Рішення № 58357177, 09.06.2016, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10563/15-ц

Провадження №2/461/725/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Мисько Х.М.,

при секретарі - Коружинець Н.В.,

з участю представника відповідача - Алєксєєвої Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Кредитної спілки «Львів» про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_3 до КС «Львів», в якому просить визнати недійсним Кредитний договір №2010-16 від 04 березня 2008 року, що укладений між КС «Львів» та ОСОБА_3

В обґрунтування внесеного позову покликається на те, що під час укладення договору, КС «Львів» надала ОСОБА_3 лише усні роз'яснення надання кредиту, зокрема те, що процентна ставка по кредиту буде становити 36% за три роки. Відтак, розмір процентів за користування кредитом у річному розрізі становить 12% річних. Підписання договору відбулось миттєво, без попереднього ознайомлення ОСОБА_3 із його змістом. Вважає, що у даному випадку має місце нечесна підприємницька практика.

08 червня 2016 року позивач ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, надала пояснення про те, що відсутні підстави визнавати оспорюваних договір недійсним.

Заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши дійсні обставини справи, права, обов'язки сторін та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 березня 2010 року між КС «Львів» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № 2010-16, відповідно до п.п.1.1,1.2 якого, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальнику кредит у сумі 5000,00 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором (а.с.43-44).

Крім цього, між сторонами 04 березня 2010 року також був укладений Графік розрахунків періодичності та розмірів платежів Позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, який є невід'ємною частиною Кредитного договору №2010-16 від 04 березня 2010 року та підписаний сторонами (а.с.45).

Таким чином, судом встановлено, що в укладеному Кредитному договорі № 2010-16 від 04 березня 2010 року сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема, щодо форми договору (проста письмова форма), суми кредиту (5000,00 грн.), строк на який укладається кредитний договір (до 04 березня 2013 РОКУ), річна відсоткова ставка за користування коштами (36,00 %), куди буде спрямовано отримані кошти (на власні потреби).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Частиною 1 ст. 215 ЦК встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

В свою чергу ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За вимогами ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, заключаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Позивач стверджує, що під час укладання договору про надання кредиту не було надано повної та достовірної інформації про всі умови договору, додаткові витрати, пов'язані з виконанням договору, та про сукупну вартість договору. Позивачка посилається на те, що ненаданням вказаної інформації її введено в оману щодо дійсних умов кредитного договору а відповідно і сформувало в нього хибну думку щодо умов кредиту.

Однак, в судовому засіданні встановлено за допомогою належних та допустимих доказів, які були перевірені судом, що відповідачем повністю дотримано вимог щодо оформлення даного правочину, що підтверджується коією Кредитного договору №2010-16 від 04 березня 2010 року та Графіком розрахунків. Копії даних доказів свідчать про те, що відповідачем доведено до відома позивача інформацію в межах, визначених законом.

Як вбачається з договору кредиту позивачу було надано інформацію щодо всіх умов договору. Так, в договорі послідовно та докладно викладено всі права та обов'язки сторін, правила нарахування процентів і комісій, наслідки за порушення умов договору.

Також представником відповідача в судовому засіданні наголошено, що банк жодним чином не змушував підписувати договір.

Позивач мав право на вільний вибір будь - якої фінансової установи для укладення такого правочину, тому дані щодо неможливості укладення іншого договору, як у цьому банку так і в іншій фінансовій установі суд вважає безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як видно з матеріалів справи, укладений договір про надання кредиту був добровільно підписаний, а відтак, позивач погодився зі всіма вказаними істотними умовами. Згідно договору, сторони досягнули згоди щодо всіх істотних умов, повідомлено про всю необхідну для даного кредитного договору інформацію, як того вимагає ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони діяли добровільно, повністю усвідомлюючи наслідків своїх дій, про що свідчать підписи на договорі. З наявної в договорі кредитування інформації не вбачається нечіткості, двозначності, незрозумілості та інших ознак використання нечесної підприємницької діяльності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що зміст оспорюваного кредитного договору в повному обсязі відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договору банком дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, немає підстав для визнання договору недійсним.

Крім цього, судом встановлено, що 18 лютого 2014 року Сихівським районним судом м. Львова винесено рішення у справі №1319/9432/2012, яким позов КС «Львів» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь КС «Львів» заборгованості за кредитним договором №2010-16 від 04 березня 2010 року в розмірі 7696,19 грн. та 214,60 грн. судового збору. Вказане рішення набрало законної сили 13 червня 2016 року (а.с.46-47).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із вищевказаного рішення, судом встановлено, що між Кредитною спілкою «Львів» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2010-16 від 04 березня 2010 року, згідно якого позивач надає відповідачу кредит в розмірі 5000,00 грн. терміном на 36 місяців із відсотковою ставкою 36% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а відповідач зобов'язується сплачувати кожного наступного місяця плату по відсотках за користування кредитом та частину основної суми кредиту згідно договору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача безпідставними, так як такі не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження позовних вимог, а тому суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57, 60, 61, 79, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 215, 627, 1054 ЦК України, суд,

в и р і ш и в:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а у разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий суддя Мисько Х.М.