредитним договором № KU018029 від 27 липня 2012 року в сумі 1916498,39 доларів США (в гривневому еквіваленті на день подання позову становить 42224549,33 грн.), 148293,40 грн. - пені та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 п/к за довіреністю № 21-С від 23.12.2015 р.;

від позивача: ОСОБА_3 п/к за довіреністю б/н від 14.12.2015 р.;

вільний слухач: ОСОБА_4

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам розяснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Представниками сторін подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2016 року, справу № 914/2464/15 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства «Шива», вих. № 61 від 06.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1773/16 від 07.04.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 11.05.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи).

Через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу № 10-3/7542 від 04.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3271/16 від 04.05.2016 р.), просить рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2016 р. у справі № 914/2464/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП «Шива» - без задоволення.

10.05.2016 р. через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 01-05/2260/16 представником апелянта/відповідача подано клопотання вих. № 71 від 10.05.2016 р. про зупинення провадження у справі № 914/2464/15 та додатки: копія постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2016 р. по справі № 914/4284/15 та копія ухвали Господарського суду Львівської області від 04.05.2016 р. по справі № 914/4284/15.

В судовому засіданні 11.05.2016 р., яке відбулося за участю представників сторін було оголошено перерву до 08.06.2016 р., про що уповноважені представники сторін були належним чином повідомлені, особисто, під розписку.

В судове засідання 06.08.2016 р. представник апелянта/відповідача - прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подав клопотання за вих. № 95 від 07 червня 2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4199/16 від 07.06.2016 р.), просить відкласти розгляд справи № 914/2464/15 або оголосити перерву в судовому засіданні для подання ним додаткових доказів, які будуть мати суттєве значення для вирішення даної справи, також подано клопотання за вих. № 94 від 07.06.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4200/16 від 07.06.2016 р.) про долучення до матеріалів справи копій: постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2016 р. по справі № 914/4284/15, ухвали Господарського суду Львівської області по справі № 914/4284/15 від 11.05.2016 р. та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. по справі № 914/4284/15. Зазначені клопотання представник підтримав, просить їх долучити до матеріалів справи та розгляд справи відкласти на іншу дату або оголосити перерву. Крім того, представник апелянта просить задовольнити клопотання за вих. № 71 від 10.05.2016 р. про зупинення провадження у справі № 914/2464/15, яке було подано у попередньому судовому засіданні. По суті спору представник скаржника, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2016 року у справі № 914/2464/15 та ухвалити нове рішення про часткову відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання - прибув, у попередньому судовому засіданні подав відзив на апеляційну скаргу № 10-3/7542 від 04.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3271/16 від 04.05.2016 р.), проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві підтримав, просить рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2016 р. у справі № 914/2464/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП «Шива» - без задоволення. Щодо клопотання скаржника про відкладення розгляду справи або оголошення перерви - заперечив, так як вважає, що скаржник свідомо затягує розгляд справи, клопотання апелянта про зупинення провадження у справі просить відхилити, так як на його думку, воно є надуманим, оскільки провадження у справі про банкрутство ПП «Шива» порушено після прийняття місцевим господарським судом рішення по справі № 914/2464/15.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 року прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства «Шива», вих. № 61 від 06.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1773/16 від 07.04.2016 р.) до провадження та, в судовому засіданні 11.05.2016 р., за участю представників сторін, було оголошено перерву до 08.06.2016 р., про що уповноважені представники сторін були повідомлені, особисто, під розписку (том ІІ, а. с. 81).

08.06.2016 р. уповноважені представники сторін в судове засідання прибули, надали пояснення по суті справи.

Колегією суддів відхилено клопотання апелянта/відповідача, подане за вих. № 95 від 07 червня 2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4199/16 від 07.06.2016 р.) про відкладення розгляду справи № 914/2464/15 або оголошення перерви в судовому засіданні для подання додаткових доказів, з наступних відстав.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) визначено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку апеляційну скаргу прийнято до розгляду 11.04.2016 р. та відповідно до ст. 69 ГПК України двомісячний строк спливає 11.06.2016 р., відтак у сторін, зокрема, апелянта, було достатньо часу для подання додаткових доказів, тим більше, що заявник необгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на викладене вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Колегією суддів розглянуто клопотання апелянта за вих. № 71 від 10.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2260/16 від 10.05.2016 р.) про зупинення провадження у справі № 914/2464/15, до вирішення Львівським апеляційним господарським судом справи 914/4284/15 про визнання банкрутом ПП «Шива». За наслідками його розгляду, колегія суддів прийшла до висновку, що зазначене клопотання слід відхилити, з наступних підстав.

Як вбачається з поданого представником апелянта/відповідача клопотання про зупинення провадження у справі № 914/2464/15, підставою для зупинення провадження у вищезазначеній справі, є скасування постановою Вищого господарського суду України 06.04.2016 р. постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. у справі № 914/4284/15 та прийняття нового рішення, яким припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк», що на думку апелянта, відповідно до ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є підставою, визначеною законом, для зупинення провадження у справі № 914/2464/15.

Відповідно до частини першої та другої статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст ч. 4 ст. 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.

Зі змісту ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що законодавець чітко визначив можливість зупинення саме позовного провадження у разі порушення провадження справи про банкрутство. Проте, перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. у даній справі здійснюється не в позовному, а в апеляційному порядку, тобто, має місце апеляційне провадження.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Тобто, під апеляційним провадженням слід розуміти перегляд вищестоящою судовою інстанцією, відповідно до встановленої законом процедури, судових рішень, які не набрали законної сили, з метою перевірки їх законності і обґрунтованості, виявлення порушень закону як суб'єктами права, так і судами першої інстанції та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню порушень.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що підстави для зупинення апеляційного провадження по справі № 914/2464/15 в силу ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» - відсутні.

Окрім того, відповідно до приписів ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.

Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Згідно п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Аналізуючи вищевикладене, оцінюючи зміст підстав для зупинення апеляційного провадження у справі № 914/2464/15, висвітлені скаржником у клопотанні, надавши правову оцінку обставинам порушення провадження у справі № 914/4284/15 про банкрутство боржника ПП «Шива», колегія суддів приходить до висновку, що розгляд останньої не перешкоджає з'ясуванню обставин у даній справі та перегляду апеляційним судом рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ч. 2 ст. 79 ГПК України (зі змінами та доповненнями), господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1)призначення господарським судом судової експертизи;

2)надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування;

3)заміни однієї з сторін її правонаступником.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Частина 2 коментованої статті передбачає випадки, коли господарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. До таких випадків віднесено:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупинення провадження у справі.

В даному випадку обставин, які перелічені в частинні 2 статті 79 ГПК України відсутні.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів вважає, що сторони, зокрема, апелянт/відповідач повинні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, відтак подане представником апелянта/відповідача клопотання про зупинення провадження у справі № 914/2464/15, є надуманим та таким, що призведе до затягування розгляду справи, відтак у його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24 березня 2016 року по справі № 914/2464/15 (суддя Петрашко М.М.) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства «Шива» на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» 1916498,39 дол. США заборгованості за кредитним договором №KU018029 від 27.07.2012 р. (що у гривневому еквіваленті на день подання позову становить 42224549,33 грн.), 148293,40 грн. пені та 73080,00 грн. судового збору (п. п. 1, 2 резолютивної частини рішення) (том ІІ, а. с. 30, 31-37).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 24.03.2016 р. у справі № 914/2464/15, апелянт/відповідач (Приватне підприємство «Шива») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІ, а. с. 47-49), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24 березня 2016 року у справі № 914/2464/15 та ухвалити нове рішення про часткову відмову у задоволенні позову, також просить стягнути з позивача судові витрати.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, з неповним зясуванням судом усіх обставин справи, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що мають значення для справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає частковому скасуванню.

Вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із поданого 23.03.2016 р. представником позивача деталізованого розрахунку заборгованості, відтак представник скаржника не мав достатнього часу для ознайомлення із поданим розрахунком, який є обємним, оскільки сума заборгованості складається із заборгованості по тілу кредиту, відсотках, а також нарахованих штрафних санкцій, відтак, як стверджує скаржник, відповідача було позбавлено права на здійснення перевірки правильності здійсненого розрахунку і надання обґрунтованих заперечень.

Також апелянт стверджує, що після отримання рішення місцевого господарського суду ним було проведено перевірку нарахування сум заборгованості по тілу кредиту, відсотках та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку було допущено помилку, яку місцевим судом зазначено у оскаржуваному рішенні, та встановлено, що проценти по кредитному договору складає 59321,53 доларів США, а не, як зазначено в оскаржуваному рішенні 59718,90 доларів США, відтак дані обставини свідчать про те, що місцевий господарський суд приймаючи рішення по справі не встановив повно та обєктивно обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи по суті, необґрунтовано позбавив відповідача права на захист його прав та інтересів в суді, що призвело до ухвалення необєктивного та незаконного рішення суду, чим порушено норми процесуального права, зокрема принцип змагальності сторін.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вказав період часу за який стягуються з відповідача проценти за користування кредитом, а також відсутній розмір процентної ставки по кредитному договору.

Відповідно до наведеного апелянт вважає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним в частині суми заборгованості по сплаті відсотків, які підлягають до стягнення, а тому оскаржує дане рішення частково та в частині оскаржуваних сум сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач: Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» є правонаступником усіх прав та обовязків Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», перейменованого згідно з рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів (Протокол № 48 від 11.10.2013 р.). Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк2 є правонаступником усіх прав та обовязків Відкритого акціонерного товариства «Фольксбанк», перейменованого згідно з рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів (Протокол № 39 від 03.08.2009 р.) у звязку із приведенням діяльності Відкритого акціонерного товариства «Фольксбанк» у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк» є правонаступником усіх прав та обовязків Відкритого акціонерного товариства «Електрон Банк», перейменованого згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 36 від 03.04.2008 р.). Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» є правонаступником усіх прав та обовязків Акціонерно-комерційного «Електрон Банку», перейменованого згідно з рішенням позачергових Загальних Зборів акціонерів (протокол № 21 від 21.09.2001 р.). Акціонерно-комерційний «Електрон Банк» є правонаступником усіх прав та обовязків Акціонерно-комерційного «Електронбанку», перейменованого згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 8 від 04.09.1993 р.), який створений згідно рішення установчих зборів акціонерів (протокол № 1 від 31.08.1991 р.) та зареєстрований Національним банком України за № 25 від 10 жовтня 1991 р. що підтверджується п. 1.1. Статуту ПАТ «ВіЕс Банк» (нова редакція) (том І, а. с. 46-49).

Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 19358632, місцезнаходження юридичної особи: 79000, Львівська обл., м. Львів, Галицький район, вул. Грабовського, буд. 11, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а. с. 120-123).

Відповідач/апелянт: Приватне підприємство «Шива» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 23270044, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79066, Львівська обл., м. Львів, Сихівський район, вул. Зубрівська, буд. 38, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а. с. 116-119).

З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2015 р. Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовними вимогами до стягнення заборгованості за кредитним договором № KU018029 від 27 липня 2012 року в сумі 1916498,39 доларів США (в гривневому еквіваленті на день подання позову становить 42224549,33 грн.), стягнення 148293,40 грн. пені та стягнення судових витрат та ухвалою місцевого господарського суду від 24.07.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду та розгляд справи було призначено на 09.09.2015 р.

Також позивачем, при поданні позовної заяви було подано клопотання № 10-3/14446 від 14.07.2015 р. (вх. № 3150/15 від 21.07.2015 р.) про забезпечення позову та заяву № 10-3/16599 від 13.08.2015 р. (вх. № 34014 від 13.08.2015 р.) про залишення позову без розгляду, які розглянуті місцевим господарським судом та ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2016 р. у даній справі у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено (том І, а.с.147-149). Ухвалами місцевого суду від 30.09.2015 р. та від 19.01.2016 р., з підстав зазначених в цих ухвалах, розгляд справи було зупинено (том І, а. с. 151-153, 238-240). Ухвалою суду першої інстанції від 11.03.2016 р. - поновлено провадження у даній справі (том І, а. с. 168, 246).

Слід зазначити, що вищезазначені ухвали місцевого господарського суду про зупинення провадження у даній справі сторонами, зокрема, апелянтом, не оскаржувались у встановленому законом порядку.

Місцевим судом також правомірно відхилено клопотання відповідача (вх. №12629/16 від 24.03.2016 р.) про призначення колегіального розгляду справи № 914/2464/16 у складі трьох суддів, оскільки частиною першою статті ст. 4-6 ГПК України визначено, що будь-яку справу, яка відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Однак, справа № 914/2464/15, враховуючи її категорію та складність, не є складною для місцевого господарського суду, відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення цього клопотання.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2016 р. позивачем було подано заяву (вх.216/16) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі поточні та вкладні рахунки відповідача, які відкриті в усіх банківських установах України, та будуть відкриті в майбутньому в межах суми позовних вимог у даній справі, з тих підстав, що на думку позивача, відповідач навмисно не здійснює виконання зобовязань за кредитним договором, є недобросовісним боржником, отримує від орендарів плату від здачі в оренду приміщень, які є предметом застави в ПАТ «ВіЕс Банк», та, що відповідачем неодноразово здійснювалося повернення коштів за договором позики на користь, як зазначає позивач, повязаних осіб, надання відповідачем фінансової допомоги іншим особам.

Місцевий господарський суд, розглянувши вищезазначене клопотання позивача у судовому засіданні, яке відбулося 24.03.2016 р., з підстав зазначених у мотивувальній частині судового рішення від 24.03.2016 р. по справі № 914/2464/15, прийшов до правомірного висновку, що зазначене клопотання не підлягає до задоволення та розглянув дану справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам судового процесу.

Колегія суддів, відповідно до вищенаведеного, приходить до висновку, що заява позивача з клопотанням про забезпечення позову не підлягала до задоволення, оскільки заявником не було надано доказів реалізації майна чи вчинення підготовчих дій до його реалізації відповідачем, витрачання коштів тощо. Сам лише факт отримання коштів від орендарів у інший спосіб ніж через банк позивача згідно договору застави майнових прав, порушення умов якого не є предметом розгляду у даній справі, надання відповідачем фінансової допомоги, повернення коштів за договором позики не може бути підставою для арешту рахунків, оскільки такі кошти отримувались та надавались відповідачем у ході здійснення ним господарської діяльності на підставі договорів та інших правочинів. Водночас, арешт рахунків може мати наслідком часткового чи повного припинення господарської діяльності відповідача.

Твердження апелянта, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення взято до уваги поданий 23.03.2016 р. представником позивача деталізований розрахунок заборгованості, тобто за день до прийняття оскаржуваного рішення по справі, відтак представник скаржника не мав достатнього часу для ознайомлення із поданим розрахунком, який є обємним, оскільки сума заборгованості складається із заборгованості по тілу кредиту, відсотках, а також нарахованих штрафних санкцій, що позбавило останнього права на захист, чим було порушено норми процесуального права, колегія суддів вважає надуманими та такими, що не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Як уже було вище зазначено у цій постанові та вбачається з матеріалів справи, ухвалою місцевого господарського суду від 24.07.2015 р. було порушено провадження у справі № 914/2464/15 та провадження по вищевказаній справі, неодноразово, ухвалами суду від 22.12.2015 р. та від 11.03.2016 р. зупинялося. Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято 24.03.2016 р., відтак у сторін, зокрема, апелянта/відповідача було достатньо часу для подання свого детального розрахунку заборгованості, як по тілу кредиту, так і за відсотками і, відповідно, розрахувати штрафні санкції, однак, такі докази зі сторони відповідача суду першої інстанції не подавалися, не зважаючи на вимоги викладені в ухвалі суду від 24.07.2015 р., від 09.09.2015 р., від 22.12.2015 р., від 11.03.2016 р. по даній справі (том І, а.с. 1-2, 147-149, 168, 246) та те, що останнім, під час розгляду справи місцевим судом, неодноразово, подавалися клопотання (том І, а.с. 124-126, 172-173, том ІІ, а.с. 1, 25, 26-27).

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, що 27.07.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» (перейменоване на публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» згідно рішення позачергових загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 48 від 11.10.2013 р., п. 1.1. Статуту ПАТ «ВіЕс Банк») (Банк за договором, Позивач у справі) та Приватним підприємством «Шива» (Позичальник за договором, Відповідач у справі) було укладено Кредитний договір № KU018029 (надалі - Договір) (том І, а. с. 25-34).

27.07.2012 р. також до вищезазначеного договору між сторонами у справі укладено додаток № 1 до Кредитного договору № KU018029 від 27.07.2012 р. (Графік погашення кредиту) (том І, а. с. 35).

Колегією суддів встановлено, що вищезазначений кредитний договір та додаток № 1 до кредитного договору, укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208, 1054 Цивільного кодексу України.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), правовідносини за яким регулюються приписами ОСОБА_1 71 ЦК України.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до умов кредитного договору Банк зобовязується надати Позичальнику грошові кошти в сумі 2630000,00 доларів США строком на 84 місяці (надалі кредит). Позичальник зобовязується повернути Банку основну суму кредиту частинами відповідно до графіку платежів за кредитом, що міститься в додатку № 1 до кредитного договору і є його невідємною частиною, та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором. Кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 26 липня 2019 року (п. п. 1.1. - 1.8. договору).

Згідно підпункту 1.9.1. договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 8% річних + 3M LIBOR.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується меморіальними ордерами: № 1060800 від 30 липня 2012 року на суму 103608,81 дол. США (в гривневому еквіваленті 828145,22 грн.); № 1060837 від 30 липня 2012 року на суму 295000,00 дол. США (в гривневому еквіваленті 2357935,00 грн.); № 5355 від 01 серпня 2012 року на суму 30950,92 дол. США (в гривневому еквіваленті 247390,70 грн.); № 103310 від 03 серпня 2012 року на суму 43659,80 дол. США (в гривневому еквіваленті 348972,78 грн.); № 161188 від 06 серпня 2012 року на суму 14988,43 дол. США (в гривневому еквіваленті 119802,52 грн.); № 264290 від 08 серпня 2012 року на суму 53420,75 дол. США (в гривневому еквіваленті 426992,05 грн.); № 363800 від 10 серпня 2012 року на суму 25139,89 дол. США (в гривневому еквіваленті 200943,14 грн.); № 424912 від 13 серпня 2012 року на суму 61804,70 дол. США (в гривневому еквіваленті 494004,97 грн.); № 471401 від 14 серпня 2012 року на суму 43598,26 дол. США (в гривневому еквіваленті 348480,89 грн.); № 520282 від 15 серпня 2012 року на суму 135200,89 дол. США (в гривневому еквіваленті 1080660,71 грн.); № 614339 від 17 серпня 2012 року на суму 14926,47 дол. США (в гривневому еквіваленті 119307,27 грн.); № 723390 від 21 серпня 2012 року на суму 27940,90 дол. США (в гривневому еквіваленті 223331,61 грн.); № 774477 від 22 серпня 2012 року на суму 8404,45 дол. США (в гривневому еквіваленті 67176,77 грн.); № 826123 від 23 серпня 2012 року на суму 12351,78 дол. США (в гривневому еквіваленті 98727,78 грн.); № 936808 від 28 серпня 2012 року на суму 5095,70 дол. США (в гривневому еквіваленті 40729,93 грн.); № 1102523 від 31 серпня 2012 року на суму 142465,81 дол. США (в гривневому еквіваленті 1138729,22 грн.); № 5302 від 03 вересня 2012 року на суму 24660,91 дол. США (в гривневому еквіваленті 197114,65 грн.); № 62508 від 04 вересня 2012 року на суму 43103,45 дол. США (в гривневому еквіваленті 344525,88 грн.); № 185285 від 06 вересня 2012 року на суму 61500,62 дол. США (в гривневому еквіваленті 491574,46 грн.); № 237279 від 07 вересня 2012 року на суму 20081,24 дол. США (в гривневому еквіваленті 160509,35 грн.); № 355810 від 11 вересня 2012 року на суму 6165,23 дол. США (в гривневому еквіваленті 49278,68 грн.); № 405417 від 12 вересня 2012 року на суму 12360,94 дол. США (в гривневому еквіваленті 98800,99 грн.); № 453641 від 13 вересня 2012 року на суму 65499,70 дол. США (в гривневому еквіваленті 523539,10 грн.); № 585862 від 17 вересня 2012 року на суму 73426,50 дол. США (в гривневому еквіваленті 586898,01 грн.); № 735947 від 20 вересня 2012 року на суму 4382,09 дол. США (в гривневому еквіваленті 35026,05 грн.); № 851274 від 24 вересня 2012 року на суму 24826,84 дол. США (в гривневому еквіваленті 198440,93 грн.); № 901468 від 25 вересня 2012 року на суму 14482,76 дол. США (в гривневому еквіваленті 115760,70 грн.); № 950010 від 26 вересня 2012 року на суму 83436,60 дол. США (в гривневому еквіваленті 666908,74 грн.); № 998837 від 27 вересня 2012 року на суму 60684,62 дол. США (в гривневому еквіваленті 485052,17 грн.); № 56874 від 02 жовтня 2012 року на суму 224247,24 дол. США (в гривневому еквіваленті 1792408,19 грн.); № 155829 від 04 жовтня 2012 року на суму 12423,82 дол. США (в гривневому еквіваленті 99303,59 грн.); № 270746 від 08 жовтня 2012 року на суму 68748,35 дол. США (в гривневому еквіваленті 549505,56 грн.); № 321555 від 09 жовтня 2012 року на суму 23046,58 дол. США (в гривневому еквіваленті 184211,31 грн.); № 634142 від 17 жовтня 2012 року на суму 144830,00 дол. США (в гривневому еквіваленті 1157626,19 грн.); № 731242 від 19 жовтня 2012 року на суму 5648,54 дол. США (в гривневому еквіваленті 45148,78 грн.); № 844937 від 23 жовтня 2012 року на суму 108863,27 дол. США (в гривневому еквіваленті 870144,12 грн.); № 896351 від 24 жовтня 2012 року на суму 30637,25 дол. США (в гривневому еквіваленті 244883,54 грн.); № 947147 від 25 жовтня 2012 року на суму 61236,99 дол. США (в гривневому еквіваленті 489467,26 грн.); № 1105572 від 30 жовтня 2012 року на суму 35996,70 дол. США (в гривневому еквіваленті 287721,62 грн.); № 55745 від 02 листопада 2012 року на суму 7632,90 дол. США (в гривневому еквіваленті 61009,77 грн.); № 114503 від 05 листопада 2012 року на суму 61109,75 дол. США (в гривневому еквіваленті 488450,23 грн.); № 221628 від 07 листопада 2012 року на суму 56159,29 дол. США (в гривневому еквіваленті 448881,20 грн.); № 275613 від 08 листопада 2012 року на суму 19567,58 дол. США (в гривневому еквіваленті 156403,67 грн.); № 444088 від 13 листопада 2012 року на суму 4547,27 дол. США (в гривневому еквіваленті 36346,33 грн.); № 495936 від 14 листопада 2012 року на суму 72904,01 дол. США (в гривневому еквіваленті 582721,75 грн.); № 598555 від 16 листопада 2012 року на суму 38155,03 дол. США (в гривневому еквіваленті 304973,15 грн.); № 712775 від 20 листопада 2012 року на суму 86417,43 дол. США (в гривневому еквіваленті 690734,52 грн.); № 764981 від 21 листопада 2012 року на суму 3685,50 дол. США (в гривневому еквіваленті 29458,20 грн.); № 867083 від 23 листопада 2012 року на суму 18427,52 дол. США (в гривневому еквіваленті 147291,17 грн.); № 927870 від 26 листопада 2012 року на суму 27010,44 дол. США (в гривневому еквіваленті 215894,45 грн.); № 977363 від 27 листопада 2012 року на суму 5521,47 дол. США (в гривневому еквіваленті 44133,11 грн.); № 1081818 від 29 листопада 2012 року на суму 14,01 дол. США (в гривневому еквіваленті 111,98 грн.) (том І, а. с. 61-112).

Крім того, до вказаного кредитного договору між сторонами було укладено ряд додаткових угод, а саме: Додаткова угода № 1 від 10 серпня 2012 р., Додаткова угода № 2 від 08 жовтня 2013 р., Додаткова угода № 3 від 31 жовтня 2013 р., Додаткова угода № 4 від 03 червня 2014 р. (том І, а. с. 37, 38-39, 40-41, 42-43).

Відповідно до п. 8.3. кредитного договору, позичальник зобовязується повертати банку кредит з періодичністю та в розмірах, визначених в розділі 1 кредитного договору та відповідно до графіку з урахуванням пільгового періоду щодо погашення кредиту, якщо такий встановлений кредитним договором.

Пунктом 12.1.2. кредитного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником боргових зобовязань за кредитним договором банк має право списати з рахунків позичальника суму боргу на підставі свого наказу про примусову оплату боргових зобовязань позичальника в порядку ст.49 ЗУ Про банки і банківську діяльність , або/та звернути стягнення на предмет застави або/та звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимагати виконання зобовязань за кредитним договором від поручителя (гаранта), або застосувати інший спосіб, передбачений кредитним договором або чинним законодавством.

Відповідно до п.12.1.8. кредитного договору, банк має право незалежно від інших положень кредитного договору вимагати дострокового виконання боргових зобовязань в цілому або у визначеній банком частині за умови утворення у позичальника простроченої заборгованості за борговими зобовязаннями.

Таке виконання боргових зобовязань повинно бути здійснене позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення від банку, але в будь-якому разі не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком відповідного повідомлення позичальнику.

Пунктом 17.2. кредитного договору в новій редакції передбачено, що у разі невиконання чи несвоєчасного виконання боргових зобовязань в частині повернення кредиту/траншу та/або сплати процентів, комісій, згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно виконаних боргових зобовязань позичальником за кожен календарний день прострочення. При цьому, сторони дійшли згоди, що нарахування пені за прострочення виконання боргових зобовязань, вказаних у цьому пункті здійснюється протягом всього терміну прострочки.

Однак, відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором виконано не було, у звязку з чим позивачем було направлено відповідачу повідомлення-вимогу № вих. № 09-4/6846 від 02.04.2015 р. (том І, а. с. 44) про дострокове повернення суми кредиту та нарахованих відсотків, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том І, а. с. 44/зворот).

Однак, вищезазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Як зазначено ПАТ «ВіЕс Банк», станом на 21.07.2015 року заборгованість ПП «Шива» за кредитним договором № KU018029 згідно з розрахунку ПАТ «ВіЕс Банк» становить 1916498,39 доларів США, з яких 1856779,49 доларів США заборгованість по кредиту та 59718,90 доларів США заборгованість по відсотках. Крім того, як зазначив позивач, відповідачу згідно умов кредитного договору було розраховано пеню в розмірі 148293,40 грн.

Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1856779,49 доларів США заборгованості по кредиту та 59718,90 доларів США заборгованості по відсотках та пеню в сумі 148293,40 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення з нього суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи 27.07.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № KU018029, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 2630000,00 доларів США. Розміри та періодичність погашення кредиту передбачені у графіку погашення кредиту (додаток 1 до кредитного договору).

Факт надання відповідачу кредиту підтверджується меморіальними ордерами на загальну суму 2630000,00 доларів США (том І, а.с. 61-112).

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок порушення умов кредитного договору, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1916498,39 доларів США, з яких 1856779,49 доларів США заборгованість по кредиту та 59718,90 доларів США заборгованість по відсотках.

Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, такі докази зокрема відповідачем/апелянтом суду першої інстанції та апеляційної інстанції не подано.

Частиною другою ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з п. 8.1 кредитного договору в новій редакції повернення кредиту здійснюється позичальником у валютах кредиту та у порядку, визначених кредитним договором.

Відповідно до п. 15.1 кредитного договору позичальник зобовязаний повернути кредит та виконати інші боргові зобовязання у порядку та строки, визначені кредитним договором.

Пунктом 12.1.8. кредитного договору сторони визначили, що банк, незалежно від інших положень кредитного договору має право вимагати дострокового виконання боргових зобовязань в цілому або у визначеній банком частині за умови настання певних обставин, зокрема, утворення у позичальника простроченої заборгованості за борговими зобовязаннями. Таке виконання боргових зобовязань повинно бути здійснене позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку, але в будь-якому разі не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком відповідного повідомлення позичальником (у випадку користування кредитом у вигляді строкового кредиту або кредитної лінії).

Згідно з додатком № 1 до кредитного договору №KU018029 встановлено графік погашення кредиту позичальником: з червня 2013 року по липень 2019 року.

Колегією суддів встановлено, та підтверджується матеріалами справи, позивачем 09.04.2015 р. на адресу відповідача було надіслано повідомлення-вимогу № 09-4/6846 (том І, а. с. 44) про необхідність погашення кредитної заборгованості, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том І, а. с. 44/зворот), Однак, відповідачем таку вимогу було залишено без задоволення.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічно, ст.526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В розумінні ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як встановлено ч. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Порушенням зобовязання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, судом встановлено неналежне виконання відповідачем-1 свого зобовязання за кредитним договором у звязку з чим утворилася заборгованість на суму 1856779,49 дол. США по тілу кредиту.

Таким чином, вимога позивача про стягнення основного боргу по кредитному договору №KU018029, яка заявлена до позичальника є обґрунтованою та доведеною в судовому порядку, про що вірно зазначено місцевим господарським судом.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 59 718,90 доларів США заборгованості по відсотках, які є також обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із п. 17.2 кредитного договору у разі невиконання чи несвоєчасного виконання боргових зобовязань в частині повернення кредиту/траншу та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаних зобовязань позичальником за кожен календарний день прострочення. При цьому, сторони дійшли згоди, що нарахування пені за прострочення виконання боргових зобовязань , вказаних у цьому пункті здійснюється протягом всього терміну прострочки.

Колегія суддів перевіривши нарахування позивачем суми пені приходить до висновку, що позовна вимога в тій частині також підлягає до задоволення, щодо тверджень апелянта, що сума пені нарахована позивачем в сумі 59718,90 дол. США є більшою за розрахунок апелянта/відповідача на 397,37 дол. США колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки скаржником за час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції не подано жодного розрахунку суми боргу, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 148293,40 грн. пені є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2016 р. у справі № 914/2464/15 - без змін.

Щодо тверджень апелянта, що ним оскаржується рішення лише в частині суми заборгованості по сплаті відсотків, які підлягають до стягнення, а тому сплатив судовий збір лише в тій частині за подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що апелянтом до апеляційної скарги додано платіжне доручення № 91 від 06.04.2016 року, що підтверджує сплату судового збору в сумі 28857,40 грн., яка є меншою за суму, яку необхідно було сплатити при поданні апеляційної скарги для оскарження рішення суду у даній справі.

Так, відповідно до підпункту 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір, в редакції Закону України від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 01.09.2015 року, за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України № 7 від 21.02.2013 року, законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина.

Отже, при поданні апеляційної скарги про перегляд рішення суду у даній справі розмір судового збору повинен становити 80388,00 грн. (73080,00 грн. * 110% = 80388,00 грн.)

Як уже було вище зазначено у цій постанові, апелянтом при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 28857,40 грн., то недоплачена сума судового збору складає 51530,60 грн. (80388,00 грн. 28857,40 грн. = 51530,60 грн.).

Станом на час прийняття постанови по справі № 914/2464/15 скаржником не було доплачено судового збору в сумі 51530,60 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку достягнути з Приватного підприємства «Шива» (79066, м. Львів, вул. Зубрівська, буд. 38, код ЄДРПОУ 23270044) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 331216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 51530,60 грн. за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 24 вересня 2015 року у справі № 914/2464/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2.Достягнути з Приватного підприємства «Шива» (79066, м. Львів, вул. Зубрівська, буд. 38, код ЄДРПОУ 23270044) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 331216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 51530,60 грн. за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

3.Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5.Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

08.06.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 14.06.2016 р.