Ухвала суду № 58327003, 14.06.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року справа №805/247/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

при секретарі судового засідання Святодух О.Б.,

за участю сторін по справі:

позивач: не зявився,

відповідач1: ОСОБА_4 (за довіреністю),

відповідач2: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 р. у справі № 805/247/16-а за позовом ОСОБА_5 до Департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації, в якому просив:

-стягнути з відповідача суму компенсації невикористаної частини відпустки на дату звільнення 26.10.2015 року в розмірі 1598,24 грн. (одна тисяча пятсот девяносто вісім гривень 24 копійки);

-стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки з 27.10.2015 року по день фактичного розрахунку до 21.01.2016 року в розмірі 10417,38 грн. (десять тисяч чотириста сімнадцять гривень 38 копійок);

-стягнути з відповідача суму моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. (пять тисяч гривень 00 копійок).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що всупереч вимогам чинного законодавства Департаментом розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації не було здійснено виплати всіх сум, що належать ОСОБА_5, в день звільнення. Також апелянт наголошує, що після звільнення вона неодноразово зверталася до відповідача з приводу проведення із нею повного розрахунку належних їй коштів. Обовязок доказування, на думку апелянта, за даною категорією справ покладається на субєкта владних повноважень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить розглянути справу в порядку письмового провадження.

Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області до апеляційного суду не прибуло, було належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 з 16 березня 2010 року на підставі наказу від 16 березня 2010 року № 13-к була прийнята на державну службу у Головному управлінні агропромислового розвитку Донецької обласної державної адміністрації.

На підставі розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 21 грудня 2012 року № 930 Головне управління агропромислового розвитку Донецької обласної державної адміністрації перейменовано у Департамент агропромислового розвитку Донецької обласної державної адміністрації.

На підставі наказу від 16 травня 2013 року № 38 Управління розвитку агропромислового виробництва Головного управління агропромислового розвитку Донецької обласної державної адміністрації реорганізовано шляхом перетворення в Управління розвитку агропромислового виробництва, адміністративного та господарського забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Донецької обласної державної адміністрації.

Згідно з наказом голови Донецької обласної державної адміністрації керівника військово-цивільної адміністрації від 22 липня 2015 року № 340 Департамент агропромислового розвитку Донецької обласної державної адміністрації перейменовано у Департамент розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації (далі Департамент).

Згідно з наказом Департаменту агропромислового розвитку Донецької обласної адміністрації від 02 березня 2015 року № 9-в «Про відпустку по догляду за дитиною» ОСОБА_5 була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02 березня 2015 року по 19 листопада 2015 року, про що свідчить копія відповідного наказу.

З 11 вересня 2015 року на підставі наказу від 11 вересня 2015 року № 39 ОСОБА_5 обіймала посаду головного спеціаліста відділу організації агропромислового виробництва та розвитку харчової і переробної промисловості Департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації, мала одинадцятий ранг державного службовця, віднесений до шостої категорії посад.

Наказом від 23 жовтня 2015 року № 57-к на підставі заяви ОСОБА_5 від 21 жовтня 2015 року її було звільнено за згодою сторін за п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України із займаної посади з 26 жовтня 2015 року, що підтверджується копією трудової книжки серії ЕТ-І № 0836243.

Зазначеним наказом встановлено наступне:

-звільнити ОСОБА_5 з 26 жовтня 2015 року за згодою сторін;

-Управлінню соціально-економічного розвитку, фінансового та кредитного забезпечення, бухгалтерського обліку (ОСОБА_4) доручено нарахувати ОСОБА_5 компенсацію за невикористані дні відпустки, а саме: 3 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 16 березня 2014 року по 15 березня 2015 року; 4 календарних дні додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 16 березня 2012 року по 15 березня 2013 року, 3 календарних дні додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 16 березня 2013 року по 15 березня 2014 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 16 березня 2014 року по 15 березня 2015 року, всього 25 календарних днів.

У звязку з не проведенням Департаментом виплати ОСОБА_5 належних їй грошових коштів, остання звернулась до суду із зазначеним позовом.

Таким чином, спірним у даній справі є питання виплати грошових коштів, які належать позивачу, при звільненні та наявність затримки у проведенні цих виплат.

Згідно з ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних при звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Сторонами не заперечується, що на день звільнення ОСОБА_5 не працювала, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною.

Отже, за приписами ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України належні позивачу суми мали бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що обовязок щодо проведення розрахунку із нею виник у відповідача 28 жовтня 2015 року. Колегія суддів не приймає вказане посилання з огляду на наступне.

З позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що 27 жовтня 2015 року ОСОБА_5 надала керівнику відділу кадрів ОСОБА_6 заяву про перерахування належних позивачу коштів на картку «Приватбанку» ОСОБА_7

Відповідно до Наказу Департаменту агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації № 21-к від 24.04.2015 року ОСОБА_6 було звільнено з посади завідувача сектору організаційно-кадрового забезпечення та аграрної освіти 24 квітня 2015 року за угодою сторін.

Таким чином, на момент звільнення позивача ОСОБА_6 у трудових відносинах з Департаментом не перебувала.

Аналізуючи наведені обставини суд апеляційної скарги визнає недоведеним довід апеляційної скарги стосовно неодноразовості звернень ОСОБА_5 до відповідача із заявами про проведення розрахунку при звільненні.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України Департаментом розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації на підтвердження відсутності факту надходження заяви позивача про виплату належних грошових коштів при звільненні в період з 21 жовтня 2015 року по 21 січня 2016 року надано до суду довідки № 2/02-187-13 від 26.02.2016 року та № 2/06.01-489-13 від 06.06.2016 року.

Апелянтом не надано до суду матеріалів, які спростовують докази відповідача.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надіслання на особистий номер телефону ОСОБА_4 за допомогою програмного забезпечення «Viber» повідомлення, адресованого в.о. директора Департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації ОСОБА_8 не можна вважати зверненням працівника до роботодавця.

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи копії належним чином оформленої та направленої відповідачу заяви про проведення розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача у обовязку провести розрахунок при звільненні з ОСОБА_5

Отже, факт затримки розрахунку також відсутній.

З приводу вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Аналогічні положення містяться в п.13 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Обовязок доведення факту спричинення моральної шкоди покладається на позивача.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються винятково на її поясненнях, будь-які інші докази на підтвердження наявності такої шкоди позивачем не надані.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком, викладеним в оскаржуваній постанові, що вимоги позивача про стягнення з Департаменту 5000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Також судом першої інстанції не порушено норм чинного законодавства щодо вимог позивача про стягнення з Департаменту витрат на правову допомогу.

Позивач доводила, що для звернення до суду за захистом своїх прав вимушена була звертатися за правовою допомогою до фахівця у галузі права. Згідно з договором про надання юридичних послуг позивачем сплачено 3000,00 грн за консультації з питання виплати грошових коштів, складання позовної заяви та допомогу в розрахунку розміру виплат невикористаної частини відпустки.

Посилаючись на ст.ст. 8, 59 Конституції України, рішення Конституційного Суду України, рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013 та ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просила стягнути з Департаменту витрати на правову допомогу, які становили 3000,00 грн.

21 січня 2016 року між ОСОБА_9 як виконавцем і ОСОБА_5 як замовником укладений договір про надання правової допомоги № 1-1.

Згідно п.1.1. договору виконавець прийняв на себе зобовязання надавати необхідну правову допомогу замовнику з питань, що стосуються захисту його майнових прав та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати з Департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.3. договору за надання правової допомоги замовник зобовязується здійснити виконавцю оплату праці в розмірі 75,00 грн за годину роботи фахівця у галузі права. Замовник здійснює попередню оплату у розмірі 3000,00 грн. Підписанням цього договору замовник засвідчує передачу, а виконавець отримання повної суми грошових коштів за надання правової допомоги в сумі, визначеній п.4.1. договору.

Разом з цим відповідно до п.1 ч.3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на правову допомогу належать до витрат, повязаних із розглядом справи.

Згідно ч.1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Таким чином, зазначені витрати апелянта не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 р. у справі № 805/247/16-а за позовом ОСОБА_5 до Департаменту розвитку сільської місцевості, впровадження реформ та агропромислового комплексу Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 р. у справі № 805/247/16-а залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 червня 2016 року. Повний текст постанови складений протягом пяти днів.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після виготовлення повного тексту.

Колегія суддівСухарьок М.Г.

ОСОБА_2

ОСОБА_3