Ухвала суду № 58314420, 10.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/4244/15-к Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 11-кп/783/425/16 Доповідач: Романюк М. Ф.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Романюка М.Ф.

суддів: Галина В. П., Березюка О. Г.,

секретаря судового засідання Мельниченко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальне провадження №12015140050000448 стосовно

ОСОБА_1, 13.12.1981 р. н., громадянина України, українця, одруженого, має малолітню дитину, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше судимого:

1)23.05.1997 року вироком Личаківського районного суду м. Львова за ч. 3 ст.81, ч. 2 ст.141 КК Українидо 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;

2)21.09.2001 року вироком Галицького районного суду м. Львова за ч. 2ст. 141 КК Українидо 4 років позбавлення волі;

3)07.12.2004 року вироком Галицького районного суду м. Львова за ч. 2 ст.186, ст.71 КК Українидо 6 років позбавлення волі; звільнився 22.08.2009 р. з Брянської ВК Луганської області №11 умовно-достроково на 10 місяців 14 днів

та

ОСОБА_2, 04.08.1968 р. н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, неодруженого, має неповнолітню дитину, українця, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого: вироком Апеляційного суду Львівської області від 12.09.2003 року за ст. 257, ч. 4 ст.187, ст.70 КК Українидо 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений в вересні 2014 р. з Городищенської виправної колонії УДПтС України в Рівненській області (№ 96) за закінченням терміну покарання,

обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.15, ч. 3 ст.185 КК Українита за ч. 3 ст.15, ч. 3 ст.185 КК України,

з участю прокурора Подіка Ю. О.,

представника потерпілих ОСОБА_3,

захисників: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

обвинувачених: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_4, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2016 року,

встановила:

вироком Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2016р. ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі.

Призначено ОСОБА_1 остаточне покарання відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вищезазначених злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

ОСОБА_2 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі. Призначено ОСОБА_2 остаточне покарання відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вищезазначених злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

Заявлений в кримінальному провадженні цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_7 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди. В решті позовних вимог потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовлено.

Заявлений в кримінальному провадженні цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.В решті позовних вимог потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовлено.

До набрання вироком законної сили змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з застави на тримання під вартою в ЛУВП № 19 УДПтС України у Львівській області, взявши його під варту в залі суду.

До набрання вироком законної сили змінено ОСОБА_2 запобіжний захід з застави на тримання під вартою в ЛУВП № 19 УДПтС України у Львівській області, взявши його під варту в залі суду.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 вирішено обчислювати з 26 січня 2016 року.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 вирішено обчислювати з 26 січня 2016 року.

На підставі ч. 5ст. 72 КК Українизараховано ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення в періоди з 11.02.2015 р. по 24.02.2015 р. включно, з 26.01.2016 р. по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На підставі ч. 5ст. 72 КК Українизараховано ОСОБА_2 строк попереднього ув`язнення в періоди з 11.02.2015 р. по 24.02.2015 р. включно, з 26.01.2016 р. по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання з речовими доказами.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь держави витрати на проведення дактилоскопічної експертизи № 4/185 від 10.03.2015 р. в розмірі 491,04 грн., тобто по 245,52 грн. з кожного;

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь держави витрати на проведення трасологічної експертизи № 5/359 від 08.04.2015 р. в розмірі 388,28 грн., тобто по 194,14 грн. з кожного;

Вирішено питання, що стосуються застави.

Згідно вироку суду, 11.02.2015 року, близько 14:50 год., ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи в групі, перебуваючи у під'їзді будинку №34, по вул. Зарицьких у м. Львові, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, шляхом вибиття вхідних дверей, проникли в приміщення квартири №6, що належить ОСОБА_6 Звідки намагалися викрасти майно останнього, однак, свого злочинного умислу не змогли довести до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки їх дії були викриті, після чого з місця події вони втекли.

Крім цього, 11.02.2015 року, близько 16:00 год., ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи в групі, перебуваючи у під'їзді будинку№10 по вул. Драгоманова у м. Львові, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, намагалися проникнути в приміщення квартири №6а, що належить ОСОБА_7, звідки мали намір викрасти майно останнього, однак, свого злочинного умислу не змогли довести до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки були затримані працівниками міліції.

Не погоджуючись з даним вироком, захисником ОСОБА_4, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченим ОСОБА_9, захисником ОСОБА_5, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, та потерпілими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були подані апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_4 вважає вирок Галицького районного суду м. Львова таким, що винесений з грубим порушенням норм кримінального процесуального закону. Вважає, що такі порушення призвели до неповного зясування усіх обставин подій, а також суттєво обмежили право на захист, тому просить визнати заяву захисту ОСОБА_1 про відвід судді Радченко В. Є. обґрунтованою та такою, що заявлена на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, скасувати вирок Галицького районного суду м. Львова від 26.01.2016 року відносно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотивуючи свої апеляційні вимоги, апелянт зосереджує увагу на тому, що під час судових засідань судом було прийнято усну ухвалу про допит свідків, понятих, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були присутніми як поняті під час огляду місця події 11.02.2015 року. Зазначає, що, попри раніше прийняте рішення, суд, без мотивації відмовив захисту в допиті даних свідків, чим, на його думку, обмежив захист у зясуванні обставин у справі. Бере до уваги протоколи ОМП на вул. Зарицьких, 34 та Драгоманова, 10/6а, з яких вбачається, що спеціаліст НДЕКЦ ОСОБА_12 здійснював фотографування, однак у матеріалах кримінального провадження такі фототаблиці відсутні. Відтак, сторона захисту просила викликати та допитати у судовому засіданні спеціаліста ОСОБА_12, однак суд відмовив у задоволенні такого клопотання. Щодо проведеної трасологічної експертизи у даному кримінальному провадженні, апелянт вважає порушенням відмову суду у задоволенні клопотання про допит експерта, який проводив таку експертизу. Аналогічні порушення зазначає і стосовно дактилоскопічної експертизи. Ухвалою судді-доповідача від 26.04.2016 року відкрито апеляційне провадження за згаданими апеляційними скаргами. Не погоджується з висновком суду щодо описки при проведенні трасо логічної експертизи. Вважає необґрунтованою та неспростованою позицію захисту щодо визнання процесуальних документів недопустимими доказами, а також відмови у задоволенні клопотання про допит свідків по інкримінованому епізоду на вул. Зарицьких, 34/6, чим порушено принцип безпосередності дослідження доказів. Звертає увагу на порушення, які були допущені під час проведення такої слідчої дії, як впізнання, а також про нездійснення судом перевірки щодо таких та непроведенні допиту понятих, присутніх під час такої слідчої дії. Вказує на обвинувальний ухил позиції суду при відхиленні клопотання захисту щодо дослідження доказів. Підсумовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 вважає, що суд обмежив право на допит свідків, чим призвів до неможливості встановити обєктивну істину у справі.

Обвинувачений ОСОБА_2, подаючи апеляційну скаргу, вважає, що вирок Галицького районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року таким, що винесений без урахування дійсних обставин справи, тому просить його скасувати, а кримінальне провадження закрити у в звязку з відсутністю у його діях кримінального правопорушення, звільнити з-під варти у залі суду. Свої апеляційні вимоги будує на тому, що суд поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку добутим щодо справи доказам, деяким доказам не дав оцінку взагалі, деякі докази проігнорував, в основу вироку поклав припущення, внаслідок чого ухвалив вищевказаний вирок, що суперечить дійсним обставинам справи. Зазначає, що суд неодноразово не давав можливості висловити свою думку щодо заявлених клопотань, обмежував у інших висловлюваннях, був упереджений до нього, постійно натякав на строгий обвинувальний вирок.

Захисник ОСОБА_5, подаючи апеляційну скаргу в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, вважає, що суд поверхнево розглянув справу, дав неправильну оцінку добутим щодо справи доказам, деяким доказам не дав оцінку взагалі, деякі докази проігнорував, в основу вироку поклав припущення, внаслідок чого ухвалив вищевказаний вирок, що суперечить дійсним обставинам справи та нормам законодавства. Тому просить вирок Галицького районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року скасувати, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 закрити. Апелянт не погоджується із позицією суду стосовно того, що винуватість ОСОБА_2 у визначеному судом обсязі повністю підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів. Зокрема, щодо показів потерпілого ОСОБА_7, то такі є субєктивними і не підтверджені іншими доказами. Зазначає про відмову суду у задоволенні клопотання про повторний допит даної особи. Щодо протоколу огляду квартири за адресою м. Львів, вул. Драгоманова, 10/6, то зазначає, що такого в матеріалах кримінального провадження немає, натомість є протокол огляду сходової клітки підїзду будинку №10 на вул. Драгоманова в м. Львові від 11.02.2015 року. Зазначає про виявлення та вилучення не слідів рук, а вже готових прозорих липких стрічок з такими слідами. Крім того, вказує на безпідставне відхилення клопотання судом про допит понятих та експертів. Не вважає законним твердження суду стосовно описки у постанові слідчого про проведення експертизи від 17.02.2015 року, а також доказом висновок експертизи №4/185 від 10.03.2015 року, на підставі якого не можна, на його думку, встановити де саме виявлено відбиток пальця його підзахисного. Крім того, вважає незаконною відмову суду у задоволенні клопотань про допит понятих та експерта з приводу усунення протиріч, а також визнання неналежними і недопустимими доказами зазначені протоколи та висновки експертиз. Вважає, що в діях ОСОБА_2 наявний не замах на злочин, оскільки такий не зміг довести свого злочинного умислу до кінця, а, навпаки, добровільна відмова від вчинення злочину. Звертає увагу і на покази залегендованого свідка ОСОБА_13, які, на його думку, є фантазіями досудового слідства а також ОСОБА_10, та про відмову у проведенні допиту таких судом під час судового розгляду справи. Зосереджує увагу на нелегітимності протоколу впізнання, у звязку з неправильним зазначенням прізвища, а саме ОСОБА_2 Посилається на наявні порушення в аудіо записах, внаслідок чого стало практично не можливо вивчити матеріали справи, чим порушило право на захист обвинуваченого ОСОБА_2 Вважає незаконним і те, що у вироку суду не зазначено його прізвища, а також прізвища іншого захисника.

Потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_7 подали аналогічні апеляційні скарги. Вважають, що вирок в частині вирішення заявлених ними цивільних позовів та питання стягнення понесених ними процесуальних витрат підлягає зміні у звязку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. Рішення суду про стягнення з обвинувачених моральної шкоди у такому розмірі не відповідає глибині душевних страждань та переживань, яких вони зазнали. Тому просять вирок Галицького районного суду м. Львова в частині цивільного позову скасувати і в цій частині ухвалити новий вирок, яким заявлені цивільні позови відшкодувати у повному обсязі.

16.05.2016 року на адресу Апеляційного суду Львівської області надійшли заперечення захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 У своїх запереченнях адвокат ОСОБА_5, а також його підзахисний ОСОБА_2 з вимогами, висунутими в апеляційних скаргах потерпілих не згідні і вважають, що вони безпідставні і задоволенню не підлягають з підстав, обумовлених в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_5 Вважають, що, при відсутності доказів скоєння злочинів та вини ОСОБА_2 останній не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності як і нести відповідальність в цивільно-правовому порядку за спричинення моральної шкоди.

17.05.2016 року на адресу Апеляційного суду Львівської області надійшли заперечення представника потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_3 на апеляційні скарги сторони захисту. Вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки їхні доводи не підтверджуються ні дійсними обставинами, ні матеріалами кримінального провадження. Заперечує стосовно допиту експертів, які склали висновки судово-трасологічної та судово-дактилоскопічної експертиз, оскільки жодних законних підстав для цього немає, так як дані висновки є чіткими та зрозумілими, послідовними і здобутими в порядку, встановленому законом. В той час, висновок судово-дактилоскопічної експертизи вважає абсолютно обєктивним доказом, оскільки такий повністю узгоджується з показами потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_15 Що стосується вимог сторони захисту в частині проведення судово-трасологічної експертизи, то такі заперечує з огляду на те, що це технічна описка. Щодо заявленого клопотання про допит експерта ОСОБА_12 в якості спеціаліста, зазначає, що КПК України не передбачає такої процесуальної дії, як допит спеціаліста. Вважає безпідставними покликання захисників обвинувачених на те, що було порушено їх право на допит свідка ОСОБА_16, натомість вказує, що даний свідок була допитана слідчим суддею порядку ст.. 225 КПК України, такі її покази були досліджені в судовому засіданні. Не погоджуючись з покликанням захисників на те, що суд відмовив у задоволенні їх клопотань про допит як свідків понятих ОМП, зазначає, що судом такі викликалися, проте дані особи не зявлялися на судові засідання. Вважає безпідставними покликання захисника ОСОБА_2 на низьку якість технічного запису судового засідання, не надаючи цьому значення процесуального порушення, не визнає цього підставою для скасування вироку. З огляду на викладене, вважає доводи сторони захисту неспроможними, такими, що не спростовують жодного дослідженого судом доказу, не спростовують вироку, який ухвалений із суворим дотриманням норм матеріального і процесуального права в частині визнання обвинувачених винними та призначення їм покарання. Тому просить апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити, вирок Галицького районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року в частині визнання обвинувачених ОСОБА_2 т. та ОСОБА_1 винними та призначеного їм покарання залишити без змін, апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в частині вирішення їх цивільних позовів задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підтримали апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, та заперечили апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6, заслухавши захисника ОСОБА_4, який підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та заперечив апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6, заслухавши представника потерпілих ОСОБА_3, який підтримав апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в повному обсязі та заперечив апеляційні скарги сторони захисту, заслухавши прокурора, який заперечив усі апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, до задоволення не підлягають, а апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1ст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Посилання захисника ОСОБА_4 на невмотивовану відмову суду у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які були присутні в якості понятих під час проведення слідчих дій, чим було обмежено сторону захисту у зясуванні обставин у справі, допиту спеціаліста НДЕКЦ ОСОБА_12, а також допиту експертів, які проводили трасологічну та дактилоскопічну експертизи, колегія суддів приходить до переконання, що такі є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 85 КПК України, належнимиєдокази,які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значеннядлякримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно з ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідженнясуду,крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 були залучені в якості понятих під час проведення слідчих дій. Натомість, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоцільність допиту таких у судовому засіданні, оскільки дані особи були залучені для підтвердження законності проведення слідчих дій та були гарантією допустимості доказів. А отже, зміст пояснень, які могли б бути ними надані під час судового засідання, не стосуються події та обставин вчинення обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень і тим самим не несуть у собі даних, за допомогою яких можливе зясування обставин у справі, на які посилається захисник.

Щодо допиту ОСОБА_12 в якості спеціаліста, на думку колегії суддів, суд першої інстанції відмовив у задоволенні такого клопотання з належних підстав, у відповідності до закону.

Відповідно до ст. 71 КПК України, спеціалістом укримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень, відмовляючи у задоволенні клопотання про допит спеціаліста, оскільки у такому не було необхідності. Враховуючи наявність доказової бази у матеріалах кримінального провадження, фактичні обставини справи, а також повноваження спеціаліста, передбачені ст. 71 КПК України, пояснення спеціаліста, на яких наполягала сторона захисту, не сприяли б зясуванню дійсних обставин справи, оскільки такі стосуються лише процесуальних моментів проведення слідчої дії, а також її фіксації. У даному випадку, порушень закону зі сторони суду першої інстанції не вбачається.

Колегія суддів не бере до уваги апеляційні вимоги захисника ОСОБА_4 стосовно відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про допит експертів, якими проводились трасологічна та дактилоскопічна експертизи.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 КПК України, процесуальними джерелами доказів є висновки експертів.

В матеріалах справи наявні висновок дактилоскопічної експертизи №4/185 від 10березня 2015 року, висновок трасологічної експертизи №5/359 від 08 квітня 2016 року, які визнані судом належними доказами, та у повному обсязі підтверджують обставини кримінальних правопорушеннь, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тому, з огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції висновки експертиз як доказова база були досліджені повністю та у відповідності з нормами чинного законодавства, тому належних правових підстав для задоволення вищевказаного клопотання у суду не було.

Не беруться до уваги доводи захисника стосовно неправильних даних, зазначених у постанові про призначення трасологічної експертизи, на які суд посилається як на описку. Під час судових засідань судом першої інстанції встановлено, що такі дані є технічною опискою слідчого і не спростовують висновків цієї експертизи, тому вимоги апелянта є необґрунтованими та безпідставними.

Також колегія суддів відкидає доводи захисника ОСОБА_4 про неспростовність судом першої інстанції позиції захисту щодо визнання процесуальних документів недопустимими доказами, а також обвинувального ухилу позиції суду при відхиленні такого клопотання, оскільки вважає такі безпідставними, необґрунтованими та жодним чином не підтвердженими.

Обвинувачений ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі порушує питання про поверховість розгляду справи судом першої інстанції, неправильну оцінку доказам, покладення в основу вироку припущень, а також упередженості щодо нього та натяків на строгий обвинувальний вирок. Проаналізувавши матеріали досудового та судового провадження, звукозапис судових засідань, колегія суддів вважає вимоги обвинуваченого ОСОБА_2, необґрунтованими, надуманими та такими, що подані задля введення суду в оману, оскільки такі не підтверджені жодними доводами, а також не мають ніякого правового та фактичного підґрунтя.

Враховуючи те, що частина вимог захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_5, зокрема щодо поверховості розгляду справи, неправильності оцінки доказів, покладення в основу вироку припущень, а також щодо описки у постанові про проведення трасологічної експертизи та допиту експертів, є аналогічними до вимог адвоката ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_2, колегія суддів не здійснює їх повторного аналізу, оскільки такий проведений вище за текстом.

Щодо твердження ОСОБА_5 про субєктивний характер показів потерпілого ОСОБА_7 та непідтвердження таких іншими доказами, колегія суддів приходить до переконання, що такі не можуть братись до уваги, оскільки судом встановлено, що такі узгоджуються з показами свідків по справі, обєктивними даними трасологічної та дактилоскопічної експертиз, протоколом огляду квартир, рапортами працівників патрульної служби, а також протоколом предявлення для впізнання. Даними обставинами, на думку колегії суддів, спростовується і необхідність проведення повторного допиту потерпілого ОСОБА_7, висновок про недоцільність якого, правильно зробив суд першої інстанції. Крім того, безпідставність проведення повторного допиту потерпілого ОСОБА_7 підтверджується і тим, що такий, згідно чинного законодавства, повинен проводитись лише стосовно обставин, щодо яких він не допитувався.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 КПК України, допит потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених частинами другою, третьою, пятою - чотирнадцятоюстатті 352 цього Кодексу. Відповідно, в порядку ч. 13 ст. 352 КПК України, потерпілий може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду зясувалося, що такий може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався.

Як вбачається з матеріалів справи, такий допитувався щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, натомість захисником ОСОБА_5 дане клопотання подавалось з урахуванням тих самих обставин, однак не зазначалось про обставини, щодо яких він не допитувався. Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було прийнято правильне рішення щодо заявленого клопотання.

У ході викладу апеляційних вимог, адвокат ОСОБА_5 звертає увагу на те, що у діях ОСОБА_2 наявний не замах на злочин, а добровільна відмова його від вчинення злочину. Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та такими, що побудовані з розбіжностями у твердженнях, оскільки загальною вимогою ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі є вимога щодо закриття кримінального провадження у звязку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу злочину, а у даному випадку ОСОБА_5 визнає, що його підзахисний мав умисел на вчинення злочин, однак добровільно відмовився від вчинення такого.

Щодо неправомірності стосовно показів залегендованого свідка ОСОБА_17, колегія суддів, з урахуванням ненадання підтверджуючих даних та необґрунтованості таких доводів, приходить до переконання про ненадання таким значення. Крім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що покази свідка ОСОБА_17 не залишилися поза увагою, оскільки такі прослуховувались судом та учасниками кримінального провадження під час судового засідання, що відбулося 18 листопада 2015 року

Посилання захисника ОСОБА_5 щодо порушень в аудіозаписах судових засідань з розгляду даного кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання, що такі є безпідставними, оскільки спростовуються нормами чинного кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщоу матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Як вбачається, у матеріалах судового провадження наявні журнали усіх судових засідань, а також долучені компакт диски зі звукозаписами таких. На підставі даних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування даного вироку суду першої інстанції.

Аналізуючи позиції потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які є ідентичними одна одній, стосовно відшкодування завданої обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_9 моральної шкоди та витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конкретні обставини справи, виходячи з характеру кримінального правопорушення, з матеріального стану обвинувачених, враховуючи умови розумності та справедливості прийняв правильне рішення щодо відшкодування моральної шкоди саме у такому розмірі.

Статтею 127 КПК України передбачено, щопідозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1ст. 129 КПК України,ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків,встановлених частиною другою цієї статті. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 2 ч. 3 даної статті встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних, душевних, психічних і фізичних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення) з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин.

Аналізуючи матеріали провадження, фактичні обставини справи, характер кримінального правопорушення, а також співставивши заявлену потерпілими суму відшкодування моральної шкоди з реальними наслідками, яких вони зазнали внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, враховуючи вимоги п. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі, заявленому в апеляційних скаргах. Вважає, що судом першої інстанції правильно визначено розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілим, оскільки в повній мірі враховано характер немайнових негативних наслідків, ступінь заподіяних потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 моральних, душевних та психічних страждань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції стосовно заподіяної потерпілим моральної шкоди та відшкодування такої, є законними та обґрунтованими, підстав для скасування їх у суду апеляційної інстанції немає. Тому, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу твердження потерпілих про неправомірність задоволення цивільного позову на їхню користь у солідарному порядку по 1000 грн. моральної шкоди.

Що стосується рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цивільного позову в частині відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суду з таким не погоджується.

Відповідно ч. 2 ст. 120 КПК України, витрати, пов'язанізоплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

Згідно з ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпілими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були здійснені витрати на правову допомогу у сумі по 2000 грн. кожним, які підтверджені квитанціями про сплату таких витрат від 27 квітня 2016 року (т. 1 а. с № 38 та т. 1 а. с. №46).

З огляду на наведене, колегія вважає, що судом першої інстанції допущено порушення закону під час винесення рішення в частині відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення. Збільшення сум відшкодування витрат на правову допомогу не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення. Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що вирок суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що в апеляційних скаргах сторони захисту доводи не містять правових підстав для скасування вироку суду. Натомість, вбачається, що апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про задоволення цивільного позову в частині відшкодування витрат на правову допомогу є обґрунтованими та вмотивованими, на підставі чого колегія суддів вважає за доцільність задоволення таких.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що органи досудового розслідування та суд дослідили у справі всі ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі про винуватість чи невинуватість обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інкримінованих їм діяннях, а тому наведені стороною захисту в апеляційних скаргах доводи про незаконність вироку суду першої інстанції є необґрунтованими.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду в частині винуватості обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інкримінованих їм діяннях є законним і обґрунтованим, а тому відмовляє захиснику ОСОБА_4, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченому ОСОБА_2, захиснику ОСОБА_5, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, у задоволенні поданих ними апеляційних скарг. Натомість, вважає за доцільне апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволити в частині стягнення процесуальних витрат.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційні скарги захисника ОСОБА_4, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, - залишити без задоволення, апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволити частково.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 26 січня 2016 року змінити в частині стягнення процесуальних витрат.

Стягнути з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь потерпілого ОСОБА_6 процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень.

Стягнути з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь потерпілого ОСОБА_7 процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень.

Врешті вирок залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а особами, що перебувають під вартою, - з моменту отримання ними копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20