Ухвала суду № 58328587, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2016 р. К/800/51890/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Заїки М.М., Стародуба О.П.

за участю секретаря судового засідання Буденка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року по справі № 826/12050/15

за позовом ОСОБА_4

до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки,

Державної служби України з питань праці,

Головного управління Держпраці у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки, Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 11 лютого 2015 року №25-к ОСОБА_4 призначено на посаду першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року № 1050 «Про утворення комісій з реорганізації державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки», постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 № 1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», наказу Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 5 листопада 2014 року № 149 «Про утворення комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки», постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», наказу Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки від 19 березня 2015 року № 15 «Про реорганізацію територіальних управлінь Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України» ОСОБА_4 23 березня 2015 року попереджено про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією.

2 червня 2015 року позивачу було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення та планування діяльності управління інспекційної діяльності в центральному апараті Державної служби України з питань праці. Від ознайомлення із вказаною пропозицією ОСОБА_4 відмовився, про що складено відповідний акт.

Листом від 3 червня 2015 року №01/16-1138 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України погоджено звільнення позивача з посади першого заступника начальника Територіального управління Держгімпромнагляду у Харківській області.

Наказом Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 9 червня 2015 року №187-к ОСОБА_4 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Не погоджуючись із своїм звільненням, ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати наказ заступника Голови комісії з реорганізації Держгімпромнагляду України І.Г.Калиновської від 9 червня 2015 року №187-к про його звільнення з посади першого заступника начальника Територіального управління Держгімпромнагляду у Харківській області у зв'язку зі скороченням штату працівників; зобов'язати Державну службу України з питань праці поновити його на роботі на аналогічній посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_4 було належним чином повідомлено про наступне звільнення та запропоновано посаду, від якої він фактично відмовився, а тому відповідачем, як роботодавцем, було виконано вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України та правомірно звільнено позивача відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 165 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У справі, що розглядається, суди, не досліджували питання щодо наявності вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_4 та чи вони пропонувалися позивачу під час його звільнення. Судами лише встановлено, що йому була надана пропозиція зайняття посади головного спеціаліста в центральному апараті Державної служби України з питань праці, від ознайомлення з якою він відмовився. Також не надано належної правової оцінки тому факту, що запропонована посада, фактично змінює діючі умови праці, оскільки територіально знаходиться в іншій області.

Крім того, судами не надано належної оцінки того, чи відбулось в результаті проведеної реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області скорочення чисельності або штату працівників управління, у якому працював позивач. Єдиним належним способом в даному випадку може бути дослідження штатних розписів організацій, що реорганізуються, та новоутвореної установи.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судових засіданнях та містяться в матеріалах справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Заїка М.М.

Стародуб О.П.