Рішення № 58362885, 14.06.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9045/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/684/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Дубровної В. В. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання -

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 березня 2016 року

в цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк » до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

В вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( далі ПАТ ) звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному поряду заборгованість за кредитним договором в сумі 27 998, 48 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.06.2015 року еквівалентно 588 528 грн. 01 коп.

Свої вимоги мотивувало тим, що 24 квітня 2008 року між ПАТ та відповідачем ОСОБА_4 було украдено кредитний договір №SUC4GA0000000007, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 27 460 доларів США строком до 24 квітня 2013 року, зі сплатою 1,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором, з відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір поруки від 23 жовтня 2012 року. Оскільки відповідач ОСОБА_4 не виконує належним чином взяті на себе зобовязання за договором, утворилась заборгованість, яку позивач і просить стягнути на свою користь.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 березня 2016 року позовні вимоги ПАТ задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ заборгованість в розмірі 26 998,48 доларів США, що за курсом 21,02, відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.06.2015 року становить 567 508 грн. 05 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на неповне зясування обставин по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду в частині стягнення з поручителя ОСОБА_5 в солідарному порядку всієї суми заборгованості, а також в частині стягнення з позичальника ОСОБА_4 пені, штрафів та заборгованість по комісіям скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначених вимог відмовити.

Вважають, що судом першої інстанції, в порушення приписів ст. 61 Конституції України, за невиконання зобовязання за кредитним договором застосовано до них потрійну відповідальність, а саме стягнуто пеню, штраф та комісію. Зазначають, що справа розглянута в їх відсутності, відтак вони були позбавлені можливості заявити клопотання про застосування спеціальної позовної давності, до вимог про стягнення неустойки. Вказують, що вимоги до поручителя заявлені після спливу строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Рішення суду в частині зменшення розміру неустойки до 2 447,13 доларів США, сторонами в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши пояснення ОСОБА_4 та її представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення представника ПАТ проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 слід відхилити, а апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У відповідності до приписів ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає не у повній мірі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 порушила умови зобовязання, тому, відповідно до умов укладеного договору, з відповідачів в солідарному порядку необхідно стягнути тіло кредиту 19 960,68 доларів США, заборгованість за відсотками 3 032,89 доларів США, заборгованість за комісією 213,19 доларів США, пеню за несвоєчасне виконання зобовязання за договором 2 447,13 доларів США, штраф фіксована частина 11,89 доларів США, процентна складова штрафу 1332,69 доларів США.

Проте повністю з такими висновками колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені внаслідок порушення норм матеріального права, а також внаслідок неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та як вбачається із матеріалів справи, 24 квітня 2008 року ПАТ та ОСОБА_4 уклали кредитний договір SUC4GA0000000007, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 27460 доларів США терміном до 24 квітня 2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та 0,96% річних від суми зареєстрованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного договору ( а.с. 18-20 ).

Додатковою угодою №1 до кредитного договору 24 квітня 2008 року, укладеною між ПАТ та відповідачем ОСОБА_4 23 жовтня 2012 року, суму заборгованості, що виникла з дати надання позичальником кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшено на 1013,44 доларів США, а саме: відсотків у розмірі 0 доларів США, комісії у розмірі 0 доларів США, пеня в розмірі 1013 доларів США. Пункт 8.1 Договору викладено в наступній редакції: « Банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 24 квітня 2008 року по 24 квітня 2017 року включно, у вигляді поновленої лінії у розмірі 29 972,27 доларів США …».

В забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором та додатковою угодою №1 до кредитного договору, з відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір поруки від 23 жовтня 2012, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за повне та своєчасне повернення кредиту ( а.с. 112-113 ).

У відповідності до приписів ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, тому позичальник зобовязаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Однак відповідачем умови договору не виконуються, станом на 08 червня 2015 року, утворилась заборгованість в сумі 23 206,76 доларів США, в тому числі, по тілу кредиту 19 960,68 доларів США, по відсоткам 3 032,89 доларів США, по комісії 213,19 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором ( а.с. 6-12 ). Доказів погашення боргу відповідачем суду надано не було.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Твердження відповідачів щодо припинення поруки на момент звернення ПАТ до суду з даним позовом, є безпідставними виходячи з наступного.

Підстави для визнання поруки припиненою наведені в ст. 559 ЦК України. Зокрема, виходячи з положень ч. 4 даної статті ЦК, порука припиняється :

у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинна бути предявлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або від дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст.1050 ЦК України, або від дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем).

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом України у постановах від 29 січня 2014 року у справі №6-155цс13, від 17 вересня 2014 року у справі №6-125цс14 та від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14.

Статтею 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зі змісту ст.ст. 6, 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України слідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони укладаючи 23 жовтня 2012 року договір поруки, дійшли згоди, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 ( пяти ) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором ( п. 12 договору ).

Враховуючи те, що умови договору поруки про його дію до повного повернення кредиту за кредитним договором не свідчить про те, що цим договором встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 та ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому вимога до поручителя може бути подана банком протягом пяти років з дня настання строку виконання основного зобовязання.

Додатковою угодою №1 до кредитного договору, Графік погашення кредиту викладено в новій редакції ( а.с. 9596 ), за яким кредитні кошти в сумі 24968,30 доларів США мали бути сплачені боржником ОСОБА_4 в період з листопада 2012 року по квітень 2017 рік.

З урахуванням викладеного, оскільки ПАТ з вимогою до поручителя ОСОБА_5 звернувся в межах строків, які були визначені укладеним між сторонами договором поруки, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання поруки припиненою.

Доводи апеляційної скарги в частині застосування строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 лютого 2015 року, за наслідками розгляду справи № 6-246цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, що дана справа неодноразово призначалась до судового розгляду 30 листопада 2015 року, 25 січня 2016 року та 10 березня 2016 року, про дати проведення судових засідань відповідачі будучи належним чином повідомленими, однак клопотання про застосування строків позовної давності, до ухвалення судового рішення по суті спору, не заявляли.

Слід зазначити також, що п. 5.5 кредитного договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами, тривалістю в 5 років. В подальшому, укладаючи додаткову угоду №1 до кредитного договору, сторони збільшили тривалість вказаного строку до 50 років.

Таким чином, вимоги щодо стягнення неустойки заявлені ПАТ в межах строків позовної давності.

Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині стягнення неустойки ( штрафу, пені ), судом першої інстанції не враховано наступне.

Згідно п. 5.1 та п. 8.4 кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день просрочки, але не менше 1 гривні.

Пунктом 5.3 даного договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Отже, кредитним договором передбачена подвійна юридична відповідальність у вигляді пені та штрафу за одне й те саме правопорушення, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що неустойка у вигляді штрафу в сумі 11,89 доларів США фіксована частина та 1 332,69 доларів США відсоток від суми заборгованості, стягненню з відповідачів не підлягає.

Комісія, яка нараховувалась згідно пункту 8.1 кредитного договору, є винагородою банку за резервування ресурсів, а не одним із видів відповідальності за невиконання умов кредитного договору, як помилково вважаються відповідачі.

Колегія суддів не може погодитися також із висновком суду першої інстанції щодо присудження до стягнення пені в іноземній валюті.

Зокрема, розмір та порядок сплати пені визначено п. 5.1 кредитного договору, а саме сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається у іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Як уже зазначалось, що рішення суду першої інстанції, щодо зменшення розміру пені за несвоєчасне виконання зобовязання за кредитним договором до 2447,13 доларів США сторонами не оскаржується.

Враховуючи курс валют НБУ, який діяв станом на дату виникнення заборгованості, за неналежне виконання зобовязань за кредитним договором з відповідачів підлягає стягненню пеня в сумі 51 452 грн. 88 коп.

Згідно ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповністю зясовано обставини, що мають значення для справи, тому рішення в частині стягнення вказаних сум підлягає зміні, а саме: сятгнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку заборгованість за кредитним в сумі 23 206,76 доларів США, з яких 19 960,68 доларів США по тілу кредиту; 3032,89 доларів США по відсоткам за корисутвання кредитом; 213,19 доларів США комісії та 51 452 грн. 88 коп. пені.

Відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

В пункті 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах » від 17 жовтня 2014 року №10 розяснено, що у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до задоволеної частини позовних вимог ( 95 % ), належить стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ в дольовому порядку по 4193 грн. 26 коп. з кожного ( 8 827 грн. 92 коп. * 95 % : 2 ) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Окрім того, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 ( 5 %), з ПАТ на її користь підлягає стягненню 242 грн. 77 коп. ( 4855 грн. 36 коп.*5 % ) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 березня 2016 року в даній справі в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк » до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та вирішення питання щодо судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк » в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 23 206,76 доларів США та 51 452 гривень 88 копійок пені.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк » в дольовому порядку з кожного по 4193 гривні 26 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк » на користь ОСОБА_4 242 гривні 77 копійок судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді