Постанова № 58303163, 09.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2016 р. Справа№ 910/3317/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Федорчука Р.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: Бігдан О.А. -представник;

Від відповідача: Мариніч Н.В. - представник.

розглянувши у відкритому судовому засданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2016

у справі № 910/3317/16 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 107 573,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 107 573,78 грн. інфляційних збитків та 3% річних у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 по справі № 15/191 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" суму основного боргу в розмірі 118 960,88 грн., державне мито в розмірі 1189,61 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 107 573,78 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" інфляційні збитки в сумі 95 865,74 грн., 3% річних в сумі 10 086,58 грн. та судовий збір у розмірі 1 589,29 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення інфляційних зборів в сумі 95 856,74грн., 3% річних в сумі 10 086,58 грн. та судового збору у розмірі 1 589,29 грн. та прийняти нове рішення по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у справі №910/3317/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Федорчука Р.В. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було прийнято до провадження, та призначено розгляд справи № 910/3317/16 на 17.05.2016.

28.04.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги.

У судове засідання, призначеному на 17.05.2016, представник позивача не з'явився. Представник відповідача надав свої пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 було зобов'язано сторін скласти акт звірки взаємних розрахунків та відкладено розгляд апеляційної скарги на 09.06.2016.

09.06.2016 через відділ документального забезпечення суду від позивача та відповідача надійшли клопотання про залучення документів, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 09.06.2016 учасники судового процесу надали свої пояснення по суті спору. Представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 95 865,74 грн., 3% річних в сумі 10 086,58 грн. та судового збору у розмірі 1 589,29 грн. та прийняти нове рішення по справі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.1998 між ТОВ "Фірма "Восток" та ДП "НАЕК "Енергоатом" було укладено договір № КЕ-ВЗАЕС-2 (далі - Договір).

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору щодо повноти розрахунків за товар у останнього виникла заборгованість перед відповідачем у розмірі 118 960,88 грн.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 у справі № 15/191 з відповідача на корить позивача було стягнуто заборгованість за договором у розмірі 118 960,88 грн., 1 189,61 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

25.03.2004 на виконання даного рішення Господарським судом Запорізької області видано наказ № 15/191.

16.04.2004 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Живодьорова В.Л. було відкрите виконавче провадження з виконання наказу № 15/191 від 25.03.2004.

01.02.2008 виконавче провадження, на підставі п. 15 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", було зупинено.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, факт наявності у відповідача заборгованості за договором в розмірі 120 268,49 грн. перед позивачем встановлений рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 у справі № 15/191, яке набрало законної сили, а тому додаткового доказування не потребує.

Таким чином, рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 у справі № 15/191 з відповідача на користь позивача було стягнуто 1 189,61 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вищевикладеного, у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 120 268,49 грн., а саме: 118 960,88 грн. основного боргу, 1 189,61 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За наслідками чого, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 10 240,94 грн. та інфляційні збитки у розмірі 97 332,84 грн. за період прострочення грошового зобов'язання з 01.09.2013 по 01.01.2016, що нараховані на суму заборгованості 120 268,49 грн.

Відповідач в своїх запереченнях зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2014 по справі № 15/191 виконано відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1812,81 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 12.03.2014 відповідач частково виконав зобов'язання перед позивачем на суму 594,81 грн. у відповідності до ст. 601 ЦК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою №42-27/5310 від 12.03.2014, яку позивач отримав 17.03.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.03.2014.

Постановою від 19.02.2015 Вищий господарський суд України у справі №15/191 було визнано наказ №15/191 таким, що не підлягає виконанню частково на суму 594,81 грн.

Дану інформацію та документи на її підтвердження були направлені відповідачем на адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі - Орган стягнення) листом №28-24/6733 від 18.03.2015, який отриманий останнім 23.03.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 18.03.2015.

Згідно з заявою №42-27/14126 від 08.06.2015, у розумінні ст. 601 ЦК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач частково виконав зобов'язання перед повивачем на суму 1218,00 грн.

Ухвалою від 25.08.2015 №15/191 Господарський суд Запорізької області прийняв рішення щодо визнання наказу Господарського суду Запорізької області від 25.03.2004 №15/191 таким, що не підлягає виконанню частково на суму 1218,00 грн.

У підтвердження чого відповідачем були направлені на адресу органу стягнення листом №28-24/21709 від 08.09.2015, який отриманий останнім 14.09.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.09.2015.

Таким чином, рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 №15/191 виконано відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1 812,81 грн.

Згідно з ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється, шляхом зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

А тому, сума, на яку мало бути здійснене нарахування 3% річних та інфляційних збитків становить: 120 268,49 грн. - 1 812,81 грн. = 118 455,68 грн.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції 3% річних та інфляційних збитків відповідно до суми заборгованості 118 455,68 грн., які становлять, сума інфляційних збитків складає 95 865,74 грн., 3% річних складає 10 086,58 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 118 455,68 грн. підтверджується рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.01.2004 у справі № 15/191.

Статтями 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України передбачено, підстави припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Згідно з п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Проте при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, нарахування 3% річних та інфляційних припиняється саме з моменту виконання боржником грошового зобов'язання, а не з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача в межах виконавчого провадження.

Що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 154,26 грн. та інфляційних у розмірі 1 467,10 грн. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України та статтею 173 ГК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України та статтею 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, втрати від інфляції грошових коштів та річні проценти підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Отже, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати заборгованості і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача, крім іншого, основного боргу, неустойки, 3% річних, а також судового збору не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді інфляційних збитків, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.

Згідно з статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Вказане положення кореспондується з нормами статті 617 Цивільного кодексу України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Таким чином, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Законом передбачене право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 10.06.2003 по справі № 3/350 та постановах Вищого господарського суду від 06.03.2008 № 8/117-38, від 06.02.2008 № 2-28/1418-2007.

Враховуючи викладене, Вищим господарським судом України та Верховним Судом України неодноразово підтверджено правомірність застосування ст. 625 ЦК України в частині нарахування індексу інфляції та 3% річних після винесення судового рішення про стягнення заборгованості.

Крім того, пунктом 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 даного Закону".

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2016 у справі № 910/3317/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/3317/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Р.В. Федорчук

Ю.Б. Михальська