Рішення № 58335778, 06.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/7910/15-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/2671/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 18 06.06.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мельника Я.С., Мережко М.В.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» про стягнення суми із врахуванням індексу інфляції та 3% річних,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивувала наступним:

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2015 року у цивільній справі №202/5365/14 з іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» на її користь стягнуто 66 238 грн.70 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, 800 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 670 грн. 38 коп. судових витрат. На даний час рішення суду пред'явлене до виконання, проте не виконане. На підставі положень ст. 625 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити три проценти річних від простроченої суми. Вказувала, що розмір інфляційних витрат за період з 22 травня 2014 року по 01 листопада 2015 року складає 40 090,21 грн., розмір 3% річних з неповернутої суми за вказаний період складає 2 914,81 грн. Зважаючи на наведене, просила суд стягнути вказані суми з відповідача.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Обґрунтувала скаргу тим, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи її позовної заяви. Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про те, що на правовідносини, що виникають із завдання шкоди, не поширюється дія ст. 625 ЦК України, оскільки шкода не є борговим (грошовим) зобов'язанням. Зазначає, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2015 року на відповідача покладено виконання саме боргового зобов'язання в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В той же час, перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду не відповідає наведеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що зобов'язання з відшкодування спричиненої шкоди не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, відтак положення даної норми не розповсюджуються на обов'язок відповідача перед позивачем у даній справі. За таких умов суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

В результаті ДТП, що сталася з вини водія відповідача, позивачу була спричинена матеріальна шкода. Вказані обставини були встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2015 року у цивільній справі №202/5365/14, відтак в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України додаткового доказування не потребують. Загальна сума, яку суд присудив до стягнення з іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» на користь позивача, складає 67038,70 грн. Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням, на яке розповсюджуються положення ст. 625 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 року у справі № 113цс14.

Мотивуючи свої вимоги невиконанням відповідачем встановленого за рішенням суду грошового зобов'язання, позивач просила суд стягнути з боржника інфляційні втрати та 3 % річних за весь період невиконання.

Як було встановлено в результаті розгляду справи, відповідачем були сплачені на користь позивача встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2015 року кошти у січні 2016 року. Дану обставину в ході апеляційного розгляду підтвердили й обидві сторони по справі. Оскільки позивач висувала вимогу про відшкодування їй інфляційних втрат від невиконання рішення суду та виплату 3 % річних за період по 01.11.2015 року включно, колегія суддів апеляційного суду вважає такі вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Не обумовлюють відсутності підстав для покладення на відповідача передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і його посилання на те, що рішення суду ним не виконувалося до закінчення його касаційного перегляду, оскільки касаційна інстанція прийшла до висновку про відсутність підстав для зміни/скасування такого рішення, відтак й до відсутності підстав для звільнення відповідача від виконання покладеного на нього обов'язку.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 до Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» про стягнення суми із врахуванням індексу інфляції та 3% річних задовольнити. Стягнути з Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» на користь ОСОБА_2 інфляційні витрати в розмірі 40 090 (сорок тисяч дев'яносто) грн. 21 коп., 3% річних в розмірі 2 914 (дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн. 81 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Я.С. Мельник

М.В. Мережко