Рішення № 58317499, 14.06.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/102/16-ц

Провадження № 22-ц/779/935/2016

Провадження №22-ц/779/936/2016

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Бердан Н. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

за участю секретаря Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення коштів за апеляційними скаргами Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення від 24 лютого 2016 року та додаткове рішення від 17 березня 2016 року Калуського міськрайонного суду,

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивував тим, що за результатами апеляційного перегляду постанови Калуського міськрайонного суду від 7 вересня 2011 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року управління Пенсійного фонду України у м. Калуші було зобов'язано призначити та здійснювати виплату, перерахувати та виплатити йому як інваліду ІІІ групи основну пенсію у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, передбачених ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20 листопада 2010 року по 22 липня 2011 року з урахуванням проведених виплат. Вказану постанову відповідач виконав частково, здійснивши перерахунок пенсії. Однак, відмовив у її виплаті з підстав відсутності на це цільових коштів. Всього за вказаний період йому не виплачено 29 206,76 грн пенсії, чим спричинено збитки. Також зазначав, що внаслідок порушення строків виплати пенсії має право на компенсацію втрати частини доходів, розмір якої становить 21 880,46 грн.

Посилаючись на зазначені обставини просив задовольнити позов.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 24 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто на його користь з Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі 29 206,76 грн невиплаченої пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду від 17 березня 2016 року з Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі на користь держави стягнуто 551,20 грн витрат по сплаті судового збору.

На вказані судові рішення Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області подало апеляційні скарги, в яких посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В апеляційній скарзі на рішення суду в частині задоволення позовних вимог апелянт зазначає, що УПФУ в м. Калуші та Калуському районі на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року проведено перерахунок пенсії позивачу, призначеної як інваліду III групи згідно ст.ст. 50, 54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком, а також додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за період з 20 листопада 2010 року по 22 липня 2011 року урахуванням проведених виплат. Сума перерахунку відповідно становить 29 206,76 грн.

Тому вважав, що покладені судом на управління зобов'язання щодо проведення перерахунку пенсії виконані в порядку, встановленому судовим рішенням та в межах покладених на нього повноважень. А відповідно підстави для задоволення позову відсутні.

Також судом не враховано, що виплата нарахованої ОСОБА_2 суми пенсії по інвалідності та додаткової пенсії буде здійснена УПФУ в м. Калуші та Калуському районі після надходження відповідних коштів із Державного бюджету.

Поза увагою суду залишилось і те, що заявником не надано доказів існування виняткових обставин, які можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у раніше встановлений спосіб. Тому недопустимо змінювати спосіб виконання рішення суду шляхом безспірного списання коштів з рахунку боржника, вказавши при цьому суму, розмір якої не встановлений судами при розгляді справи по суті.

На думку апелянта, змінивши спосіб виконання постанови із зобов'язання виплатити пенсію, на стягнення конкретної суми пенсії суд не врахував відмінності між обраним на підставі ст. 162 КАС України способом захисту порушеного права і способом виконання судового рішення, внаслідок чого змінив постанову суду за відсутності на це процесуальних повноважень.

Також в додатковому рішенні не зазначено підстав покладення саме на відповідача судових витрат, не враховано, що позивач звільнений від сплати судового збору та не просив про стягнення такого. Крім того, у відповідності до положень ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України отримуються переважно за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування. Відповідно забороняється використання коштів на цілі, не передбачені цим законом.

Посилаючись на зазначені обставини просив судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області доводи скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомленим (а.с.86), що не перешкоджає розглядові справи у його відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість в сумі 29 206,76 грн внаслідок невиконання відповідачем судового рішення, яке має преюдиційне значення, про доплату пенсії згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України. А отже, підлягає стягненню в повному обсязі особою, яка заподіяла таку шкоду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини пенсії у зв'язку із порушенням строків її виплати суд виходив із відсутності підстав для стягнення такої в обраний позивачем спосіб.

В частині відмови у задоволенні позову рішення сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В силу дії ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Саме таку заборгованість по сплаті пенсії суд вважав збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Разом з тим, для відшкодування шкоди потрібна наявність чотирьох складових цивільно-правової відповідальності: протиправної дії відповідача; вини відповідача; шкоди та причинного зв'язку між ними.

Всупереч наведеній нормі закону суд не обґрунтував, у чому вина відповідача та протиправність його дій, чи є причинний зв'язок між зазначеним та невиплатою позивачу пенсії.

Крім того, в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд не визначився із тим, які правовідносини виникли між сторонами та яка правова норма підлягає застосуванню до них.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі.

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та особою, віднесеною до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. В зв'язку із цим йому встановлено ІІІ групу інвалідності та призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Калуші призначити та здійснювати виплату, перерахувати та виплатити ОСОБА_2 основну пенсію у розмірі 6-ми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, передбачених ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20 листопада 2010 року по 22 липня 2011 року з урахуванням проведених виплат (а.с.7-9).

Встановлено, що на підставі заяви стягувача про примусове виконання судового рішення 13 листопада 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області Сапіжак І.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-а-5777/11 року, виданого Калуським міськрайонним судом 30 квітня 2013 року у даній справі. Надано боржнику термін в строк до семи днів для добровільного виконання цього рішення (а.с.11).

Зі змісту листа управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському району від 30 січня 2014 року №868/06 вбачається, що на виконання постанови суду управлінням здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_2 у розмірі 29 206,76 грн. При цьому зазначено, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України (а.с.12).

Враховуючи вищенаведене право позивача на перерахунок пенсії захищено у порядку адміністративного судочинства. Постанова суду в частині виплати суми пенсії залишається невиконаною. Проте, така знаходиться на виконанні у органах Державної виконавчої служби, що дає підстави вважати, що судове провадження у адміністративній справі за позовом позивача не завершено.

Ці обставини підтвердила в засіданні апеляційного суду представник апелянта.

Відтак, з'ясовано, що виплата нарахованих позивачу коштів не здійснюється через відсутність відповідного фінансування з Державного бюджету України, оскільки згідно з приписами статті 63 Закону «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

За положеннями ч. 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що невиконання управлінням ПФУ судового рішення в адміністративній справі в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не звільняє відповідача від обов'язку виконати це рішення і судове провадження у адміністративній справі має бути завершеним виконанням судового рішення у повному обсязі. Стягнення у порядку цивільного судочинства нарахованої суми на виконання постанови адміністративного суду є нічим іншим як подвійним стягненням і в такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, які не виділені державою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), враховуючи усталену практику, в рішенні від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко і інші проти України» наголошує, що «рішення ухвалені на користь заявників не були виконані своєчасно і відповідальність за це несе держава; що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію та що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання».

Відповідно, право позивача на відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням судового рішення може бути захищено шляхом звернення до міжнародних судових інстанцій.

А відтак, позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, в зв'язку із чим правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Вирішуючи даний спір, судом першої інстанції вищезазначених норм матеріального права не враховано, тому постановлене ним рішення в оскарженій частині не відповідає вимогам ст. ст.213, 214, 215 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

За таких обставин його слід скасувати, постановивши в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення невиплаченої пенсії відмовити.

Відповідно скасуванню підлягає і додаткове рішення від 17 березня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задовольнити.

Рішення від 24 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та додаткове рішення від 17 березня 2016 року Калуського міськрайонного суду скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення невиплаченої пенсії відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

В.М. Соколовський