Рішення № 58371031, 13.06.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2016 р.Справа № 925/286/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом приватного підприємства "Про-Пре" до товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" про стягнення 739 649,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 739 649,51 грн., з яких 683 725,62 грн. інфляційних втрат та 55 923,89 грн. як 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

В ході розгляду справи позивач свої вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити позивачу у позові.

Заслухавши доводи та пояснення представників обох сторін дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 925/755/14 було частково задоволено позовні вимоги позивача до відповідача та стягнуто на його користь 1 117 253,50 грн. основного боргу за корки, 66 875,85 грн. як 3% річних, 133711,04 грн. інфляційних за прострочення розрахунків (а.с. 8-15).

Дане судове рішення було фактично виконано лише у березні 2016 року, коли платіжним дорученням № 598 від 10.03.2016 року ВДВС Золотоніського МРУЮ перерахувало на користь позивача кошти в сумі 1 344 197,74 грн. на виконання наказу суду у справі № 925/755/14 від 02.10.2015 року ( а.с. 18).

У заявленому позові позивач донарахував інфляційні та проценти річних на суму боргу за корки за період включно до дати фактичного виконання судового рішення у справі № 925/755/14 та просить їх стягнути з відповідача.

У відповідності до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 925/755/14 були встановлені такі обставини ( а.с.8-15):

Між сторонами виникли договірні відносини з поставки товару, оформлені у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 9-22 том 1) :

- № РН-0000000227 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000228 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000229 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000230 від 26.06.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000231 від 26.06.2012 року на суму 86996,25 грн.

- № РН-0000000234 від 02.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000235 від 02.07.2012 року на суму 81 723,75 грн.

- № РН-0000000278 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000279 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000280 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000281 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000282 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000283 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

- № РН-0000000284 від 26.07.2012 року на суму 84360,00 грн.

за якими позивач передав, а відповідач прийняв товар - корки (пробка) SPORT CAP PL на загальну суму 1 181 040,00 грн.

Судом також встановлено факт надіслання позивачем відповідачу вимог про сплату вартості товару від 03.12.2013 року № 69/2013, № 67/2013, № 68/2013 (а.с. 23-25 том 1), які вручені відповідачу 06.12.2013 року (а.с. 26-28 том 1). З дати вручення цих вимог позивач розраховував інфляційні та 3% річних при первісному обрахунку позовних вимог.

При уточненні розрахунків інфляційних та 3% річних за прострочення розрахунків за корок (а.с. 20,21 том 2), позивач вже проводив розрахунки починаючи з дати отримання відповідачем товару за накладними від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року, від 26.07.2012 року, а не з часу пред'явлення претензій, як це він робив раніше.

Суд при вирішені спору у справі № 925/755/14 погодився із таким правом

позивача, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК, за якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. З моменту виникнення прострочки сплати товару у кредитора виникає право на нарахування і стягнення інфляційних та процентів річних по ст. 625 ЦК України.

Доказів про встановлення строку розрахунку за корок за згодою сторін у справі № 925/755/14 суд не встановив.

Перевіривши уточнені розрахунки позивача по інфляційних та 3% річних за програмою Ліга-закон, суд частково задовольнив вимоги про стягнення 3% річних за період з 26.06.2012 року по 10.07.2014 року та про стягнення інфляційних за період з липня 2012 року по червень 2014 року включно.

Рішення у справі № 925/755/14 залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій.

За позовними вимогами у справі № 925/286/16 позивач просить стягнути з відповідача інфляційні та 3% річних за наступні періоди, аж до часу повного виконання судового рішення у справі № 925/755/14 і сплати боргу в березні 2016 року.

Математичний розрахунок інфляційних втрат в сумі 683 725,62 грн. та 55 923,89 грн. як 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України позивачем проведено вірно.

24.05.2016 року відповідач подав суду заяву про застосування строку позовної давності від 23.05.2016 року № 23-1/05-16 (а.с. 79) і просить з цієї підстави відмовити позивачу у позові, оскільки строки позовної давності для достягнення інфляційних та процентів річних за прострочення оплати корку слід обраховувати окремо за кожною накладною від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року та від 26.07.2012 року. З цих підстав строк позовної давності на стягнення інфляційних та 3х процентів річних за всіма накладними сплив у червні та липні 2015 року, а позов про їх достягнення позивач подав до суду лише 24.03.2016 року (штамп на конверті про направлення до суду позовної заяви (а.с. 22).

У відповідності до роз'яснення п. 4.4.2. постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" -- з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

У відповідності до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно положень ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо не буде доведено наявність порушеного права у позивача, то у позові йому слід відмовити саме з цієї підстави, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж порушення права мало місце, але строк позовної давності пропущено з поважних причин, то порушене право підлягає захисту.

Позивач у запереченнях на заяву відповідача про застосування строку позовної давності вказує (а.с. 89-102), що строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних, які заявлені у даній справі, слід обраховувати лише з 14 грудня 2013 року, тобто за сплином 7миденного терміну виконання вимог позивача про оплату корків, які він направив відповідачу і вони були вручені 06.12.2013 року.

Як вказано вище, суд при вирішенні спору у справі № 925/755/14 дійсно встановив, що позивач направляв відповідачу вимоги про оплату корку, але за результатами вирішення того спору суд прийшов до висновку, що з урахуванням положень ст. 692 ЦК України строк виконання цього зобов'язання настає з моменту передачі товару, що не потребує направлення відповідачу ніяких вимог в порядку ст. 530 ЦК України.

Саме з підстав правомірності обрахування інфляційних та 3% річних з моменту передачі товару і було задоволено позовні вимоги ПП "Про -Пре" у справі № 925/755/14.

Виключно рішенням у справі № 925/755/14 позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про достягнення з відповідача інфляційних та 3% річних за період до моменту повного виконання рішення у цій справі в березні 2016.

З цих підстав суд відхиляє доводи позивача про те, що суд у справі № 925/286/16 при обрахунку початку перебігу строку позовної давності повинен керуватися рішенням по справі № 925/375/13-г, на яку є посилання у тексті рішення по справі № 925/755/14.

Рішенням у справі № 925/375/13-г було встановлено, що зобов'язання за договором № 15/10 від 14.04.2010 року між сторонами виникли щодо поставки товару корок СПОРТ виробництва "Affaba" і зобов'язання по оплаті цього корку відповідачем виконані повністю. Договір на постачання корку виробництва "Портола" (це предмет спору у справі № 925/755/14) між сторонами у справі не укладався, зміни до укладеного договору № 15/10 від 14.04.2010 року щодо цього типу корку сторонами не вносилися. Поставка товару, за яку позивач просив стягнути 1117253,50 грн. основного боргу стосується корків виробництва "Портола" і проводилася за наявними у справі видатковими накладними, а не по договору. За матеріалами справи № 925/375/13-г та без наявності між сторонами договору на поставку корку виробництва "Портола" суд не зміг встановити строк виконання зобов'язання по оплаті товару, а тому у позові було відмовлено.

Рішенням у справі № 925/375/13-г не вирішувалося питання про порядок обрахунку перебігу строку позовної давності для стягнення заборгованості за корок виробництва "Портола" з урахуванням положень ст. 692 ЦК України.

Таким чином суд не може погодитися із позивачем про необхідність обрахунку строку позовної давності щодо донарахованих інфляційних та 3% річних з моменту вручення відповідачу вимог про оплату корків у грудні 2013 року, оскільки це суперечить висновкам зі справи № 925/755/14, за яким такий обрахунок інфляційних та процентів річних проводився з моменту передачі товару за накладними.

Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки така відповідальність встановлена положеннями закону, то не має значення, чи внесення ця умова до договору між сторонами. Також цією нормою можуть користуватися сторони угоди, укладеної у спрощений спосіб, як у випадку правовідносин сторін.

Право на нарахування інфляційних та процентів річних у кредитора безперечно виникає з моменту прострочення основного зобов'язання (це підстава для їх нарахування), оскільки саме з цього моменту кредитор взнав або повинен був взнати про своє порушене право.

Пунктом 5.3. роз'яснення постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Отже, виходячи з правовідносин сторін, перебіг строку позовної давності для стягнення як основного боргу, так і інфляційних та процентів річних по ст. 625 ЦК для позивача починається одночасно для всіх цих вимог -- з моменту прострочення оплати вартості корків, які передані відповідачу за накладними від 26.06.2012 року, від 02.07.2012 року та від 26.07.2012 року. Прострочення виникло відразу після передачі товару, якщо він не був оплачений, - згідно ст. 692 ЦК України.

Таким чином, якщо станом на час пред'явлення позову про стягнення донарахованих інфляційних та 3% річних позивач вже пропустив строк позовної давності для стягнення основного боргу (якби він хотів його стягнути), то строк позовної давності вже є пропущеним і для стягнення інфляційних та 3% річних по ст. 625 ЦК України за будь-які періоди їх нарахування.

Положення ст. 625 ЦК України про те, що інфляційні та 3% річних стягуються із боржника за весь час прострочення не дають права кредитору уникнути застосування до його вимог строку позовної давності за цими платежами. Суд виходить з того, що це не передбачено у ст. 268 ЦК України, яка встановлює перелік випадків, на які позовна давність не поширюється та вказує на можливість прямого встановлення законом інших вимог, на які не поширюється позовна давність. Існування такого закону, що може бути вжитий до правовідносин сторін для незастосування строку позовної давності, позивач суду не довів, а тому його доводи в цій частині суд відхиляє.

Пунктом 4.4. роз'яснення постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Судом разом із представниками було проаналізовано питання, чи немає у відносинах сторін обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності для заявлених вимог. Обставин, які б зупиняли перебіг строку позовної давності, судом не встановлено і сторонами їх не доведено.

Частинами 2,3 ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників (такого немає у відносинах сторін), а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судом та не заперечується представниками, оскільки між сторонами виникли договірні стосунки, які оформлені у спрощений спосіб, то за невиконання зобов'язання позивач може застосувати до відповідача лише стягнення інфляційних та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Для стягнення штрафу та пені у відносинах сторін повинна існувати письмова угода про встановлення такого роду відповідальності (ст. 546,547 ЦК України), якої не існує.

На момент пред'явлення позову у справі № 925/755/14, позивач заявив до стягнення основний борг, інфляційні та 3% річних, які він нарахував на час пред'явлення позову, тобто заявив до стягнення з відповідача кошти за всіма можливими вимогами.

У постановах Вищого господарського суду у справах № 911/4760/13 від 29 липня 2014 року та № 910/9142/14 від 11 лютого 2015 року висловлено правові позиції, що судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що норма ч.2 ст.264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність переривається не в будь-якому випадку пред'явлення позову, а лише в тому разі, коли особа, маючи право вимоги на час звернення з позовом, подає позов, предметом якого є не вся вимога, а лише її частина. При цьому, у ч.2 ст.264 ЦК України йдеться про дійсну вимогу, право на яку має особа на момент пред'явлення позову, а не про вимоги особи, право на які може виникнути у майбутньому.

З цих підстав суд не погоджується із доводами позивача про те, що він не міг на час пред'явлення позову у справі № 925/755/14 подати позов за (майбутні) періоди донарахування інфляційних та 3% річних, по яких заявлено позов у справі № 925/286/16 і це є свідченням подачі позову у справі № 925/755/14 на частину вимог та переривання строку позовної давності.

Також і в постанові ВГСУ від 10 березня 2015 року справа № 911/2449/14 викладено правові позиції по застосуванню ч.ч.2,3 ст.264 ЦК України, за змістом якої перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги. З цього випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. При цьому, слід зазначити, що частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ч.2 ст.625 ЦК), які є складовою частиною основного боргу, а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором. Адже, як роз'яснено в абзаці 1 п.5.3 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст.ст.536,625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж ст.625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Оскільки при пред'явленні позову у справі № 925/755/14 позивач заявив до відповідача не частину, а всі можливі на той час вимоги про стягнення з нього основного боргу, інфляційних та 3% річних за порушення зобов'язання по оплаті корків, то переривання строку позовної давності не відбулося.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Також і оплата боржником заборгованості, стягнутої з нього на підставі рішень суду, не може вважатися дією щодо визнання останнім свого боргу, зокрема , визнання додаткових вимог кредитора. Такі висновки викладено у постанові ВГСУ від 19 травня 2015 року по справі № 911/4376/14.

У відносинах сторін мала місце добровільна часткова сплата основного боргу відповідачем на користь позивача що встановлено судом при розгляді справи № 925/755/14 (а.с. 10). Часткова сплата, як дія боржника, що підтверджує визнання ним свого боргу, відбулася 24.07.2012 року і це перериває строк позовної давності згідно ч. 1 ст. 264 ЦК. Однак це не свідчить про одночасне визнання відповідачем боргу за інфляційними та процентами річних.

Крім того, навіть якщо новий строк позовної давності після переривання слід обраховувати з цієї дати (24.07.2012 року) і керуватися тим, що інфляційні та 3% річних є складовими основного боргу, то станом на 23.03.2016 року (дата звернення позивача до суду із позовом у справі № 925/755/14) позивач все одно пропустив трирічний строк позовної давності для стягнення донарахованих інфляційних та 3% річних, який тривав до 24.07.2015 року.

У постанові від 21 січня 2015 року по справі № 910/15311/13 Вищий господарський суд України вказав, що за змістом ст. 256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення чи захисту своїх прав. Подання особою позову до суду є свідчення того, що заінтересована особа (позивач) реалізував волю на примусове здійснення свого права, яке з урахуванням засад цивільного законодавства, викладених у ст. 3 Цивільного кодексу України, підлягає судовому захисту. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Таким чином, застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можливе за умови відсутності поважних причин її пропуску. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.

Позивач на заперечення проти застосування строку позовної давності вказує лише на те, що позовну давність слід обраховувати з моменту пред'явлення відповідачу вимоги (+ 7 днів) про оплату корків у грудні 2013 року і тому не доводить суду, що він пропустив строк позовної давності з об'єктивних причин.

Суд же вважає, що строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних починає перебіг з моменту передачі товару (червень, липень 2012 року) і за матеріалами справи суд не вбачає доказів існування об'єктивних перешкод у межах трирічного строку позовної давності з цього моменту, заявити позов про достягнення з відповідача інфляційних та 3% річних після судового рішення у справі № 925/755/14 і таких обставин за матеріалами справи суд не вбачає.

Суд погоджується і відповідач не заперечує проти того, що у позивача є порушене право і він правомірно заявив вимогу про стягнення інфляційних та 3% річних за подальші періоди, не охоплені судовим рішенням у справі № 925/755/14.

Однак строк позовної давності для стягнення донарахованих інфляційних та 3% річних пропущено, що є підставою для відмови в позові.

При відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 16 червня 2016 року

Суддя Н.М. Спаських