Ухвала суду № 58361940, 15.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4455/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Сватаненка В.І., Артеменка І.А.

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт», треті особи Незалежна профспілка працівників Іллічівського морського торгівельного порту, профспілка робітників морського транспорту Іллічівського морського торгівельного порту, спілка професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торгівельного порту, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання наказів директора Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» від 26.01.2015 року № 33 та № 46/0 «про переміщення працівників підприємства» в частині переміщення, та наказу № 339/О-3 від 27.04.2015 року про звільнення незаконними та їх скасування,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ДП «Іллічівський морський торгівельний порт», треті особи Незалежна профспілка працівників Іллічівського морського торгівельного порту, профспілка робітників морського транспорту Іллічівського морського торгівельного порту, спілка професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торгівельного порту, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання наказів директора Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» від 26.01.2015 року № 33 та № 46/0 «про переміщення працівників підприємства» в частині переміщення, та наказу № 339/О-3 від 27.04.2015 року про звільнення незаконними та їх скасування посилаючись на те, що відповідно до наказу начальника порту від 30.08.2004 року за № 163 позивач працює в ДП «ІМТП» тальманом першого терміналу.

26.01.2015 року відповідачем було видано накази за № 33 та № 46/0 про переміщення працівників підприємства з скороченням робочих місць та посад в структурних підрозділах порту. 30.04.2015 року на підставі наказу виконуючого обовязки директора підприємства № 239/О-3 від 23.04.2015 року її було звільнено з порту за п. 1 ст. 40 КЗпП України..

На думку позивача наказ про переміщення працівників підприємства було видано з порушенням ст. 32 КЗпП України. Позивачка вважає, що переведення було фактичним скороченням штату. Вона не погодилась на переміщення, а її в порушення вимог ст.ст. 40 і 43 КЗпП України звільнили з роботи.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд обгрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, наказом № 200 від 14.10.1983 року позивачка була прийнята на роботу в ДП «ІМТП», працювала тальманом 1-го і 3-го терміналів порту.

Посадова інструкція тальмана терміналу є загальною для тальманів усіх підрозділів ДП «ІМТП». Ця інструкція затверджена директором ДП «ІМТП» №638 від 23.12.2013 року, та є єдиною посадовою інструкцією посади тальмана на підприємстві. Зазначення у трудовій книжці позивача структурного підрозділу(тальман 1 терміналу) не є частиною найменування посади працівника, а є лише конкретизацією тимчасового закріплення працівника за певним структурним підрозділом підприємства роботодавця, що здійснюється на виконання Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Наказом директора ДП «ІМТП» за №33 від 26.01.2015 року у звязку з необхідністю забезпечення заходів щодо реорганізації підприємства у відповідності з Законом України « Про морські порти України»; та з метою підвищення ефективності виробничої діяльності ДП «ІМТП», а також у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, що повязані з передачею в оренду основних засобів структурного підрозділу «3 термінал» були вилучені зі штатних розписів структурних підрозділів робочі місця та посади за переліком, викладеним в наказі, в тому числі посади тальманів першого терміналу. Відповідно з п.2 наказу було здійснено переміщення з 26.01.2015 року в структурний підрозділ «3 термінал».

У відповідності з наказом №46-0 від 26.01.2015 року ОСОБА_2 переведено з 02.02.2015 року тальманом 3-го терміналу з оплатою за штатним розписом з режимом багатозмінний, цілодобовий на підставі ст. 32 КЗпП України.

Норма ст.32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу у тому ж підприємстві в установі, організації або в іншу місцевість хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускаються тільки за згодою працівника, за винятком випадків передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках передбачених законом.

У частині 2 ст. 32 КЗпП України зазначається, що не вважається переведення на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати на роботу, протипоказану йому за станом здоровя.

У постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі №1178-цс-15 викладена правова позиція щодо переведення працівника, з якої витікає, що власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору і межах цих умов переміщення можливе поза ним протизаконне; при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними усі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Позивач не довела суду, що наказами №33 і №46-0 від 26.01.2015 року було порушено її трудові права, в тому числі наявність змін істотних умов праці при переміщенні, а тому вимоги, викладені в пунктах 1-3 резолютивної частини позову не підлягають задоволенню.

Суд обгрунтовано прийняв до уваги правову позицію (висновок), викладену в ухвалі апеляційного суду Одеської області від 21.07.2015 року та рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 12.05.2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ДП «ІМТП» про визнання незаконними та скасування наказів директора ДП «ІМТП» №33 і №46-0 від 26.01.2015 р. про законність зазначених наказів.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що переміщення на підставі наказів №33 і №46-0 від 26.01.2015 року повністю відповідає правовій нормі ч.2 ст. 32 КЗпП України, що не потребує згоди, ані працівника, ані профспілкового органу, членом якого є працівник.

У відповідності з ч.3 ст.61 ЦПК України, - обставини встановленні судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не допускається при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

За наказом директора ДП «ІМТП» №28 від 23.01.2015 року, у звязку з укладенням 22.01.2015 року договору №7 оренди державного нерухомого майна ДП «ІМТП», яке знаходиться на балансі третього терміналу, з ТОВ «Трансгрейтермінал», ліквідовано з 23.04.2015 року структурний підрозділ «3 термінал» з усіма робочими місцями та посадами, що складають його штатний розпис. Пунктом 3.1. цього наказу передбачено здійснення звільнення за переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал» працівників, зазначених у листах-клопотаннях щодо звільнення за переведенням до вказаного підприємства, за іншими заявами відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України. Відповідно до п.3.2. цього ж наказу передбачається здійснення вивільнення працівників, які відмовилися від звільнення за переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал», робочі місця та посади яких ліквідуються цим наказом, на підставі ст.49-2 КЗпП України, ЗУ «Про зайнятість населення».

03.02.2015 року ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом №46-О від 26.01.2015 року про переміщення її на 3-й термінал, але відмовилась поставити підпис про ознайомлення, про що було складено акт.

Наказом № 239/О-3 від 27.04.2015 року позивачка була звільнена з посади тальмана 3-го терміналу у звязку зі змінами в організації виробництва і праці (п.1 ст.40 КЗпП України) на підставі наказу №28 від 23.01.2015 року, попередження від 23.02.2015 року.

Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р; №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяця про наступне вивільнення.

Викладене свідчить про ліквідацію посади та структурного підрозділу, про дотримання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника. При цьому суд обгрунтовано прийняв до уваги доводи сторони відповідача, викладені у письмових поясненнях на, в т.ч. щодо неможливості реалізації питання щодо переважного права на залишення на роботі; щодо відсутності масового вивільнення працівників і відсутності підстав застосування ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення»; щодо спільної наради ДП ІМТП з представниками профспілок порту 31.07.2014 р., на якій було визнано факт змін в організації виробництва і праці ДП ІМТП; щодо підписання згідно ст. 49-4 КЗпП України угоди від 22.08.2014 р. про співробітництво з питань що виникають з окремих положень договору оренди державного нерухомого майна з ТОВ Трансгрейтермінал відносно дотримання трудових прав і соціальних гарантій для працівників третього терміналу ДП ІМТП.

Сторони визнали той факт, що на час звільнення позивача профспілковим органом не розглядалось подання щодо згоди на звільнення. При цьому сторона відповідача посилається на ті обставини, що на їх запит Незалежною профспілкою працівників ІМТП не було надано інформацію, в якій первинній профспілці перебуває позивач.

Ст. 43 КЗпП України передбачає необхідність одержання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника.

Із п. 15 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України видно, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених ст. ст. 43, 43-1 КЗпП України; що встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Під час розгляду зазначеної справи суд отримав слідуючі рішення профспілкових органів:

Протоколом засідання президії Незалежної профспілки працівників «ІМТП» від 21.10.2015 р. відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Обґрунтуванням відмови зазначено порушення трудових прав членів Незалежної профспілки та самої профспілки, а також встановлених ст. ст. 42, 43, 49-2, 49-4 КЗпП України процедур.

Протоколом №3 засідання президії Незалежної профспілки працівників ІМТП від13.01.2016р. відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України з обґрунтуванням відмови, аналогічно викладеним 21.10.2015 р..

Дослідивши зазначені рішення Президії Незалежної профспілки працівників ДП «ІМТП» про відмову в надані згоди на розірвання трудового договору, суд правильно вважав, що дані рішення є необґрунтованними.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (ч.5 п.15) розяснено, що коли судом буде встановлено факт звільнення працівника власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Вказана норма кореспондується з приписами ч.7 ст.43 КЗпП України відповідно до якої рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в надані згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Позивач, не виконавши наказ №46-О від 26.01.2015 року, порушив трудову дисципліну, а саме: ст.139 КЗпП України, відповідно до якої, працівники зобовязані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни…; п.2.2.4 Колективного договору ДП «ІМТП», а саме, дотримуватись Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Іллічівського морського торговельного порту, не допускати порушень трудової дисципліни, розділ ІІІ «Основні зобовязання працівників порту» - дотримуватись дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, не допускати прогулів і т.д.

Статтями 1,2 ЗУ «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюється шляхом табельного обліку. Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі позначається кількість відпрацьованих годин кожним працівником, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок - шифрів). Відповідно в табелі обліку робочого часу третього терміналу з 03.02.2015 року по 24.04.2015 рік позначається неявка з незясованих причин. ОСОБА_3 того, згідно Акту від 11.02.2015 року, ОСОБА_2 відмовилась давати пояснення з приводу невиходу на роботу на 3 термінал. Оскільки відмітки про відпрацьований час у табелі ОСОБА_2 відсутні, то і відсутні підстави для нарахування виплати заробітної плати.

Суд обгрунтовано вважав, неналежними докази про перебування ОСОБА_2 на робочому місці, адже законність переведення останньої встановлена судом, та факт перебування позивача на 1-му терміналі без правових підстав не дає підстав для виплати їй заробітної плати.

Неявка на роботу не є вимушеним прогулом. Вимушений прогул час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати.

Позивача було законно переміщено, тому підстав для стягнення середнього заробітку не має, оскільки не має вимушеного прогулу з вини роботодавця, тому у задоволені цих вимог необхідно відмовити.

За викладених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Посилання автора апеляційної скарги на неправильну оцінку судом обставин щодо звільнення позивача без згоди виборчого органу профспілкової організації та належного правового обґрунтування переведення позивача без її згоди з порушенням її трудових прав та зміну суттєвих умов трудового договору, недотримання відповідачем норм закону щодо вивільнення працівників та необґрунтованої відмови у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необгрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом обставинами, яким дана правильна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.І. Сватаненко

ОСОБА_6