Рішення № 58362120, 10.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1351/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство», до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу дачного будинку, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 08 вересня 2015 року,

встановила:

У грудні 2012 р. Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство» (далі Товариство), звернулося до суду із позовом до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (далі Сільська рада), ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (далі Нотаріус), третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу дачного будинку, в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку № 9 укладений 07.11.2008 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що останнє згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.11.2004 р. є власником бази відпочинку «Жемчужина», яка знаходиться в с. Лиман, Татарбунарський район, Одеська область (далі База відпочинку).

За нотаріально посвідченим 21.04.2004 р. договором купівлі-продажу Товариство придбало, а Сільська рада продала земельну ділянку, загальною площею 1,719 га., для розміщення бази відпочинку. 13.03.2007 р. на вказану земельну ділянку Товариством отримано Державний акт про право власності на земельну ділянку.

На належній Товариству земельній ділянці знаходиться двоповерховий дачний будинок № 9 (далі Дачний будинок), який на підставі Свідоцтва про право власності від 22.07.1998 р., виданого на підставі рішення виконкому сільської ради № 2 від 14.05.1998 р., належав ОСОБА_4.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 07.11.2008 р. ОСОБА_4 продав дачний будинок ОСОБА_6. Вказаний договір купівлі-продажу дачного будинку є недійсним, оскільки дані про рішення виконкому сільської ради № 2 від 11.05.1998 р. про видачу Свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на дачний будинок ні в сільській раді, ні в архівному відділі Татарбунарської районної державної адміністрації не значаться.

В п. 16 договору купівлі-продажу дачного будинку вказано, що земельна ділянка 0,02 га., на якій розташований дачний будинок, надана на умовах тимчасового користування, що підтверджується договором на право тимчасового користування від 30.07.1997 р., укладеного між сільською радою та ОСОБА_4. Однак, як у самому договорі на право тимчасового користування землею, так і в органі, який проводить державну реєстрацію договорів користування землею, відомості про проведення державної реєстрацію вказаного договору тимчасового користування землею відсутні.

Нотаріус не перевірив відповідність змісту угоди вимогам закону в частин п. п. 2, 16 договору купівлі-продажу дачного будинку, в яких підставою укладення договору купівлі-продажу вказані Свідоцтво про право власності на дачний будинок від 22.06.1998 р. на імя ОСОБА_4 та Договір на право тимчасового користування землею від 30.07.1995 р..

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09.07.2013 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним та виключено з договору купівлі-продажу дачного будинку № 9, що знаходиться за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лиман, база відпочинку «Жемчужина», від 07.11.2008 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, п. 16 цього договору, а саме посилання на підтвердження права ОСОБА_4 на земельну ділянку за договором від 30.07.1997 р. про тимчасове користування земельною ділянкою, розміром - 0,02 га., на якій розташований дачний будинок.

У грудні 2013 р. Товариство звернулося до суду із заявою про перегляд у звязку з нововиявленими обставинами рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2002 р., посилаючись на те, що істотні для справи обставини не були відомі під час розгляду справи і стали відомі лише після ухвалення рішення апеляційного суду Одеської області від 02.12.2013 р. в цивільній справі за позовом Товариства до сільської ради, ОСОБА_4, реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на дачний будинок, яким визнано недійсним Свідоцтво про право власності від 22.07.1998 р., видане сільською радою на імя ОСОБА_4, оскільки під час ухвалення рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р. суд відмовив у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу дачного будинку недійсним, у звязку з тим, що власником дачного будинку був ОСОБА_4.

Ураховуючи викладене, Товариство просило переглянути рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р. та ухвалити нове рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу дачного будинку з послідуючим скасуванням державної реєстрації договору купівлі-продажу від 07.11.2008 р..

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 29.01.2014 р. заяву Товариства про перегляд у звязку з нововиявленими обставинами рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р. задоволено. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р. скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку № 9 у с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, база відпочинку «Жемчужина», укладений 07.11.2008 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6. Скасовано державну реєстрацію вказаного договору купівлі-продажу.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.02.2014 р. виправлено описку, допущену в ухвалі суду від 29.01.2014 р., в частині дати поставлення ухвали.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09.04.2014 р. апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 відхилено. Ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області від 29.01.2014 р. та від 06.02.2014 р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014 р. касаційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 29.01.2014 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09.04.2014 р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвали судів першої та апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, зазначив (Т. 3, а. с. 215 зворотня сторона) про те, що з матеріалів справи вбачається, що дачний будинок належить ОСОБА_4 на праві приватної власності з 1997 р. й будувався з дозволу державних установ та Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства за рахунок власних коштів ОСОБА_4.

Проте суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку № 9 у с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, база відпочинку «Жемчужина», укладений 7 листопада 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не звернув уваги на те, що позов предявлено Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством, яке не було стороною цього договору.

Також з матеріалів справи вбачається, що Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство, правонаступником якого є ПрАТ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство», згідно з державним актом на право на земельну ділянку від 13 березня 2007 року, який видано на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2005 року, є власником земельної ділянки площею 1,719 га., а не всієї бази відпочинку «Жемчужина», площа якої становить 1,9 га., де й знаходиться дачний будинок № 9.

Разом з тим на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки під базою відпочинку «Жемчужина» від 21 квітня 2005 року між Лиманської сільською радою Татарбунарського району Одеської області та Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством вже існували договори оренди земельних ділянок власників дачних будинків на базі відпочинку «Жемчужина», зокрема, договір на право тимчасового користування землею від 17 липня 1995 року на 50 років, укладений із ОСОБА_4.

Крім того, право ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою підтверджується результатами перевірки, яка була проведена Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області на виконання доручення Державної інспекції сільського господарства України від 12 вересня 2012 року.

Також суди не врахували, що ОСОБА_6 є стороною визнаного недійсним договору, тому мала брати участь у справі в якості відповідача (ст. 33 ЦПК України), а не третьої особи.

Отже, залучення ОСОБА_6 до участі у справі в якості третьої особи є порушенням її процесуальних прав, оскільки права та обовязки третіх осіб і відповідачів згідно з вимогами ЦПК України є різними за своїм змістом і права третіх осіб є меншими прав відповідачів у реалізації процесуальних способів захисту.

Крім того, у ст. 208 ЦПК України чітко перелічено форми судових рішень: ухвали, рішення, постанови.

При цьому відповідно до ч. 3 зазначеної статті судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених ст. ст. 389-6, 389-11 цього Кодексу постановленням ухвали.

Проте суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув і, вирішуючи матеріально-правовий спір по суті, постановив ухвалу.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви касаційного суду, з яких скасовані рішення є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 16.10.2014 р. справу передано на розгляд до Саратського районного суду Одеської області у звязку з неможливістю сформувати склад суду (Т. 3, а. с. 220 220 зворотня сторона).

При новому розгляді заяви Товариства про перегляд рішення у звязку з нововиявленими обставинами ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 04.03.2015 р. до участі у справі було залучено ОСОБА_6 в якості відповідача. Колегія суддів звертає увагу на те, що в описовій частині вказаної ухвали вказується, що «…Під час розгляду справи представник позивача просив залучити ОСОБА_6 до участі в даній справі у якості співвідповідача…».

Матеріали справи письмової заяви представника позивача про залучення ОСОБА_6 до участі у справі у якості співвідповідача не містять.

У журналі судового засідання від 04.03.2015 р. (Т. 3, а. с. 61 63) вказується: «…представник позивача зявився, але строк дії довіреності сплив…».

Відповідно до довіреності від 01.03.2013 р. (Т. 3, а. с. 54) строк дії повноважень представника Товариства ОСОБА_7 закінчився 01.03.2015 р..

Відповідно до ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Таким чином, ОСОБА_6 залучена до участі у справі в якості співвідповідача з порушенням норм ЦПК України (ст. ст. 10, 11, 33 ЦПК України), за відсутності належного клопотання позивача.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про перегляд рішення у звязку з нововиявленими обставинами, просив її задовольнити.

Представник Сільської ради надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Просив прийняти рішення у відповідності до закону.

Відповідачі ОСОБА_4, Нотаріус надали заперечення на заяву, просили відмовити у її задоволенні, справу розглянути за їх відсутності.

ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення заяви. Посилалися на те, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу дачного будинку будь-яких застережень щодо дачного будинку не було. ОСОБА_4 був його власником на підставі Свідоцтва про право власності. Товариство не є стороною договору, тому не може його оспорювати. Вимоги Товариства є необґрунтованими. Просила застосувати строк позовної давності.

За результатами нового розгляду заяви Товариства про перегляд рішення у звязку з нововиявленими обставинами рішенням Саратського районного суду Одеської області від 08.09.2015 р. заяву представника ПрАТ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство» про перегляд у звязку з нововиявленими обставинами рішення суду у справі за позовом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу дачного будинку № 9, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 07 листопада 2008 року недійсним задоволено.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р. у справі за позовом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу дачного будинку № 9, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 07 листопада 2008 року недійсним скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку № 9, розташованого за адресою: Одеська область Татарбунарський район, с. Лиман, база відпочинку «Жемчужина», укладений 07.11.2008 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Скасовано державну реєстрацію договору купівлі-продажу дачного будинку № 9, що знаходиться за адресою: Одеська область Татарбунарський район, с. Лиман, база відпочинку «Жемчужина», укладеного 07.11.2008 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, який зареєстровано у реєстрі за № 3313.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в апеляційних скаргах просять рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства про перегляд рішення суду у звязку з нововиявленими обставинами. Посилаються на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального строку.

ОСОБА_4, ОСОБА_6 та Нотаріус у судове засідання не зявилися. Про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Товариство письмових заперечень на апеляційну скаргу не надало. В судовому засіданні його представник вважав необхідним скаргу відхилити, рішення залишити без змін. Посилався на те, що рішення є законним та обґрунтованим, оскільки існують істотні для справи обставини, які не були і не могли бути відомі Товариству під час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 365 ЦПК України передбачено, що судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.12.2012 р. та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову Товариства, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.12.2013 р. визнано недійсним Свідоцтво про право власності, видане на імя ОСОБА_4 на спірний дачний будинок. Розташування дачного будинку на належній Товариству земельній ділянці порушує права останнього на користування земельною ділянкою (Т. 4, а. с. 134 - 139).

Колегія суддів вважає, що погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, цих висновків суд дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального (ст. ст. 22, 24 ЗК України (1991 р.) чинного на час виникнення спірних правовідносин) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 179, 212, 213, 338 ЦПК України) права. Не відповідають обставинам справи висновку суду про порушення прав Товариства на користування земельною ділянкою.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

12.09.1988 р. між колгоспом «Прикордонник» Татарбунарського району Одеської області та Товариством був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 1,9 га., під будівництво бази відпочинку (Т. 1, а. с. 71).

17.07.1995 р. між ОСОБА_4 та Лиманською сільською радою був укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою, площею 0,02 га., строком на 50 років, під будівництво дачного будинку. Договір зареєстровано у Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 17.07.1995 р. за № 45 Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (Т. 1, а. с. 90 90 зворотня сторона).

09.04.1996 р. між Татарбунарською районною державною адміністрацією та Товариством укладений Договір на право тимчасового користування землею, площею 1,9 га., для функціонування бази відпочинку (Т. 1, а. с. 72 72 зворотня сторона).

17.06.1996 р. аналогічний договір укладено між Лиманською сільською радою та Товариством (Т. 1, а. с. 73 74).

03.09.1996 р. було складено ОСОБА_3 відбору земельної ділянки для будівництва Товариством бази відпочинку на території Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (Т. 1, а. с. 69 - 70).

Рішенням Лиманської сільської ради від 25.02.1997 р. було вилучено земельну ділянку, площею 0,20 га., із земель бази відпочинку «Жемчужина» і передано громадянам згідно заяв (Т. 1, а. с. 85).

25.07.1997 р. Татарбунарською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження про надання у тимчасове користування Товариству земельної ділянки, площею 1,7 га., а ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,02 га., строком на 25 років (Т. 1, а. с. 76 78).

30.07.1997 р. між Татарбунарською райдержадміністрацією та ОСОБА_4 було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою, площею 0,02 га., під будівництво дачного будинку, строком на 25 років. У договорі відсутні відомості про його державну реєстрацію (Т. 1, а. с. 92 92 зворотня сторона).

07.08.1997 р. Татарбунарською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження про надання дозволу ОСОБА_4 на будівництво дачного будинку (Т. 1, а. с. 76 78).

08.08.1997 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_4 було видано дозвіл на будівництво дачного будинку (Т. 1, а. с. 132 132 зворотня сторона).

Відповідно до ОСОБА_3 про закінчення будівництва і введення в експлуатацію (Т. 1, а. с. 134 134 зворотня сторона) будівництво спірного дачного будинку було закінчено 20.08.1997 р..

21.04.2005 р. Товариство за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки придбало у Лиманської сільської ради земельну ділянку, площею 1,719 га., на якій знаходиться база відпочинку «Жемчужина» (Т. 1, а. с. 11 14, 16).

13.03.2007 р. Товариство отримало Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 958929, площею - 1,719 га., цільове призначення для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Жемчужина» (Т. 1, а. с. 15 15 зворотня сторона).

Головне управління Держкомзему у Одеській області у клопотанні на адресу Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 15.08.2011 р. (Т. 3, а. с. 28 29), Державна інспекція сільського господарства в Одеській області у листі від 03.08.2012 р., направленому ОСОБА_6 за результатами проведеної на виконання доручення Державної інспекції сільського господарства України перевірки дотримання земельного законодавства при оформленні права власності Товариства на земельну ділянку (Т. 3, а. с. 176 177), вказують, що ТОВ «Вектор» при складанні проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки для розміщення бази відпочинку не врахувало знаходження на земельній ділянці належного ОСОБА_4 дачного будинку. Вказано на необхідність приведення у відповідність рішення сільської ради про продаж земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування бази відпочинку.

Між сторонами по справі склалися правовідносини щодо захисту прав землекористування.

Відповідно до розяснень, які містяться в ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законі інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається із позовної заяви (Т. 1, а. с. 2 6), Товариство звернулося до суду за захистом свого порушеного права користування земельною ділянкою. Підстави позову підтвердив в апеляційному суді представник Товариства.

За правилами, передбаченими ст. ст. 22, 24 Земельного Кодексу України (1991 р.), чинного на час виникнення правовідносин із землекористування Товариством та ОСОБА_4, право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і отримання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право користування землею, забороняється.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Форма договору і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оскільки встановлено, що станом на 1995 р. ОСОБА_4 був належним землекористувачем земельної ділянки, площею - 0,02 га., яка була вилучена із земель, виділених Товариству під будівництво бази відпочинку, а будівництво дачного будинку проведено ОСОБА_4 за наявності відповідних дозволів, колегія суддів вважає, що права землекористування Товариства не порушені.

Щодо наявності у Товариства Державного акту на право власності на земельну ділянку колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_4 користувався земельною ділянкою, площею - 0,02 га., цільове призначення якої для будівництва та обслуговування дачного будинку на підставі чинного договору оренди землі від 17.07.1995 р..

Товариство отримало Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею - 1,719 га., цільове призначення для експлуатації та обслуговування бази відпочинку пізніше - 13.03.2007 р.. На час отримання вказаного державного акту земельна ділянка під спірним дачним будинком була вилучена із земель, переданих Товариству для експлуатації та обслуговування бази відпочинку. З клопотання Головного управління Держкомзему у Одеській області на адресу Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 15.08.2011 р. (Т. 3, а. с. 28 29), листа Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 03.08.2012 р., направленому ОСОБА_6 за результатами проведеної на виконання доручення Державної інспекції сільського господарства України перевірки дотримання земельного законодавства при оформленні права власності Товариства на земельну ділянку (Т. 3, а. с. 176 177), вбачається, що ТОВ «Вектор» при складанні проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки для розміщення бази відпочинку не врахувало знаходження на земельній ділянці належного ОСОБА_4 дачного будинку. Вказано на необхідність приведення у відповідність рішення сільської ради про продаж земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування бази відпочинку.

На вищевказані обставини звертав увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 24.09.2014 р., які в силу положень ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Суд першої інстанції ці висновки і мотиви касаційного суду не врахував під час нового розгляду заяви Товариства про перегляд рішення у звязку з нововиявленими обставини.

За правилами, передбаченими у п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30.03.2012 р. «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у звязку з нововиявленими обставинами», передбачені п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК обставини є підставою для перегляду рішення тільки у випадку, якщо вони є істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночними, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахування того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення та вплинути на висновки суду під час його ухвалення.

Скасування Свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на дачний будинок не впливає на характер правовідносин сторін щодо користування земельними ділянками, а тому не є істотною обставиною, оскільки встановлено, що Товариство і ОСОБА_4 є користувачами окремих земельних ділянок.

За вищенаведених обставин, колегія суддів вважає, що права землекористування Товариства не порушені, у задоволенні позову Товариства необхідно відмовити.

Таким чином, доводи апеляційних скарг щодо відсутності порушень прав ТОВ із землекористування є обґрунтованими.

Доводи апелянтів про те, що Товариством пропущено строк позовної давності, ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, а тому права Товариства не порушувала є неспроможними.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи щодо задоволення позову, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 необхідно задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 08 вересня 2015 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство», до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу дачного будинку недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. А. Гірняк

ОСОБА_3