Ухвала суду № 58328628, 30.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/9991/24184/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011

у справі № 2а/0570/570/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-РЕСУРС»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку від 31.12.2010 № 0001181311/0/50139/1516-23/1-24819472 та № 0001191311/0/50135/1516-23/1-24819472.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку щодо достовірності заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року, за результатами якої складено акт від 22.12.2010 № 1576/15-16-23/1-24819472. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

На підставі акта перевірки складено податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0001181311/0/50139/1516-23/1-24819472 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2233178 грн. та податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0001191311/0/50135/1516-23/1-24819472 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 850618,8 грн.

За висновками податкового органу порушення наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР полягали в тому, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року податок на додану вартість за операціями з придбання лому та металобрухту чорних металів у ПП «РОДОС ПЛЮС» за договорами від 27.05.2009 № 09/79-Е, від 02.07.2009 № 09/72-А та у ТОВ «ЕКОТРЕЙД» за договорами від 13.08.2009 № 09/83-А, № 09/88-Е.

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаних контрагентів існують розбіжності, оскільки податкові зобов'язання контрагентів за оспорюваний період не задекларовані.

Факт реального здійснення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечується.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону).

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту, п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит, сформованого на підставі податкових накладних, виписаних платниками податку на додану вартість, та на отримання бюджетного відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Допущені одним з постачальників товару у ланцюгу постачання порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки для нього і не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та відшкодування такого податку.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, податкового законодавства і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за заниження податкових зобов'язань будь-ким з таких постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій в результаті системного дослідження первинних документів щодо фактичного придбання позивачем товарів у ПП «РОДОС ПЛЮС» та ТОВ «ЕКОТРЕЙД» встановлено, що господарські операції підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Зокрема, судами попередніх інстанцій досліджено такі докази: договори поставки від 27.05.2009 № 09/79-Е, від 02.07.2009 № 09/72-А, від 13.08.2009 № 09/83-А та № 09/88-Е, акти прийому-передачі від 31.10.2010, акти про відшкодування витрат на оплату залізничного тарифу від 31.10.2010, видаткові накладні від 31.10.2010, податкові накладні від 31.10.2010 №№ 230, 231, 232, 233, від 31.10.2010 №№ 206, 207, 209, 210, 211, 212, 213, витяг з реєстру руху грошових коштів.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, тому касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Донецьку залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун