Рішення № 58321915, 07.06.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1129/2016 Справа № 490/511/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Гудковій Є.С.,

за участі сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року позивачм звернувся до суду з позовом, в якому остаточно просив визнати садовий будинок № 486 з земельною ділянкою та надвірними будівлями , розташований у м. Миколаєві в садівничому товаристві Активіст по вул. Шкапіна 55\2 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнати за ним право власності на 1\4 частину вказаного садового будинку та земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_3, який помер 29 березня 2015 року.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що зазначене нерухоме майно було придбано та побудовано будинок його батьком під час перебування у шлюбі з відповідачкою, отже є їх спільним сумісним майном подружжя і їх частки є рівними. Оскільки він та відповідачка є єдиними спадкоємцями померлого , а вона не визнає його права на спадкування на вказане майно, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач та представник позивача просили позов задовольнити в повному обсязі з викладених в ньому підстав.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, оскільки дача придбавалася на кошти, які були накопичені відповідачкою під час перебування у попередньому шлюбі, а подальші перебудови вчинялися виключно за її кошти, з будівельних матеріалів, які вона отримувала замість заробітної плати, а також за допомогою доньки та її чоловіка, які проживали в цьому будиночку до 2004 року. Померлий зловживав спиртними напоями, майже не мав заробітку, отже не вкладав у будівництво дачі ні зусиль, ні коштів. Право її особистої власності на будинок підтверджено Свідоцтво м про право приватної особистої власності 1993 року, яке ніким не скасоване. Земельну ділянку вона отримала в порядку приватизації, отже її взагалі неможливо вважати спільним сумісним майном подружжя. Також категорично заперечували проти призначення експертизи з тих підстав, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може примусити власника допускати сторонніх осіб у власне житло. ОСОБА_2 пояснила, що ніяких самовільних споруд, окрім незначної реконструкції покрівлі на ділянці немає.

Вислухав пояснення сторін , допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_3 з 26 лютого 1988 року в зареєстрованому шлюбі.

29 березня 2015 року ОСОБА_3 помер.

Після смерті чоловіка ОСОБА_2 у встановленому законом порядку в шестимісячний термін звернулася з заявою про прийняття спадщини.

Позивач ОСОБА_1 також звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, до того ж він є спадкоємцем за заповітом квартири АДРЕСА_1, житловою площею 16,7 кв.м., загальною площею 42 кв.м.

З 03 лютого 2005 року позивачка зареєструвала своє місце проживання в цій квартирі, де зареєстрована по тепершіній час..

Як вбачається з матеріалів справи та досліджених в судовому засіданні матеріалів інвентаризаційної справи № 6851 садова ділянка № 486 в СТ Активіст перебувала у користуванні ОСОБА_2

Станом на 1993 рік на ділянці був розташований садовий будинок кам'яний з мансардою , площею 60,6 кв.м., сені, вбиральня та два сараї 1991 року забудови.

Довідка СВТ Активіст від 29.01.1993 року ОСОБА_2 і їй належить садова ділянка № 486 площею 400 кв.м. з дачним будиночком. Дана ділянка відведена на підставі рішення № 2740 від 30.12.1957 року ОСОБА_5 народних депутатів м. Миколаєва.

Це була єдина інвентаризація будинку, після цього не проводилася, отже жодних достеменних доказів того,що майно збільшилося в розмірах за рахунок добудов відповідачка суду не надала і від проведення експертизи відмовилася.

Жодних доказів щодо придбання садової ділянки, яка на той час перебувала у користуванні СТ Активіст і взагалі не підлягала відчуженню, а також садового будиночку в 1988 році не надала відповідачка.

Так, відповідачка з 09.06.1990 року є членом СВТ Активіст , за нею закріплена земельна ділянка № 486 .

Згідно спільної Постанови Президіумум профспілкового комітету і адміністрації завожу імені 61 комунара , оформленого протоколом № 31 від 21 березня 1989 року , прийнято згідно поданої заяви в члени СВТ Активіст ОСОБА_3,працівника ЖЕО Заводу, слюсар, закріпив за ним ділянку № 486.

На підставі заяви від 24.12.1989 року від ОСОБА_3В, цьому надано дозвіл добудувати будиночок, який на той час був розміром приблизно 6х5 м. І був дерев'яним.

На підставі спільних заяв ОСОБА_3В, та ОСОБА_2С, від 03.02.1990 року до правління СВТ Активіст переоформлено садову ділянку з ОСОБА_3В, на ОСОБА_2С, за сімейними обставинами.

На підставі Свідоцтва на право особистої власності на садовий будинок (дача) від 29 березня 1993 року , виданого виконковомом Центрального районної ради народних депутатів , ОСОБА_2С, належить садовий будинок № 486 в м. Миколаєві в СВТ Активіст .

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку , виданого 26 березня 2012 року ОСОБА_2С, є власником земельної ділянки,площею 0,0443 га , яка розташована на ділянці № 486 в СВТ Активіст в Центральному районі м. Миколаєваю

Державний акт виданий на підставі рішення ММО від 30 грудня 2010 року за № 2\30 , з якого слідує, що ОСОБА_2 отримала цю ділянку безоплатно, тобто в порядку приватизації.

Як вбачається з матеріалів справи, померлий ОСОБА_3 працював до 2015 року включно.

Як підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ( співробітники ОСОБА_3В.) - зі слів померлого знали, що той приблизно в 1986-1990 роках купив з дружиної у другому шлюбі дачу, на якій сам робив комунікації, проводив електрику , разом добудували кам'яний будинок , зробивши дачу майже вдвічі більшою , ніж була, баню зробили. ОСОБА_3 що міг робив сам , діставав будівельні матеріали, останні роки жили з дружиною на дачі, спільно другий мансардний поверх добудовували.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ( сусіди по дачі та найманий працівник) суду пояснили, що бачили як наприкінці 90-х 2000-х років на дачі працювали наймані працівники та зять ОСОБА_2. Щоб що-небудь робив ОСОБА_3 не бачили , адже він сильно зловживав алкоголем. Завжди розраховувалася з робітниками ОСОБА_13, зробила десь у 2009-2010 роках другий поверх по типу мансарди та нову покрівлю. Членом садівничого товариства є ОСОБА_2 і саме її всі сусіди та голова СВТ знали, як власницю дачі.

Посилання представника відповідача на те, що з 04 грудня 2012 року за рішенням суду він сплачував матері аліменти як доказ що дача будувалася на особисті кошти відповідачки взагалі не має значення для вирішення даного спору.

Також не надано суду достеменних доказів того, що ОСОБА_2 отримані від сина 3500 доларів США в вересні 2005 року витрачені саме на реконструкцію дачного будинку в СВТ Активіст» на ділянці № 486 , оскільки не надано доказів взагалі такої реконструкції, не дивлячись на роз'яснення суду, відповідачка та її представник навіть заперечувала проти їх доведення.

У відповідності зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі представлених сторонами доказів, а ст. ст. 10, 60 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки право власності на спірний будинок отримано відповідачкою в 1993 році , правовідносини сторін повинні регулюватися нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України, положення ст.ст. 24, 25 якого регулюють майнові відносини осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Оскільки діючим на той час законодавством України презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям під час шлюбу - обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя покладений на останнього.

Відповідно до положень ст.ст. 22, 28, 29 КпШС УРСР , який діяв на час виникнення спірних правовідносин щодо набуття права власності відповідачкою спірного садового будинку , то майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Так, згідно наявних матеріалів справи, 1989 року до 1993 року, тобто під час її перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ними було збудовано кам'яний будинок , площею 60, 6 кв.м. з господарськими спорудами на земельній ділянці СВТ Активіст № 486 , внаслідок чого відповідачка отримала Свідоцтво про право власності на цей будиночок на підставі рішення виконкому ММР.

Наведеними матеріалами справи та поясненнями свідків доведено той факт, що будинок придбавався та будувався в період перебування відповідачки у шлюбі за спільні кошти сім'ї ( навіть з її пояснень наданих в судовому засіданні слідує, що матеріали будівельні та труби для комунікацій вона отримувала в той період в якості заробітної плати, що також є спільним майном подружжя) .

Жодних інших достеменних і належних доказів щодо набуття цього майна зі особисті кошти (отримані в дар, спадщину тощо) , а також щодо істотного збільшення вартості майна в період після 1993 року відповідачка суду не надала і навіть заперечувала проти доказування таких збільшень нерухомого майна.

За такого, суд доходить висновку, що садовий будинок № 486 з надвірними господарськими та побутовими будівлями , розташований у м. Миколаєві в Садівничому Товаристві Активіст по вул. Безіменна (Шкапіна ) 55\2 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а частки подружжя у спільному майні є рівними.

Що стосується визнання земельної ділянки спільною власністю подружжя та її розподілу, то у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

9 лютого 2011 року набрав чинності Закон № 2913-VI, яким ст. 61 СК України доповнено частиною пятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

За такого, суд приходить до висновку про те, що спірна земельна ділянка не є майном, набутим подружжям за час шлюбу, і не підлягає поділу між ними, оскільки ОСОБА_2 за погодженням з чоловіком безоплатно отримала її в приватну власність у 2010 році, використавши своє право громадянина на приватизацію.

Оскільки правовідносини подружжя щодо спірної земельної ділянки виникли у 2010 році, а тому регулюються нормами СК України в редакції станом на 30.12.2010 року, за якими приватизована земельна ділянка не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу. Закон № 2913-VI не має зворотної дії в часі і не може бути застосований до спірних правовідносин.

Згідно ч.1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. За ст.ст. 1261 1263 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1245 ЦК України, частина спадщини , що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом , яким інша частина спадщини була передана за заповітом

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач на підставі ст.ст. 392, 1261, 1268-1270 ЦК України, має право на спадкування за законом як спадкоємець першої черги після смерті батька ОСОБА_3 на спірний садовий будинок. Оскільки частка спадкодавця у спірному майні складала 1\2 частку у спільній власності подружжя, отже позивач має правро на спадкування за законом на 1\4 частку цього будинку з господарськими спорудами , що становить 1\2 частку від спадкового майна.

Згідно ст. 88 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1102 грн. 60 коп. - за вимоги щодо визнання права власності на частку майна спадкового та визнання майна спільною сумісною власністю.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати садовий будинок № 486 з надвірними господарськими та побутовими будівлями , розташований у м. Миколаєві в Садівничому Товаристві Активіст по вул. Безіменна (Шкапіна ) 55\2 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\4 частину садового будинку № 486 з надвірними господарськими та побутовими будівлями , розташованого у м. Миколаєві в Садівничому Товаристві Активіст по вул.Безіменна (Шкапіна ) 55\2, в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер 29 березня 2015 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання спільним сумісним майном та визнання права власності на частину земельної ділянки № 486 , розташованої у м. Миколаєві в Садівничому Товаристві Активіст по вул. Безіменна (Шкапіна ) 55\2 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 1102 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя Гуденко О.А.