Ухвала суду № 58331120, 15.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Парамонов М.Л.

№22-ц/796/8381/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №753/11733/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Качана В.Я., Шиманського В.Й.,

за участю секретаря Дуки В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» про встановлення порядку користування приміщеннями квартири, усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив вселити його в кв. АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити перешкод в користуванні квартирою, змінити договір найму житлового приміщення, виділити йому у користування кімнату площею 10,0 кв.м., площу загального користування залишити в спільному користуванні, зобов'язати КП «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва укласти з ним окремий договір найму житлового приміщення і відкрити на його ім'я окремий особовий рахунок на кімнату площею 10,0 кв.м.

В мотивування вимог посилалася на те, що він є власником 1/4 частини квартири. Проте, відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні квартирою, з 2006 року не впускають його в квартиру, змінили вхідні двері та замки, тому він вимушений був звернутися до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Визначено порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого виділено в користування ОСОБА_3 - кімнату жилою площею 10,0 кв. м. з балконом; приміщення кухні площею 7,4 кв. м., ванної кімнати площею 2,6 кв. м., туалетної кімнати площею 1,0 кв. м., коридорів площею 11,8 кв. м.- залишено у спільному користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як співвласників.

Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права власності (користування) приміщеннями квартири АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2.

В задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі з 2000 року. Він сам визначився з іншим місцем проживання. Перешкод в користуванні квартирою № АДРЕСА_1 йому ніхто не чинив. За весь цей період позивач квартирою не цікавився, не оплачував комунальні послуги та послуги на утримання будинку та прибудинкової території. Всі зазначені витрати здійснювались виключно за рахунок відповідачів. За ці роки за власні кошти відповідачів в квартирі був зроблений капітальний ремонт.

Зазначила, що відповідно до Довідки Ф-№3 в спірній квартирі зареєстровані 6 осіб, а саме: позивач, відповідачі та двоє неповнолітніх дітей відповідача ОСОБА_5 Отже, вселені в спірну квартиру неповнолітні ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 до своєї матері теж набули права користування нарівні з власниками квартири. Враховуючи, що житлова площа спірної квартири складається з трьох житлових кімнат площею 41,9 кв. м. доля кожного у користуванні квартирою становить 6,98 кв. м (41,9 кв. м./6 осіб). Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що окрема кімната площею 10,0 кв. м. значно перевищує частку позивача у користуванні квартирою та зменшує частки інших осіб, що користуються нею, що суперечить вимогам діючого законодавства та порушує їх права і є підставою для відмови у задоволенні позову в частині визначення порядку користування квартирою.

Вважає, що позивач є емоційно неврівноваженою людиною, схильною до зловживання спиртними напоями та агресії. Крім того, ОСОБА_3 хворіє на тяжкі інфекційні захворювання (туберкульоз), а тому йому не бажано проживати в одній квартирі з хворим батьком похилого віку та неповнолітніми дітьми, та користуватись з ними одними предметами побуту.

Крім того, один із співвласників спірної квартири, ОСОБА_1, є інвалідом ІІ групи, яку отримав внаслідок захворювань пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, хворіє на рак. Тому, йому також необхідно проживати в окремій кімнаті.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Позивач ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що виділення позивачу кімнати розміром 10,0 кв.м. враховує баланс інтересів кожного зі співвласників і що встановлення порядку користування приміщенням квартири між співвласниками відповідно до змісту статей 319, 368 ЦК України є складовою здійснення ними права спільної часткової власності та не змінює розміру часток належних кожному зі співвласників. Крім того, відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні його власністю, тому обґрунтованим є позов в частині вселення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що згідно довідки БТІ м. Києва від 29.05.2013 року №11555 (И-2013) - ОСОБА_3 є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної держадміністрації 25.12.1995 року (розпорядження №9665).

Згідно довідки форми №3 від 04.02.2015 року - зареєстровані в спірній квартирі 6 осіб, а саме: сторони (позивач зареєстрований з 1986 року) та малолітні діти ОСОБА_5 ОСОБА_6, 2004 року народження та ОСОБА_7, 2008року народження; власником особового рахунку по квартирі є ОСОБА_1 (а.с.4).

Як вбачається з плану квартири (а.с.3), квартира АДРЕСА_3 складається з 3-х окремих житлових кімнат - площею відповідно 10,0 кв. м з балконом (№5 - на плані БТІ), 14,8 кв. м з балконом (№8 на плані БТІ) та 17,1 кв. м (№4 - на плані БТІ); місця загального користування - кухня площею 7,4 кв. м (№3), ванна кімната площею 2,6 кв. м (№6), туалетна кімната площею 1,0 кв. м (№27), коридор площею 11,8 кв. м (№1) та кладова площею 1,1 кв. м (№2).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-1500цс15.

Частка житлової площі, яка припадає на позивача в спірній квартирі, становить: 41,9 : 1/4 = 10,475 кв.м.

Отже, кімнати, яка б відповідала розміру частки позивача - немає.

Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з тим, що передача у користування позивачу конкретної кімнати розміром 10,0 кв.м., з урахуванням часток сторін у праві спільної часткової власності на квартиру, визначених судом, які не точно відповідають належним співвласникам часткам, не припиняє право спільної часткової власності сторін на це майно, а тому, враховуючи фактичні дані та встановлені обставини цієї справи, у даному конкретному випадку є можливою та справедливою.

Аналогічна правова позиція викладена у висновку Верховного суду України у справі №6-12цс13 від 3 квітня 2013 року.

З огляду на зазначене суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників.

Згідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Умовами ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники у здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Тобто, між сторонами існують спори щодо володіння та користування квартирою, а тому колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції , що позивачу чинять перешкоди, оскільки це доведено відповідними доказами, які в силу ст.57 ЦПК України є належними та допустимими у розрізі даного позову.

Доводи апелянта про те, що позивач не проживав у квартирі з 2000 року, не сплачував за комунальні послуги та капітальний ремонт, не заслуговують на увагу суду, оскільки це не є предметом даного спору. Відповідачі не були позбавленні можливості звертатися до суду із позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що у квартирі проживає 6 людей і на кожного припадає по 6,98 кв.м., оскільки неповнолітні діти не є співвласником спірної квартири, їх право користування є похідним від права власності їх матері в межах тієї частки, яка їй належить.

Твердження про те, що позивач є хворим на туберкульоз, чим загрожує іншим співвласникам квартири та дітям, які проживають в ній, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це питання вирішується в порядку глави 11 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді