Постанова № 5834265, 23.06.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2009 № 7/5-08-346 (1/205))

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Євсікова О.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеська дирекція Українського державного підприємства поштового зв"язку "Укрпошта"

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.03.2009

у справі № 7/5-08-346 (1/205)) (суддя

за позовом СПД-фізична особа ОСОБА_2

до Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта"

третя особа позивача

третя особа відповідача Одеська дирекція Українського державного підприємства поштового зв"язку "Укрпошта"

про стягнення 57591,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Котовського центру поштового звязку № 7 Одеської дирекції про стягнення 27.591,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено борг у сумі 7.099,63 грн. за договором № 50 від 10.01.2006 р. на постачання продукції. Також позивач просив стягнути з відповідача 15.462,77 грн. пені; 2.029,44 грн. індексу інфляції.

В процесі розгляду справи ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2008 р. було замінено неналежного відповідача у справі Котовський центр поштового звязку № 7 Одеської дирекції на Українське державне підприємство поштового звязку “Укрпошта”.

Господарським судом Одеської області 25.03.2008 р. було винесено рішення, яким позовні вимоги позивача задоволено частково.

Вищевказане рішення скасоване постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р., а справу передано до Господарського суду міста Києва за підсудністю в порядку ст. 17 ГПК за місцем знаходження відповідача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.06.2008 р. справу прийнято до свого провадження суддею Мельником В.І., присвоєно їй номер 1/205 та призначено до розгляду.

Позивач 18.08.2008 р. надав до відділу діловодства Господарського суду міста Києва заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 92.550,41 грн., в т.ч.:

- 7.098,29 грн. основного боргу;

- 29.700,67 грн. пені;

- 3.528,55 грн. інфляційних втрат:

- 46.062,90 грн. упущеної вигоди;

- 5.000,00 грн. моральної шкоди;

- 1.160,00 грн. транспортних витрат.

В ході розгляджу спору судом першої інстанції представник відповідача та третьої особи в своїх поясненнях по суті спору поставив під сумнів оригінальність Договору № 50, що був наданий позивачем. При цьому він наголосив на тому, що дійсним і оригінальним договором між сторонами є договір № 050 від 10.01.2006 р., оригінал якого залучений до матеріалів справи.

Позивач надав оригінал договору № 50 від 10.01.2006 р.

Місцевий суд оглянув вказані договори і переконався в тому, що вказані договори мають різний шрифт, різну мову викладення окремих положень договору, різні реквізити однієї із сторін, різні доповнення до тексту договору. Враховуючи вказані обставини, місцевий суд прийшов до висновку про необхідність проведення судової експертизи щодо встановлення оригіналу договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2008 р. у справі 1/205 призначено судову технічну експертизу, витрати по проведенню експертизи покладено на Українське державне підприємство поштового звязку “Укрпошта”.

До Господарського суду м. Києва 21.01.2009 р. надійшла справа № 1/205 разом з висновком судової технічної експертизи, складеним 26.12.2008 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2009 р. провадження у справі було поновлено.

У судовому засіданні 30.03.2009 р. позивач подав заяву про уточнення позову (т. с. 2, а.с. 167-178), що зафіксовано у протоколі судового засідання від 30.03.2009 р. (т. с. 2, а.с. 184).

Згідно з вказаною заявою (та з урахуванням заяви позивача від 18.08.2008 р. про уточнення позовних вимог) позивач просив стягнути з відповідача 100.866,92 грн., в т.ч.:

- 7.098,29 грн. основного боргу;

- 35.130,64 грн. пені;

- 3.864,19 грн. інфляційних втрат:

- 46.082,10 грн. упущеної вигоди;

- 5.000,00 грн. моральної шкоди;

- 3.422,00 грн. транспортних витрат;

а також (судові витрати):

- 269,70 грн. поштових витрат;

- 1008,66 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При цьому колегія суддів відзначає, що ціна позову фактично становить 97.175,22 грн., оскільки транспортні витрати не є предметом спору, а являють собою судові витрати в розумінні ст. 44 ГПК України, повязані з розглядом справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 1/205 від 30.03.2009 р. (далі Рішення суду) позов задоволено, стягнути з Українського державного підприємства поштового звязку “Укрпошта” на користь Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 7.098,29 грн. основного боргу; 35.130,64 грн. пені; 3.864,19 грн. інфляційних втрат, 2.368,80 коп. витрат за проведення експертизи, 806,84 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з Рішенням суду, Одеська дирекція Українського державного підприємства поштового звязку „Укрпошта” звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 1/205 від 30.03.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 р. апеляційну скаргу Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового звязку „Укрпошта” прийнято до розгляду і порушено апеляційне провадження у справі № 1/205, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.06.2009 р.

У судовому засіданні 10.06.2009 р. було оголошено перерву до 23.06.2009 р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2009 р. Новікова М.М. у звязку із перебуванням судді Шипка В.В. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків справу передано для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О. (доповідач), суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.

Представник скаржника та відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем (в особі Котовського Центру поштового звязку № 7 Одеської дирекції ДППЗ „Укрпошта”) було укладено договір купівлі-продажу № 50 від 10.06.2006 р. (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобовязався поставляти та передавати у власність відповідача товар, а відповідач (в особі Котовського Центру поштового звязку № 7 Одеської дирекції ДППЗ „Укрпошта”) зобовязався приймати товар та своєчасно, протягом 7 банківських днів з дня отримання товару здійснювати оплату за отриманий товар відповідно умов договору та виданих накладних, які є невідємною частиною договору (п. п. 1.1, 4.1 договору).

Договір з боку покупця було підписано ОСОБА_4

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 діяла на підставі доручення № 27-14 від 17.01.2005 р. (т. с. 2. а. с. 8), виданого директором Одеської дирекції УППЗ „Укрпошта” в межах його повноважень. Згідно з п. 1, 5 зазначеного доручення ОСОБА_4 як виконуюча обовязки начальника Косовського Центру поштового звязку № 7 Одеської дирекції ДППЗ „Укрпошта” мала право укладати господарські договори з юридичними особами резидентами України в межах сум, що не перевищують затвердженого дирекцією кошторису, крім договорів на придбання форменого та спеціального одягу, оргтехніки, автотранспорту, немаркованої та бланочної продукції; здійснювати розрахунки з рахунків, відкритих на імя Одеської дирекції УДППЗ „Укрпошта”.

Колегія суддів враховує наведене у вказаному дорученні № 27-14 від 17.01.2005 р. застереження, згідно з яким, зокрема, при укладанні господарських договорів, а також договорів щодо виконання рентних робіт обєктів поштового звязку слід обовязково письмово погоджувати їх з керівництвом Одеської дирекції УДППЗ „Укрпошта”.

Разом з тим ані відповідачем, ані третьою особою не надано належних і допустимих доказів того, що договір купівлі-продажу № 50 від 10.06.2006 р. укладений з ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй повноважень (що могло б бути підтверджене відповідними актами службового розслідування, притягнення до відповідальності або рішенням суду). Також не надано доказів визнання цього договору недійсним в установленому чинним законодавством порядку.

У 2006 році ЦПЗ-7 (структурний підрозділ відповідача), керівником якого була ОСОБА_4, отримав товар на суму 11.749,67 грн., проте сплатив позивачу лише 4.651,43 грн.

Борг склав 7.098,29 грн., що підтверджується видатковими накладними від 23.03.2006 р., від 13.04.2006 р., від 17.04.2006 р.

Між позивачем та відповідачем 24.04.2006 р. було підписано акт звірки на суму заборгованості (т. с. 1, а. с. 13).

Гарантійним листом (без вихідних реквізитів), копія якого наявна в матеріалах справи, відповідач зобовязався погасити суму заборгованості, проте станом на день розгляду спору судом першої інстанції борг так і не погасив.

Доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями та зауваженнями щодо організації та проведення поставок за договором купівлі-продажу, суду не надано.

Згідно з вимогами ст. ст. 525, 526, 530, 629, 655 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; покупець зобовязується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму; одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що станом на день подання позову відповідач не виконав свої договірні зобовязання у повному обсязі, оплату за Договором не виконав, заборгованість в сумі 7098,29 грн. не сплатив.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У матеріалах справи міститься висновок судово-технічної експертизи від 26.12.2008 № 9932, в якому зазначено наступне:

„1. В наданому договорі купівлі-продажу №50 від 10.01.06 текст змінам шляхом підчистки, травлення, дописки знаків не піддавався і є первісним, окрім зміни слова «Полина» на «Павлина» (на першому аркуші) шляхом закреслення первісного друкованого слова «Полина» і виконання над ним рукописного запису «Павлина» синьо-фіолетовою пастою.

В наданому договорі № 050 від 10.01.06 текст змінам шляхом підчистки, травлення не піддавався, на лицевому його боці в рядках друкованого тексту первісно знаходились рукописні записи «Котовськ СПД ОСОБА_2 ОСОБА_2 Котовский ЦПС №7 ОСОБА_4», до яких іншою пастою кулькової ручки були дописані записи «050 10 січня 6 стройматериалы: - 25200 грн в т.ч. НДС - 4200грн», тобто вказані рукописні записи виконані не одночасно. Для складання договору №050 від 10.01.06 був використаний інший документ, в якому були відсутні дата, його номер і записи «стройматериалы: - 25200 грн в т.ч. НДС - 4200грн».

2. В договорі купівлі-продажу №50 від 10.01.06 і договорі №050 від 10.01.06 встановити конкретний час друкування тексту, виконання рукописних записів і підписів та час нанесення відтисків печаток в них, тобто виконані вони в той час (10 січня 2006 року), яким датований документ, чи в інший час, не виявляється можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.

В наданих на дослідження договорі купівлі-продажу №50 від 10.01.06 і договорі №050 від 10.01.06 відтиски печаток від імені Котовського ЦПЗ №7 Одеської дирекції і від імені СПД ОСОБА_2 нанесені відповідно неодночасно, тобто вони нанесені в різний час. В договорі купівлі-продажу №50 від 10.01.06 відтиск печатки від імені СПД ОСОБА_2 нанесений в січні 2006 року, а в договорі №050 відтиски печаток від імені Котовського ЦПЗ №7 Одеської дирекції і від імені ОСОБА_2 нанесені не в січні 2006 року, а в інший час. Встановити же конкретний час їх нанесення в наданих документах не є можливим з причин, вказаних в дослідницькій частині висновку”.

Відповідач подав пояснення на висновок судово-технічної експертизи від 26.12.2008 р. № 9932 та додав довідку, в якій стверджує, що договір, доданий до позовної заяви позивачем, є фіктивним та таким, що не має юридичної сили.

Колегія суддів з наведеним твердженням не погоджується, оскільки, як зазначалось вище, у процесі розгляду даної справи було призначено судово-технічну експертизу, якою встановлено, що на договір № 50, який додано позивачем до позовної заяви, відтиск печатки нанесений в січні 2006 року, тобто в той же час, коли договір було укладено між сторонами. На договір № 050 відтиск печаток нанесений не у січні 2006 року.

Як зазначалося вище, ані відповідачем, ані третьою особою не надано належних і допустимих доказів того, що договір купівлі-продажу № 50 від 10.06.2006 р. укладений з ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй повноважень (що могло б бути підтверджене відповідними актами службового розслідування, притягнення до відповідальності або рішенням суду). Також не надано доказів визнання цього договору недійсним в установленому чинним законодавством порядку.

Відтак, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про розгляд справи відповідно до договору, що був наданий позивачем (№ 50 від 10.01.2006 р.).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Доказів того, що відповідачем здійснено повну оплату за поставлений позивачем товар за договором суду не надано.

Відповідно до ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Колегія суддів враховує, що згідно з п. 9.2 договору за порушення строків оплати товару відповідач повинен бути сплатити пеню у розмірі 0,5% на суму простроченого платежу за кожен день прострочення, від суми несплаченого товару.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 зазначеного Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” підлягають застосуванню у випадку погодження сторони у договорі і за умови, що законом не передбачено іншого розміру пені.

Оскільки законодавством не передбачено розміру пені для договорів купівлі-продажу, то у даному випадку підлягає застосуванню не п. 9.2 договору, а положення ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

При цьому суд відзначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При розрахунку суми пені, яку оскаржуваним рішенням стягнуто у розмірі 35.130,64 грн., судом першої інстанції не було застосовано обмеження розміру та строку її нарахування, що передбаченні ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та ч. 6 ст. 232 ГК України відповідно.

Враховуючи п. 4.1 договору, яким передбачено термін для оплати товару 7 банківських днів з дня поставки, з урахуванням шестимісячного строку нарахування пені колегія суддів на підставі видаткових накладних від 23.03.2006 р., від 13.04.2006 р., від 17.04.2006 р. дійшла до висновку про те, що розмір пені становить 626,59 грн. (по накладній від 23.03.2006 р. на 3281,19 грн. 6 місяців, починаючи з 04.04.2006 р. 291,73 грн.; по накладній від 13.04.2006 р. 1798,00 грн. 6 місяців, починаючи з 25.0.2006 р. 157,79 грн.; по накладній від 17.04.2006 р. на 2020,44 грн. 6 місяців, починаючи з 27.04.2006 р. 177,07 грн.).

Відтак, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої пені, а саме: її розмір складає не 35.130, 64 грн., а 626,59 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вимоги позивача в частині стягнення збитків від інфляції в сумі 3.864,19 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з позовними вимогами позивач також просив стягнути з відповідача 46.082,10 грн. упущеної вигоди та 5000,00 грн. моральної шкоди.

Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, зазначені вимоги зовсім не розглянуті судом першої інстанції по суті.

З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 47 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами; судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно з ч. ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як встановлено п. ч. 1 ст. 84 ГПК України, резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Обставини щодо розгляду вимоги про стягнення 5000,00 грн. моральної шкоди зовсім не наведені в рішенні суду першої інстанції.

Щодо суми упущеної вигоди в розмірі 46082,10 грн., то на 4ій сторінці рішення суду лише зазначено про розгляд цієї вимоги як клопотання про збільшення суми позову. Проте за своєю суттю ця вимога є однією з вимог позову (яка, враховуючи її матеріальний вимір, може бути зменшена або збільшена позивачем). Резолютивна частина на містить висновку щодо задоволення чи відмови у задоволенні цієї вимоги саме як позовної, за розгляд якої позивачем також сплачено і державне мито.

Враховуючи процесуальні права апеляційної інстанції, визначені ст. ст. 101, 103 ГПК України, колегія суддів вважає за потрібне розглянути спір щодо зазначених вимог по суті.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її

цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Зазначені норми чинного законодавства не містять чіткого визначення упущеної вигоди, водночас визначають загальне правило, відповідно до якого це неодержаний прибуток.

Відповідно до п. 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Згідно з п. 1 ст. 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З вказаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

Таким чином, згідно із зазначеними вище нормами чинного законодавства України кредитор повинен довести, що він мав реальну можливість отримання прибутку. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки конкретні дані, котрі безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розрахунок упущеної вигоди зроблений позивачем на підставі простого арифметичного визначення відповідної суми пропорційно від суми чистого доходу (виручки від реалізованої продукції чи послуг), тобто від валових грошових надходжень без урахуванням відповідних витрат та інших зобовязань.

Водночас суду ані першої, ані апеляційної інстанції не надано документів, які свідчать про можливість позивача у визначений період (тобто, на час несплати відповідачем заборгованих коштів) отримати доходи в сумі 46.082,10 грн., враховуючи, що сума основного боргу відповідача складає 7098,29 грн.

Так, позивачем не надано жодних договорів, які передбачали б виконання ним зобовязань (з продажу товарів, надання послуг тощо), та згідно яких в якості оплати надійшли або могли б надійти відповідні суми коштів.

Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не надав достатніх доказів для доведення наявності упущеної вигоди у зазначеному ним розмірі.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в цілому, відзначає, що позовні вимоги в частині зобовязання відповідача відшкодувати позивачу моральну (немайнову) шкоду, завдану приниженням честі, гідності та ділової репутації, зниженням престижу та підривом довіри до діяльності позивача, у розмірі 5.000,00 грн., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 р. із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п. 4).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5).

Всупереч наведеному позивач, стверджуючи про те, що відповідач завдав шкоди його діловій репутації у розмірі 5.000,00 грн., не обґрунтував, в чому полягає ця шкода, не довів факту приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності субєкта господарювання, не визначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Отже, позивач не довів факту наявності такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою, про яку він стверджує, та неповної оплатою відповідачем поставленого товару.

Відповідно до ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Колегія суддів вважає, що не підлягають компенсації позивачу поштові витрати, оскільки їх компенсації не передбачена законодавством, в т.ч. ГПК України.

Що стосується транспортних витрат, які позивач просить стягнути з відповідача у розмірі 3.422,00 грн. (на оренду автомобіля та придбання квитка на потяг), то з цього приводу колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 44 судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем не доведено суду необхідності оренди автомобіля, неможливості прибуття до суду громадським транспортом, не доведено також і повязаності придбаного проїзного квитка на потяг з розглядом даної справи.

А тому у колегії суддів відсутні підстави для компенсації позивачу вказаних витрат.

Також апеляційний суд відзначає, що оскаржуваним рішенням було безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача 2.368,80 грн. витрат за проведення експертизи, оскільки вказані кошти були сплачені відповідачем ще до проведення експертизи згідно з платіжним дорученням від 23.12.2008 р. № 11075. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2008 р. у справі 1/205 витрати по проведенню експертизи покладено на Українське державне підприємство поштового звязку “Укрпошта”.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 115,89 грн. та 13,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тобто пропорційно до розміру задоволених вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені апелянтом, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для даної справи, а також не спростовують висновків суду, які базуються на матеріалах справи.

Колегія суддів також відзначає, що третьою особою під час апеляційного провадження було заявлено клопотання від 09.06.2009 р. про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи. Крім того питання належного оформлення відповідачем (чи його структурними підрозділами) в бухгалтерській звітності товарів, отриманих від позивача, не входить до предмету доказування в даній справі.

Зважаючи на те, що у колегії суддів під час розгляду даної справи не виникло питань, які потребують роз'яснення та спеціальних знань, апеляційний суд з урахуванням статті 41 ГПК України залишає вказане клопотання без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга, з урахуванням заявлених в ній апеляційних вимог та з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 1/205 від 02.03.2009 р. підлягає зміні, а позов задоволенню у вищевказаній частині.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового звязку „Укрпошта” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 1/205 від 02.03.2009 змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства поштового звязку “Укрпошта” (01001, м. Київ, вул. Хрещатик 22, код ЄДРПОУ 21560045, р/р 26007301896 в ВАТ “Державний ощадний банк України”, МФО 300465, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в Банк “Південний”, МФО 328209) 7.098 (сім тисяч девяносто вісім) грн. 29 коп. - основного боргу; 626 (шістсот двадцять шість) грн. 59 коп. - пені; 3.864 (три тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 115 (сто пятнадцять) грн. 89 коп. державного мита, 13 (тринадцять) грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”

3. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 1/205 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді