Рішення № 58340649, 03.06.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/1460/16-ц

Провадження № 2/760/2431/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.06.2016 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Демидовської А.І.,

за участю секретаря Шевченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання іпотечного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання іпотечного договору недійсним.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у її власності перебували: житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, - на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок НОМЕР_1, виданого 05.06.2002 року Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією згідно з розпорядженням Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 465 від 12.04.2002 року та зареєстрованого 07.06.2002 року КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстровим № 7191 і записаного у реєстрову книгу за № Д.192-173, а також земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га, призначена для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, - на підставі державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_3, виданого Київською міською радою 13.11.2000 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 72-2-00778.

Як стверджує ОСОБА_1, 28.03.2007 року в рахунок забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 524/76719 від 28.03.2001 року вона уклала з Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, іпотечний договір, котрий був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1503, відповідно до якого предметом іпотеки стали згадані вище житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2.

Зі слів ОСОБА_1, на час укладання вказаного правочину вона разом зі своєю сім'єю, в тому числі й зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали у житловому будинку, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також, відповідно, користувались земельною ділянкою, на якій він розміщений.

Проте, як вказувала ОСОБА_1, у цьому будинку були офіційно зареєстровані лише вона та її старша донька ОСОБА_4, а її малолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала у цьому будинку без реєстрації.

ОСОБА_1 стверджувала, що, так як її малолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не була офіційно зареєстрована у згаданому житловому будинку, нотаріус не вимагав від неї дозволу органу опіки та піклування на укладання вище згаданого іпотечного договору, а вона, будучи юридично не грамотною, не була обізнана у тому, що необхідно повідомляти про те, що житловим будинком та земельною ділянкою, які передаються в іпотеку, користується малолітня дитина і що у зв'язку із цим необхідно отримувати дозвіл органу опіки та піклування за місцем проживання дитини.

У подальшому вказаний іпотечний договір був визнаний у судовому порядку недійсним на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.11.2014 року.

Після того, як вказане рішення суду набрало законної сили, ОСОБА_1 26.12.2014 року продала за договорами купівлі-продажу житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_7, який, в свою чергу, продав їх 12.05.2015 року теж за договорами купівлі-продажу ОСОБА_5.

Зі слів ОСОБА_1, за усною домовленістю з ОСОБА_7, а потім і з ОСОБА_5, за нею та малолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зберігалось право користування цими об'єктами нерухомого майна до повноліття останньої.

Проте, як стало відомо ОСОБА_1 пізніше, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.06.2015 року згадані рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20.11.2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 вказувала, що за наслідками вказаного судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га, призначену для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, посилаючись на іпотечний договір, укладений між мною та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», посвідчений 28.03.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1503.

Згодом ОСОБА_1 стало відомо, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.11.2015 року, яке на даний час не набрало законної сили, оскільки оскаржується в апеляційному порядку, було: позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності задоволено; в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 524/76719 від 28.03.2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, в розмірі 14 000 600 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом визнання за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на житловий будинок, позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, по АДРЕСА_2, вартістю 10 775 000 грн., та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га по АДРЕСА_2, вартістю 3 225 600 грн.; стягнуто з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Зі слів ОСОБА_1, ніяких домовленостей між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» про збереження за малолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до її повноліття права користування житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, немає, а тому з моменту скасування судових рішень, якими було вище зазначений іпотечний договір визнано недійсним, і подальшого звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду з вказаним позовом, їй стало зрозуміло, що даний правочин порушує права її малолітньої доньки на житло, гарантовані законодавством України.

ОСОБА_1 вважала, що з огляду на викладені вище обставини та норми закону, вона, як мати малолітньої дитини ОСОБА_2, зобов'язана була забезпечити останню житлом і правом користування житловим приміщенням, належним їй на праві власності, що і було нею виконано: ОСОБА_2 проживала у спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, та, відповідно, користувалась земельною ділянкою, на якій цей будинок розміщений, а отже, у неї виникло майнове право (у даному випадку право користування) на ці об'єкти нерухомого майна й існує воно на даний час, так як до тепер у встановленому законом порядку не було припинено і не заперечується новими власниками спірних будинку та землі.

Як вказує ОСОБА_1, у зв'язку з вказаним, як стало їй відомо тепер, станом на 28.03.2007 року на передачу в іпотеку згаданих житлового будинку та земельної ділянки, право користування якими виникло і у її малолітньої доньки ОСОБА_2, повинен був дати згоду орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, проте цього вчинено не було.

З огляду на це, на вимоги законодавства та позицію Верховного Суду України, на переконання ОСОБА_1, зазначений іпотечний договір є недійсним з моменту його укладання.

Поруч з цим, ОСОБА_1 зауважила, що, оскільки її малолітня донька на час передачі в іпотеку спірних земельної ділянки та житлового будинку не була офіційно зареєстрована за адресою їх знаходження, їй необхідно встановити факт її проживання станом на час укладання іпотечного договору 28.03.2007 року за адресою: АДРЕСА_2, що доведе наявність у неї майнових прав на ці об'єкти.

З огляду на викладене та посилаючись на правові норми, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт постійного проживання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею, її матір'ю ОСОБА_1, станом на 28.03.2007 року за адресою: АДРЕСА_2; визнати недійсним іпотечний договір, укладений між нею та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», посвідчений 28.03.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1503, відповідно до якого предметом іпотеки є житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га, призначена для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Представник позивачів, яка діє відповідно до ч. 1 ст. 38, ч. 5 ст. 39, ч.ч. 1, 2 ст. 42 ЦПК України, у судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, посилаючись на викладене у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» у судове засідання теж з'явилась, проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні. Крім того, представник відповідача подала суду письмові заперечення, в яких наголошувала на тому, що спірний іпотечний договір містить п. 1.6, в якому ОСОБА_1 гарантувала, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані в установленому законом порядку. Крім того, на момент укладення іпотечного договору ОСОБА_1 до матеріалів нотаріальної справи було надано будинкову книгу, з якої вбачається, що у будинку зареєстровані лише ОСОБА_1 та її старша донька ОСОБА_4 Також іпотекодавець та її чоловік ОСОБА_3 надали банку письмову заяву від 28.03.2007 року, в якій зазначається про те, що їх діти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_3. Поруч із цим, представник відповідача звертала увагу суду на те, що і у договорі купівлі-продажу будинку з ОСОБА_7, який в подальшому відчужив його ОСОБА_5, не було визнано права проживання дитини в даному будинку та вказано, що треті особи не мають прав на будинок. Більш того, на думку представника відповідача, під час укладання оспорюваного іпотечного договору не було порушено майнових прав малолітньої ОСОБА_2, до того ж, на сьогодні власником спірного майна ОСОБА_1 не є, а воно належить третій особі ОСОБА_5 Поруч із цим, представник банку заявила про сплив строку позовної давності, що повинно бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а також наголосила на нових правових позиціях Верховного Суду України щодо подібних правовідносин.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилась, направила до суду листа, в якому просила позовні вимоги задовольнити, оскільки малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до закону набула право користування спірним житлом, і це право було набуте нею не завдяки діям, вчиненим після укладання іпотечного договору, а отже, укладання спірного правочину потребувало попереднього дозволу органу опіки та піклування, який не видавався у даному випадку. Просила суд слухати справу у відсутність представника органу опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації.

ОСОБА_4, яка діє в інтересах третьої особи ОСОБА_3, у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки до суду та свою позицію щодо позову суду не повідомила.

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, звернулась до суду із заявою, де підтвердила обставини, викладені у позовній заяві щодо того, що під час набуття за згаданими договорами купівлі-продажу нею було гарантовано збереження за малолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, право користування житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, до її повноліття, і це право дитини на даний час не припинено, причини своєї неявки у судове засідання суду не повідомила.

Допитаний у судовому засіданні 20.05.2016 року під присягою та попереджений про кримінальну відповідальність свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що тривалий час спілкувався з сім'єю ОСОБА_2, до 2012 року підтримував з ними дружні стосунки, в тому числі і у 2007 році, допомагав возити їх доньку ОСОБА_2 до навчальних та закладів тощо, часто бував у них дома за адресою: АДРЕСА_2, бувало що і кожного дня, весь цей період ОСОБА_2, і їх донька ОСОБА_2 також, проживали саме за даною адресою, у дитини у цьому будинку була своя кімната, знаходились її речі, про наявність у сім'ї ОСОБА_2 іншого житла йому невідомо, оскільки він приїздив до них у гості, забирав та привозив їх як додому лише за адресою: АДРЕСА_2, про наявність у ОСОБА_2 іншого житла, а також те, чи проживає зараз за цією адресою ОСОБА_2 йому невідомо.

Допитаний у судовому засіданні 20.05.2016 року під присягою та попереджений про кримінальну відповідальність свідок ОСОБА_9 суду повідомив, що він сусід ОСОБА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_4, до його переїзду на постійне проживання на дачу у 2012 році він постійно проживав за згаданою ним адресою, ОСОБА_2 проживали поруч за адресою: АДРЕСА_2, десь з 2006 року, він не був у них у будинку, але йому досить чітко було видно з його будинку подвір'я ОСОБА_2, там він бачив переважно ОСОБА_1 та її доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_2, вони постійно проживали за адресою: АДРЕСА_2, грали у дворі, вранці вони виїжджали до навчальних закладів, а ввечері знову повертались до себе додому, також він бачив, як до ОСОБА_1 приїздили гості, все вказувало на те, що це їх постійне місце проживання, про наявність у них іншого житла, а також те, чи проживає зараз за цією адресою ОСОБА_2 йому невідомо.

Вислухавши пояснення представників сторін, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебували:

житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, - на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок НОМЕР_1, виданого 05.06.2002 року Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією згідно з розпорядженням Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 465 від 12.04.2002 року та зареєстрованого 07.06.2002 року КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстровим № 7191 і записаного у реєстрову книгу за № Д.192-173;

земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га, призначена для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, - на підставі державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_3, виданого Київською міською радою 13.11.2000 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 72-2-00778.

28.03.2007 року в рахунок забезпечення зобов'язань третьої особи ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 524/76719 від 28.03.2001 року ОСОБА_1 уклала з Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1503, відповідно до якого предметом іпотеки стали зазначені житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2.

Як вбачається із записів у будинковій книзі, на час укладання вказаного правочину офіційно у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, були зареєстровані ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_4. Це ж підтверджується і відмітками у паспортах ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

З огляду на принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Як визначено у ч.ч. 1, 4 ст. 29 ЦК України (у редакції станом на 28.03.2007 року), місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

За приписами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції станом на 28.03.2007 року) місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 234 ЦПК України визначено, що судом може бути встановлено факти, що мають юридичне значення, тобто такі, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК України у разі наявності спору про право, встановлення факту, що має юридичне значення, повинно розглядатися у порядку позовного провадження.

У відповідності до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З огляду на свідоцтво про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час укладання її матір'ю ОСОБА_1 спірного іпотечного договору 28.03.2007 року була малолітньою дитиною та не досягла ще 5 років.

З показів свідків, допитаних судом, слідує, що ОСОБА_2 з 2006 року і по 2012 рік, тобто й у 2007 році, коли було укладено спірний іпотечний договір, постійно проживала у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, разом зі своєю матір'ю ОСОБА_1.

Даний факт повністю узгоджується з вище процитованими вимогами законодавства, оскільки зазначений житловий будинок належав на праві власності матері ОСОБА_2 - ОСОБА_1, яка в ньому була зареєстрована.

Крім того, покази свідків про те, що ОСОБА_2 проживала у спірному будинку і у подальшому підтверджуються і матеріалами особової справи ОСОБА_2 № Ш/339, заведеної ПВНЗ «Європейський університет» ШДС «Євроленд» міста Києва 01.09.2008 року, де зазначено її домашню адресу як АДРЕСА_2, і довідкою Гімназії «Євроленд» ПВНЗ «Європейський університет» № 5 від 18.02.2016 року. Ця ж адреса вказана і у карті профілактичних щеплень ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і у медичній довідці, які міститься у цій же особовій справі.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо встановлення факту постійного проживання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір'ю ОСОБА_1 станом на 28.03.2007 року за адресою: АДРЕСА_2.

За змістом ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

Частиною 1 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

А отже, з урахуванням того, що малолітня ОСОБА_2 проживала разом зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, у неї виникло майнове право, а саме: право користування, при чому як житловим будинком, так і земельною ділянкою, на якій він розміщений.

Поруч із цим, відповідно до пункту 1.6 спірного іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_1 гарантувала, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

З наданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. на ухвалу суду матеріалів вбачається, що оспорюваний іпотечний договір № 02-10/1021 від 28.03.2007 року було укладено на підставі: паспортів та карток про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 та ОСОБА_3, свідоцтва про укладення між ними шлюбу, заяви ОСОБА_3 про надання годи на передачу в іпотеку спірних житлового будинку та земельної ділянки, будинкової книги, довіреності від банку, якою було уповноважено представника на укладання спірного правочину, державного акту на право приватної власності на спірну землю, а також свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок, довідки-характеристики, виданої КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна». Серед документів, на підставі яких було посвідчено іпотечний договір № 02-10/1021 від 28.03.2007 року, відсутні згода органу опіки та піклування на укладання такого правочину та заява ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що їх діти ОСОБА_2 та Крістіна проживають не за адресою предмета іпотеки та забезпечені іншим житлом.

Як було встановлено судом, у малолітньої ОСОБА_2 на час укладання оспорюваного іпотечного договору виникло майнове право, право користування спірними житловим будинком та земельною ділянкою.

Наявності іншого придатного для проживання житла на час укладання оспорюваного іпотечного договору як у малолітньої ОСОБА_2, так і у її батьків, у ході судового розгляду доведено не було.

Так, інформація із заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 28.03.2007 року, поданої відповідачем у судовому засіданні, як доказ того, що їх діти на час укладання оспорюваного правочину проживали за іншою адресою: АДРЕСА_3, була спростована копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_4 від 17.11.2005 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 53154412 від 12.02.2016 року, відповідно до яких власником зазначеного житлового будинку на час укладання іпотечного договору № 02-10/1021 від 28.03.2007 року, була ОСОБА_10, а з 12.05.2014 року і по час формування вказаної довідки будинок перебуває у власності ОСОБА_11. Належних доказів того, що дані особи надали право користування своїм житловим будинком дітям ОСОБА_1, в тому числі й ОСОБА_2, суду надано не було.

Крім того, вказана заява ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 28.03.2007 року не міститься в матеріалах нотаріуса, на підставі яких укладався та посвідчувався спірний договір. Для яких цілей, за яких умов та у зв'язку з чим складалася ця заява з її змісту не вбачається, а на припущеннях не може ґрунтуватись як доказування, так і судове рішення, тому суд не може прийти до висновку, що саме цей документ став гарантом укладання іпотечного договору № 02-10/1021 від 28.03.2007 року і підтверджує те, що на час укладання оспорюваного правочину дитина ОСОБА_2 була забезпечена іншим місцем проживання.

Зроблені судом запити до адресно-довідкових органів щодо зареєстрованого місця проживання дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, теж не підтвердили реєстрацію її місця проживання не за адресою предмета іпотеки: АДРЕСА_2.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, що набула чинності для України 27.09.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У відповідності до ч. 4 ст. 27 згаданої Конвенції держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

З огляду на ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Зважаючи на ч. 2 ст. 177 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Тобто, батьки повинні оберігати майнові, в тому числі й житлові, права своєї дитини під час укладання правочинів і уникати тих, які негативно вплинуть на ці права. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати нагляд та контролювати дотримання батьками цього обов'язку, з огляду на що під час укладання правочинів, що впливають на майнові та житлові права дитини, отримання згоди органу опіки та піклування є обов'язковим.

Отже, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (в тому числі й договору іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

Поруч із цим, на разі мають місце ряд правових висновків Верховного Суду України щодо подібних правовідносин (постанови Верховного Суду України від 01.07.2015 року у цивільній справі за № 6-396цс15, від 09.09.2015 року у цивільній справі за № 6-405цс15, від 16.09.2015 року у цивільній справі за № 6-392цс15, від 30.09.2015 року у цивільній справі за № 6-384цс15, від 16.12.2015 року у цивільній справі за № 6-214цс15, від 20.01.2016 року у цивільній справі за № 6-2940цс15, від 10.02.2016 року у цивільній справі за № 6-3005цс15, від 16.03.2016 року у цивільній справі за № 6-2918цс15, від 06.04.2016 року у цивільній справі за № 6-589цс16, від 11.05.2016 року у цивільній справі за № 6-806цс16), проте основна позиція є такою, що при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Так, судом вже перевірено наявність в дитини ОСОБА_2 права користування житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, на момент укладення оспорюваного іпотечного договору, а також встановлено місце її фактичного постійного проживання за цією адресою.

Стосовно добросовісності поведінки іпотекодавця ОСОБА_1 щодо надання документів про права її дитини на майно, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного іпотечного договору, то суд зважає на те, що даний позов заявлено не лише в інтересах самої ОСОБА_1, а й її дитини ОСОБА_2

Добросовісність потрібно розуміти як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Проте, дана категорія носить суб'єктивний характер, встановити її у рамках цивільної справи неможливо, оскільки твердження ОСОБА_1 в оспорюваному іпотечному договорі про те, що права третіх осіб на предмети іпотеки відсутні, можуть бути наслідком її юридичної необізнаності, недалекоглядності, помилки щодо можливості настання негативних наслідків для її дитини тощо. Належних доказів наявності в діях іпотекодавця ОСОБА_1 умислу, а також мети з її боку ввести в оману відповідача під час укладання оспорюваного правочину суду надано не було.

Крім цього, відповідно до статті 8 ЦПК України та статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII, суд повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тобто, у разі встановлення судом наявності факту обмеження прав та інтересів дитини внаслідок укладання оспорюваного правочину, домінантними для суду повинні бути відновлення та захист цих прав та інтересів дитини. Невідповідність дій вимогам закону з боку батьків дитини, чи-то внаслідок недобросовісності, чи-то у зв'язку з помилкою, не може стати підставою для відмови у відновленні та захисті цих прав шляхом визнання такого правочину недійсним, оскільки це по суті перекреслить всі проголошені як міжнародними, так і національними правовими нормами гарантії збереження прав дитини. У будь-якому разі дитина не може відповідати за дії її батьків та нести тягар негативних наслідків цих дій.

А отже, дійсно, слід з'ясувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини ОСОБА_2 внаслідок укладення оспорюваного договору іпотеки.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірний іпотечний договір вже був раніше визнаний у судовому порядку недійсним на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.11.2014 року.

Після того, як вказане рішення суду набрало законної сили, ОСОБА_1 26.12.2014 року продала за договорами купівлі-продажу житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_7, який, в свою чергу, продав їх 12.05.2015 року теж за договорами купівлі-продажу ОСОБА_5.

У подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.06.2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20.11.2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в процесі якого позов було залишено без розгляду.

За наслідками вказаного судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га, призначену для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, посилаючись на іпотечний договір, укладений між мною та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», посвідчений 28.03.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1503. Зазначене вбачається з копії ухвали Солом'янського районного суду м. Києва про відкриття провадження від 18.09.2015 року, копію якої додаю до даної позовної заяви.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.11.2015 року, яке на даний час не набрало законної сили, було: позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності задоволено; в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 524/76719 від 28.03.2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, в розмірі 14 000 600 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на житловий будинок, позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, по АДРЕСА_2, вартістю 10 775 000 грн., та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га по АДРЕСА_2, вартістю 3 225 600 грн.; стягнуто із ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 3 654 грн.

У ході розгляду справи не було встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» мали місце домовленості про збереження за малолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до її повноліття права користування житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

З письмових же пояснень теперішнього власника переданих в іпотеку житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, встановлено, що за усною домовленістю із ОСОБА_5 було збережено право користування цими об'єктами за дитиною ОСОБА_2 до її повноліття і воно існує до тепер. Відсутність вказівок на це у договорах купівлі-продажу, укладених із ОСОБА_5, на чому наголошує відповідач, даний факт не спростовує, оскільки сама власник визнає та підтверджує це право за дитиною.

Відповідно до договору про право безкоштовного користування жилим приміщенням від 25.06.2015 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_1, яка діє від свого імені і інтересах дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було надано у безоплатне користування кімнату площею 20 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 лише до закінчення ремонту у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, що свідчить про те, що дане житло є виключно тимчасовим, а постійне місце проживання дитини ОСОБА_2 закріплено саме за адресою: АДРЕСА_2, і цього очікують як дитина, так і її мати.

У відповідності до акту обстеження житлових умов, затвердженого сільським головою Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 23.03.2016 року ОСОБА_3, який згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_2 є її батьком, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5, і даний житловий будинок не придатний для проживання, оскільки знаходиться у стані капітального ремонту, газифікація, світло та водопостачання до будинку не підключені.

Належних доказів того, що у батьків ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інше, придатне для життя житло за іншою адресою, суду надано не було.

Як вже було зазначено раніше, запити суду до адресно-довідкових органів не підтвердили реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_2 за іншою адресою.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

З огляду на зміст ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

По суті, з огляду на встановлені судом обставини та вимоги закону, ОСОБА_1, укладаючи оспорюваний іпотечний договір, до того ж, без згоди на це органу опіки та піклування, забезпечила виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором не лише за рахунок своїх майнових прав, а й прав своєї малолітньої доньки, відмовилася від належного її дитині права користування на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, у разі настання у майбутньому обставин, які нададуть підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку», що і має місце у даному разі з урахуванням факту звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

А отже, суд визнає, що має місце фактичне порушення законних прав дитини ОСОБА_2 внаслідок укладення спірного іпотечного договору.

На встановленні цієї обставини судом було особливо наголошено у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 року у цивільній справі за № 6-806цс16.

Вище згадані постанови Верховного Суду України, які були ухвалені не на користь позивача, який просив визнати правочин недійсним, були мотивовані або тим, що не було встановлено, що оспорюваний правочин на час розгляду справи порушує права дитини і що такі права існують, або тим, що не було доведено, що на час укладання спірного договору іпотеки у дитини були наявні майнові права на предмет іпотеки.

Проте, у даній справі було доведено, що як на час укладання, так і на час розгляду даної справи у дитини ОСОБА_2 існують майнові права на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, а також, що спірний договір іпотеки порушує права цієї дитини та був укладений без згоди органу опіки та піклування, що є безумовною підставою для визнання даного правочину недійсним. А тому суд задовольняє позовні вимоги, висунуті від імені дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним.

Поруч із цим, зважаючи на правові позиції Верховного Суду України та те, що спірний іпотечний договір було укладено внаслідок невідповідності дій ОСОБА_1 вимогам законодавства, суд не може задовольнити її особисті вимоги про визнання цього правочину недійсним, і відповідно, про встановлення юридичного факту, оскільки його встановлення не матиме ніяких юридичних наслідків саме для ОСОБА_1

Оскільки відповідачем відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України було заявлено про сплив строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог, суд змушений дослідити наявність чи відсутність підстав вважати, що таке мало місце.

Так, по позовним вимогам, висунутим від імені ОСОБА_1, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову по суті, тому підстави для застосування тут наслідків спливу строку позовної давності відсутні взагалі.

Щодо позовних вимог, заявлених від імені дитини ОСОБА_2, то суд бере до уваги, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття, а тому у даному випадку неможливо вважати, що строк позовної давності по даним вимогам сплинув, оскільки він ще навіть не розпочався.

Зважаючи на вищенаведене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду України у постановах від 01.07.2015 року у цивільній справі за № 6-396цс15, від 09.09.2015 року у цивільній справі за № 6-405цс15, від 16.09.2015 року у цивільній справі за № 6-392цс15, від 30.09.2015 року у цивільній справі за № 6-384цс15, від 16.12.2015 року у цивільній справі за № 6-214цс15, від 20.01.2016 року у цивільній справі за № 6-2940цс15, від 10.02.2016 року у цивільній справі за № 6-3005цс15, від 16.03.2016 року у цивільній справі за № 6-2918цс15, від 06.04.2016 року у цивільній справі за № 6-589цс16, від 11.05.2016 року у цивільній справі за № 6-806цс16, керуючись принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, ст.ст. 3, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, що набула чинності для України 27.09.1991 року, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 47 Конституції України, ст.ст. 29, 202, 203, 215, 404, 405 ЦК України, ст.ст. 7, 176, 177 СК України, ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також ст.ст. 3, 8, 11, 4, 15, 60, 114, 209, 212-215, 218, 234, 235, 256, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання іпотечного договору недійсним - відмовити.

Позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання іпотечного договору недійсним - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір'ю ОСОБА_1 станом на 28.03.2007 року за адресою: АДРЕСА_2.

Визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», посвідчений 28.03.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1503, відповідно до якого предметом іпотеки є житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,1008 га, призначена для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.І.Демидовська