Рішення № 58354368, 15.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/934/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1188/2016

Категорія 55

Головуючий в 1 інстанції: Мартишева Т.О. Єдиний унікальний номер 233/934/16-ц

Доповідач: Новікова Г.В. Номер провадження 22-ц/775/1188/2016

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

15 червня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Новікової Г. В.,

суддів: Гапонова А.В., Канурної О.Д.,

при секретарі: Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ясинівський коксохімічний завод» про стягнення заборгованості по оплаті лікарняних, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

24 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Посилався на те, що він працював в ПАТ «Ясинівський коксохімічний завод», звідки 30 грудня 2015 року його звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні з ним не проведено повного розрахунку, і зокрема у 2014 році він знаходився на лікарняних, але оплату не проведено, тому просив стягнути не виплачені суми лікарняних за наступні періоди: з 09.05.2014р. по 23.05.2014р. 3099,60грн., з 24.05.2014р. по 16.06.2014р. 5330грн., з 17.06.2014р. по 16.07.2014р. 6642грн., з 17.07.2014р. по 22.08.2014р. 7970,40грн., з 23.08.2014р. по 24.09.2014р. 7555,28грн., 25.09.2014р. по 30.10.2014р. 7684,43грн., всього на суму 38 281,71грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 28 днів за період з 30.12.2015р. по 18.02.2016р. в сумі 4428,48грн..

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З ПАТ «Ясинівський коксохімічний завод» стягнуто заборгованість по оплаті лікарняних в загальному розмірі 38265,31грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.12.2015р. по дату подання позову до суду, тобто за 30 робочих днів, виходячи із встановленої на той час тарифної ставки в загальній сумі 4 428,48грн., але не нижче, чим виходячи із законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати в сумі 1973,10грн.. Посилався на те, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Зазначив, що оскільки в матеріалах справи відсутні дані для розрахунку середньоденного заробітку за два місяці у відповідності до Постанови КМУ №100 від 08.02.1995р., то в цьому випадку можливе задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із встановленої тарифної ставки 19,77грн. на годину, але не нижче законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати у 2015 році. Вважає, що час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2015 року по 18.02.2016 р. складає 28 днів, що при 8 годинному робочому дні складає 1192 години. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розрахована: 224год.*19,77грн. = 4428,48грн.. Крім того, суд першої інстанції порушив та не застосував норми зовнішньодержавного права, а саме: статті 6,13,14 «Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини»; статтю 8 Загальної декларації прав людини; статті 2,14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

В судове засідання сторони не зявилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчать телефонограми, отримані особисто ОСОБА_1 та головним юристом підприємства ОСОБА_2, довідка про доставку повідомлення на вказану заявником електронну адресу та мобільний номер телефону (а.с.59,60), заявою ОСОБА_1 про слухання справи у його відсутність. Крім того, для осіб, які перебувають в зоні АТО, на офіційному сайті Апеляційного суду Донецької області розміщено повідомлення під №236 про призначення справи до розгляду.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не зявилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів та відомостей, необхідних для визначення розміру середнього заробітку, клопотання про витребування таких доказів позивачем не заявлялося.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися з огляду на наступне.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України та іншими нормативними актами.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом положень норм чинного трудового законодавства обовязок ведення кадрової та бухгалтерської документації покладено саме на роботодавця і саме він у розумінні ст. ст. 10, 5760 ЦПК України може надати такі документи в якості доказів у справі.

Усупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному та повному зясуванню обставин справи, а саме: не витребував вказаних документів від відповідача, тобто не вчинив необхідних процесуальних дій із забезпечення доказів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з підстав недоведеності є таким,що не ґрунтується на вимогах законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 16.10.2003 року працював на ПАТ «Ясинівський коксохімічний завод». 30.12.2015 року він був звільнений з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України. На момент звільнення йому не було проведено оплату лікарняних листків за період з 09.05.2014 року по 30.10.2014р..

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обовязковою умовою для покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 на території Донецької та Луганської областей розпочато антитерористичну операцію.

Судом встановлено, що ПАТ «Ясинівський коксохімічний завод» зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на території, тимчасово непідконтрольній владі.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що обєктивно унеможливлюють виконання зобовязань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.(ОСОБА_2 правова позиція викладена в постановах ВСУ 6-2159цс15; 6-364цс16;6-365цс16).

Загальновідомим фактом, який не потребує доказування є те, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження обєктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в населеному пункті- м.Макіївка Донецької області, де знаходиться коксохімічний завод, станом на травень 2014 року-грудень 2015 року і до теперішнього часу унеможливлюють виконання зобовязань, зокрема, розрахунки по оплаті праці.

Вирішуючи спір,суд першої інстанції не звернув уваги та не дав належної оцінки ситуації, яка склалася та відсутності вини відповідача у затримці виплати належних сум при звільненні,і зокрема-лікарняних листів, у звязку із настанням з квітня 2014 року обставин непереборної сили, що обєктивно унеможливлювали виконання зобовязань, передбачених умовами договору обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Так як підприємство знаходиться в зоні антитерористичної операції, на території, тимчасово непідконтрольній владі, про що свідчить витяг із реєстру, то затримка виплати належних позивачеві сум оплати лікарняних листків у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а через настання обставин непереборної сили, а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, оскільки не доведено вини підприємства в затримці виплат позивачеві належних при звільненні сум, то і відсутні передбачені трудовим законодавством підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За встановлених обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з підстав наявності форс-мажорних обставин.

Оскільки рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по оплаті лікарняних листків не оскаржується , то в цій частині законність рішення апеляційним судом не перевірялася.

Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ясинівський коксохімічний завод» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: