Ухвала суду № 58344744, 27.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1428/16 Справа № 201/14007/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Осіяна О.М.,

суддів Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від від 07 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що 17 серпня 2006 року ОСОБА_6 була написана розписка, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_2 двокімнатну квартиру по вул. Погребняка за квартиру АДРЕСА_1, що буде продана. ОСОБА_6 зобовязався переоформити цю квартиру на ОСОБА_2 після надання ОСОБА_6 двокімнатної квартири на ж/м Парус, ОСОБА_7, Комунар та після виготовлення довідки БТІ (а. с. 8).

Відповідно до розписки від 19 жовтня 2006 року, написаною ОСОБА_6, останній отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі еквівалентній 36 000 доларам США за продану квартиру та придбану на імя ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2. Зобовязався звільнити та виписатись із квартири до 01 грудня 2006 року (а. с. 9).

18 липня 2008 року ОСОБА_6 помер, що встановлено рішення суду від 15 листопада 2010 року (а. с. 13). Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало чинності, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням суду від 15 листопада 2010 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області 16 березня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до цих же відповідачів про звернення стягнення на спадкове майно було відмовлено, оскільки станом на час розгляду справи відповідачі не вступили у спадщину після смерті батька ОСОБА_6 (а. с. 13, 14-15).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 травня 2012 року, виданого Першою дніпропетровської державною нотаріальною конторою, набув право власності на квартиру № 14, розташовану у будинку № 18 по вул. Погребняка у м. Дніпропетровську, яку в подальшому відчужив на користь третіх осіб (а.с. 16).

ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 травня 2012 року, виданого Першою дніпропетровської державною нотаріальною конторою, набула право власності на квартиру № 5, розташовану в будинку № 86 по пр. Кірова у м. Дніпропетровську (а.с. 15).

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 травня 2012 року, виданого Першою дніпропетровської державною нотаріальною конторою, набув право власності на квартиру № 46, розташовану в будинку № 8 по пр. Карла Маркса у м. Дніпропетровську (а. с. 18).

Матеріалами справи підтверджено, що за ОСОБА_6 станом на 20 липня 2010 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3, яке він набув на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 17 серпня 2006 року за реєстровим № 553, дарувальником за яким є ОСОБА_9 (а. с. 84. 85). В свою чергу останній набув право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04 серпня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 3307, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 (а. с. 86). ОСОБА_12 зазначена квартира належала на підставі договору купівлі-продажу майна № 1047-н від 01 грудня 1998 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а. с. 87).

Посилаючись на вимоги Відповідно до ст. 10, 11, 27, 57-61, 212 ЦПК України, суд зазначив, що звертаючись із цим позовом ОСОБА_2 вважав, що відповідачі повинні повернути йому еквівалент 36 000 доларів США та квартиру АДРЕСА_4, обґрунтовуючи при цьому свої позовні вимоги ст. ст. 203, 215, 216, 220, 657 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд врахував положення ч. 4 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 657 ЦК України, та вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову, як недоведеного та безпідставного.

Суд виходив із того, що у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 ніколи не був власником квартири АДРЕСА_4, правочин щодо відчуження зазначеної квартири був укладений з іншою особою, а отже посилання останнього на наявність права вимоги повернення йому зазначеної квартири (або грошових коштів в рахунок її вартості) є безпідставними.

Крім того, розписка від 19 жовтня 2006 року складена таким чином, що дійти однозначного висновку про те, що ОСОБА_6 від ОСОБА_2 було отримано квартиру та 36000 доларів США в рахунок подальшого переоформлення ОСОБА_6 на ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_5 не можливо. Натомість, відповідно до вказаної розписки можливо дійти висновку, що ОСОБА_2 продав якусь квартиру, належну ОСОБА_6, та віддав останньому за неї грошові кошти.

Тому суд критично оцінив твердження позивача про застосування наслідків нікчемного правочину, оскільки із розписок, наявних в матеріалах справи, не можливо встановити хто, за що саме та саме що отримав.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно оцінив наявні докази у справі, та не врахував встановлені обставини у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

До складу спадщини, як випливає зі ст. ст. 1216, 1218 ЦК України входять також і обов'язки спадкодавця. Обов'язки спадкодавця - це в тому числі договірні майнові зобов'язання, які в силу їх правової природи можуть бути успадковані, тобто не є невід'ємно пов'язаними із особою самого спадкодавця.

Відповідно до вимог ст.509, 510 ЦК України визначено суб'єктів зобов'язальних відносин - сторін у зобов'язанні. А зобов'язання є правовідношенням, в якому беруть участь боржник та кредитор. Боржником у зобов'язанні є особа, яка має обов'язок виконати на користь кредитора певну дію (зобов'язана сторона), а кредитором є сторона зобов'язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії (уповноважена сторона).

Матеріалами справи підтвердженонаявність двох розписок, виконаних начебто від імені ОСОБА_6 17 серпня та 19 жовтня 2006 року, із змісту яких не можливо достовірно встановити, що ОСОБА_6 від ОСОБА_2 було отримано квартиру, або 36 000 доларів США (а.с.8-9).

Також ОСОБА_2 не був власником квартири АДРЕСА_4, а тому його посилання на наявність права вимоги про повернення йому вартості зазначеної квартири є безпідставними.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2010 року та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2011 року, на які посилається позивач, також не встановлено факту боргових зобовязань спадкодавця ОСОБА_6 перед позивачем (а.с.13-14).

Тому досліджені судом першої інстанції докази та інші обставини у справі, дали підстави для обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Інших обґрунтувань незаконності судового рішення позивач у апеляційній скарзі не зазначив.

Отже, і наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст. 303,307,308,315 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: