Ухвала суду № 58345157, 16.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/9455/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/1025/К/15 інстанції ОСОБА_1

Категорія 27 (1) Доповідач Грищенко Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Грищенко Н.М.,

суддів Братіщевої Л.А., Михайлів Л.В.,

секретар Маслова К.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_6 Аваль» (далі ОСОБА_6) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12 липня 2007 року між ним та ОСОБА_5 було укладено Генеральну кредитну угоду №014/03-03/14/566, та Додаткові угоди до неї від 29.03.2010 року та 25.06.2011 року з загальним розміром позичкової заборгованості в розмірі еквівалентному 500000,00 дол. США.

В межах генеральної кредитної угоди між ними укладено два кредитних договори: №014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав кредитні кошти у сумі 2981100,02 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних та №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав кредитні кошти у сумі 644733,59 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних.

В забезпечення зобовязань за вказаним кредитним договором з ОСОБА_5 укладено договір іпотеки №014/03-03/14/566/1 від 12.07.2007року (з додатковими угодами від 04.11.2010року та від 25.06.2011року), відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9 кв.м., в тому числі площа загального користування 25,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, 5, прим.1.

У звязку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобовязань станом на 13 лютого 2013 року утворилась заборгованість, загальний розмір якої по Генеральній кредитній угоді, кредитним договорам № 014/42-0/1/11 від 25.06.2011року та №014/42-0/1/12 від 25.06.2011р. становить 4070743,91 грн., в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9 кв.м., в тому числі площа загального користування 25,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, 5, прим.1, яке належить на праві власності ОСОБА_5, способом реалізації шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної субєктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3441 грн.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 січня 2015 року, в якому усунуто описку ухвалою від 10 квітня 2015 року, позовні вимоги Банку задоволені в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, вважає, що судом не взято до уваги, що нежитлове приміщення , на яке звернуто стягнення, було придбано у шлюбі, вона як співвласник, має права приймати участь у розгляді справи, відповідач ОСОБА_5 без її згоди розпорядився нерухомістю, тому вважає що договір іпотеки є недійсним.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку особи, яка подає скаргу та її представника, належним чином повідомлених про розгляд спарви ( а.с.44 том 2) в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору 12.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_6 Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 укладено Генеральну кредитну угоду №014/03-03/14/566, та Додаткові угоди до неї 29.03.2010 року та 25.06.2011 року з загальним розміром позичкової заборгованості в розмірі еквівалентному 500 000,00 доларів США.

В межах генеральної кредитної угоди між АТ «ОСОБА_6 Аваль» та ОСОБА_5 укладено два кредитних договори: кредитний договір №014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав кредитні кошти у сумі 2981100,02 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних та кредитний договір №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав кредитні кошти у сумі 644733,59 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних.

В забезпечення зобовязань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки №014/03-03/14/566/1 від 12.07.2007 року (з додатковими угодами від 04.11.2010 року та 25.06.2011року), відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9кв.м., в тому числі площа загального користування 25,8кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, 5, прим.1.

У звязку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобовязань станом на 13.02.2013 року заборгованість за кредитним договором №014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року складає 3373237,9 грн., з яких заборгованість за кредитом 2 932183,57 грн., заборгованість по процентам 406671,61 грн., пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів - 34382,72 грн.

Згідно розрахунку станом на 13.02.2013 року заборгованість за кредитним договором №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року складає 697506,01 грн., у тому числі заборгованість за кредитом 629 519,43 грн., заборгованість по процентам 62 453,56 грн., пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів - 5533,02 грн. Всього заборгованість по Генеральній кредитній угоді, кредитним договорам №014/42-0/1/11 від 25.06.2011 року та №014/42-0/1/12 від 25.06.2011 року складає : 3373 237,9 + 697506,01= 4070743,91 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне виконання боржником ОСОБА_5 взятих на себе зобовязань, тому в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернув стягнення на предмет іпотеки нежитлове приміщення №1, що розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, 5.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає наданим позивачем письмовим доказам, підтверджений відповідними розрахунками та не суперечить нормам діючого законодавства.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 590 ЦК України передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинного на час набуття ОСОБА_5 права власності на квартиру) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону № 898-IV майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

У справі, яка переглядається, право власності на спірне, передане в іпотеку нерухоме майно виникло у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2006 року.

Згідно п.2.1.4 Договору наступної іпотеки №014/03-03/14/566/1 Іпотекодавець

ОСОБА_5 гарантував, що предмет наступної іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм ( том 1 а.с. 35).

Як убачається із заяв наданих ОСОБА_4 від 12 липня 2007 року, 04 листопада 2010 року, 25 червня 2011 року, засвідчених приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 вона надала своєму чоловіку ОСОБА_5 згоду на укладання ним договорів іпотеки, наступної іпотеки та передачу нерухомого майна , набутого у період шлюбу , що розташоване по вул..телевізійна,5 прим.1 в м.Кривому Розі в іпотеку Банку ( а.с.47,48,49 том 2)

Частиною другою статті 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

ОСОБА_7 правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року справа 6-1622цс15 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Н.М.Грищенко

Судді: Л.А. Братіщева

ОСОБА_8