Ухвала суду № 58372843, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року м. Київ К/800/29055/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

та секретаря: Коби Т.В.,

за участю: представника позивача - Пащенко В.Т.

представника відповідача - Неподобний С.О.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ТОДЕФ»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року

у справі № 826/13647/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «ТОДЕФ»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ПАТ «ТОДЕФ» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Деснянському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2014 року №0001922201, №0001902205, від 10 вересня 2014 року №0002812201 повністю, та податкове повідомлення - рішення від 24 червня 2014 року №0001942201 в частині фінансових санкцій у розмірі 4 420 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 24 червня 2014 року №0001922201, від 10 вересня 2014 року №0002812201 та від 24 червня 2014 року №0001942201 в частині фінансових санкцій у розмірі 4 420 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ПАТ «ТОДЕФ» не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рішення судів в частині задоволення позовних вимог позивачем не оскаржуються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки від 06 червня 2014 року №1560/26-52-22-01-11/14328187, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2014 року:

- №0001902205, яким визначено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 430 249,64 грн., у тому числі: 366 596,39 грн. - основний платіж, 63 653,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0001932201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 262520 грн., в тому числі: 212240 грн. - за основним платежем, 50280 - за штрафними санкціями.

- №0001922201, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 413 709 грн., у тому числі: 350 798 грн. - основний платіж, 62 911 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0001942201, яким визначено суму штрафних санкцій у розмірі 4760 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом частково скасовано податкове повідомлення-рішення №0001932201 та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року№0002812201, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 259 165 грн., у тому числі: 208 885 грн. - основний платіж, 50 280 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, і відповідно, справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Так, визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того чи співпадає її розмір із визначеним у договорі, і відповідно з 1 січня 2011 року річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Київською міською державною адміністрацією (орендодавцем) та ПАТ «ТОДЕФ» (орендарем) укладений договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 08 липня 1998 року №62-5-00017, строком на 49 років для експлуатації та обслуговування універсаму №19 «Фестивальний», місце розташування: м. Київ, пр-т Маяковського, 43/2.

Умовами даного договору визначено орендну плату у розмірі 2% від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується.

Судами досліджено, що в період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року позивачем орендна плата сплачувалась на рівні 2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи порушення позивачем вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності дій ДПІ у Деснянському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у м. Києві в частині прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2014 року № 0001902205.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2014 року № 21-274а14.

Стосовно вимог касаційної скарги щодо виключення з мотивувальної частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій тверджень про безпідставне віднесення позивачем до складу своїх витрат, витрат понесених позивачем за наслідками взаємовідносин з ПП «Прогресбуд-2000», ТОВ «Фірма Тодіосеп ЛТД», ФОП ОСОБА_3, а також амортизаційних відрахувань на сільськогосподарський комплекс будівель та споруд, що розташований у Сумській області Конотопському районі с. Дептівці, вул. Калитівка, 56 та віднесення витрат на сплату орендної плати за земельні ділянки, що розташовані у Сумській області, Конотопському районі на території Дептівської сільської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Прогресбуд-2000» укладено договори підряду від 25 грудня 2012 року №4/12/77, від 15 березня 2013 року №5/03/14, згідно яких останнє бере на себе зобов'язання виконати земляні роботи з вивезення ґрунту без завезення прибудови на території торгового центру «Фестивальний».

Із наданих позивачем, на підтвердження виконання вказаних договорів, актів приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних, виписок банку вбачається, що вказані витрати понесені на будівництво прибудови торгового центру «Фестивальний», тобто незакінченого будівництва.

Отже, суди дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для включення витрат на будівництво незавершеного об'єкта до валових витрат, оскільки такі включаються до вартості основного засобу та підлягають амортизації після введення основного засобу в експлуатацію.

Відповідно до пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Підпунктом 144.3 статті 144 Податкового кодексу України встановлено, що не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування, зокрема, витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Судами встановлено, що позивачу на праві власності належать, зокрема, свинокомплекс, площею 1519,1 м2, який знаходиться за адресою: вул. Слобода, 54, с. Дептівка, Конотопського району, Сумської області, та картоплесховище, площею 1700,8 м2, яке знаходиться за адресою: вул. Калитівка, 56, с. Дептівка, Конотопського району, Сумської області.

Проте, як досліджено судами попередніх інстанцій, доказів використання зазначених основних засобів у власній господарській діяльності, позивачем надано не було, і відповідно, здійснення амортизаційних відрахувань на вказаний сільськогосподарський комплекс будівель та споруд, у сумі 13 005 грн. є протиправним.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що позивачем безпідставно віднесено до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрати на сплату орендної плати у сумі 86790 грн. за земельні ділянки, розташовані на території Дептівської сільської ради Конотопського району, Сумської області, оскільки відсутні докази щодо використання позивачем вказаних ділянок у власній господарській діяльності та отримання доходів від такого використання.

Крім того, між позивачем (Клієнт) та ТОВ «Тодісеоп ЛТД» (Фірма) укладено договір про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 03 січня 2002 року №11, згідно якого Фірма бере на себе зобов'язання перед Клієнтом по виконанню робіт з ведення складського обліку та обробки поточної документації про обіг матеріальних цінностей та грошових коштів Клієнта, питань ведення внутрішньої та зовнішньої господарської діяльності, статистичних і маркетингових послуг та інших в межах дії цього договору.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано додаток до договору, акти виконаних робіт, додаткові угоди, звіти про виконані роботи, виписки банку.

Разом з тим, судами встановлено, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне придбання позивачем послуг від контрагента та фактичне здійснення господарських операцій, а саме: з актів виконаних робіт та звітів неможливо встановити зміст та обсяг наданих послуг, з роздруківок до звітів про виконані роботи вбачається, що вони підписані бухгалтером позивача, в той час як послуги надаються ТОВ «Тодісеоп ЛТД».

Також, відсутні докази використання позивачем інформаційно-консультативних послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 29 березня 2010 року №14, за умовами якого Виконавець бере на себе зобов'язання перед Клієнтом по виконанню замовлень та досліджень кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки та інших в межах цього договору. Договір укладено терміном до 31 грудня 2010 року.

На підтвердження виконання умов договору, позивачем надано копії: договору від 29 березня 2010 року №14; актів виконаних робіт за період з 2011 по 2012 роки; звітів про виконані роботи у період з 2011 по 2012 роки; виписок з банківських рахунків; податкових розрахунків. Проте, доказів пролонгації вказаного договору від 29 березня 2010 року №14, позивачем надано не було.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо непідтвердження реального здійснення спірних господарських операцій у зв'язку із закінченням терміну дії договору та відсутністю доказів використання отриманих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ТОДЕФ» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року - без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев