Ухвала суду № 58300576, 02.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2016 р. м. Київ К/800/35472/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 27.02.2013р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014р. у справі № 701/2891/12 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, треті особи : ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Міськрайонне управління Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулись з позовом, у якому просили визнати протиправними та скасувати рішення Дийдянської сільської ради Берегівського району:

- № 169 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_6 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва;

- № 170 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_7 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га. за адресою: АДРЕСА_2 для індивідуального дачного будівництва;

- № 171 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_8 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га за адресою: АДРЕСА_3 для індивідуального дачного будівництва;

- № 172 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га за адресою: АДРЕСА_4 для індивідуального дачного будівництва;

- № 6 від 12.10.2012р. «Про розгляд заяви гр.ОСОБА_4», яким відмовлено ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки в АДРЕСА_1 в зв'язку з закінченням договору оренди у 2009 році;

- № 7 від 12.10.2012р. «Про розгляд заяви гр.ОСОБА_5», яким відмовлено ОСОБА_5 на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в зв'язку з закінченням договору оренди у 2009 році;

- зобов'язати Дийдянську сільську раду Берегівського району передати у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 земельні ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, що знаходяться в їх користуванні з 2004 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29 червня 2004 року між ними і Дийдівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області були укладені договори оренди землі, згідно з якими кожному з них була передана в оренду строком на 5 років земельна ділянка площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва. 07 травня 2009 року кожен із позивачів звернувся до Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області з заявою, в якій просили продовжити строк вищевказаних договорів оренди землі на 49 років, або передати їм спірні земельні ділянки у приватну власність. Відповідач після закінчення строку договорів оренди землі письмові заперечення проти їх поновлення позивачам не надсилав, а тому останні посилаючись на положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, вважають, що укладені з ними 29 червня 2004 року договори оренди земельних ділянок були автоматично поновлені, а спірні земельні ділянки по нинішній час знаходяться у їхньому користуванні. Отже, у позивачів було першочергове право на приватизацію землі і після закінчення строку договору оренди, його пролонгація була автоматичною, оскільки вони користувалися землею.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 27.02.2013р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 27.02.2013р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014р. надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договорів оренди, укладених 29.06.2004р. між Дийдянською сільською радою Берегівського району Закарпатської обл. та позивачами, останнім було передано в оренду на строк 5 років земельні ділянки площею 0,0300 га для ведення дачного будівництва на території колишнього пісочного кар'єру (на АДРЕСА_1).

Рішенням Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. № 14 від 12.01.2007р. «Про розірвання договорів оренди земельної ділянки» спірні ділянки були вилучені у позивачів. Однак постановою Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 11.08.2008р. в справі № 2а-29/08р. скасовано рішення Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. № 14 від 12.01.2007р. в частині вилучення земельних ділянок від позивачів.

Під час розгляду вказаної справи рішенням Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. № 81 від 19.09.2007р. орендовані позивачами земельні ділянки були передані у власність громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, у подальшому останні отримали правовстановлюючі документи на землю.

Поряд з цим, рішенням Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 05.05.2010р. по справі № 2-14/10 позивачам було відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним рішення Дийдянської сільської ради № 81 від 19.09.2007р. в частині передачі у приватну власність ОСОБА_10. ОСОБА_11 ОСОБА_8, ОСОБА_9 земельних ділянок по АДРЕСА_1, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки. Рішенням апеляційного суду Закарпатської обл. від 26.11.2010р рішення суду першої інстанції скасовано та заявлений позов задоволено.

01.06.2009р. відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_10 продав ділянку ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 продали свої ділянки ОСОБА_12, а ОСОБА_11 продала ділянку ОСОБА_6

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 19.04.2011р. в справі № 2-109/11 вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок від 01.06.2009р. визнані нікчемними. Рішенням апеляційного суду Закарпатської обл. від 30.06.2011р. рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову до ОСОБА_8 та ОСОБА_12 про визнання нікчемним укладеного між ними 01.06.2009р. договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_5 скасовано, у задоволенні цієї вимоги відмовлено.

Рішенням Берегівського районного суду від 23.09.2011р. в справі № 2- 666/11р. задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_12 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Поряд з цим, позивачі зверталися до відповідача із заявами, в яких просили продовжити строк договорів оренди землі від 29.06.2004р. на 49 років або передати спірні ділянки їм у власність.

23.04.2009р. відповідачем за результати розгляду вказаних заяв були прийняті рішення №№ 78-79 «Про закінчення терміну дії договору оренди землі», згідно яких сільська рада не продовжила строк дії договорів оренди, укладених з позивачами. У подальшому з цих же мотивів були прийняті відповідачем рішення №№ 176, 177 від 10.08.2009р.

23.11.2011р. відповідачем прийняті рішення №№ 169, 170, 171, 172 «Про передачу земельної ділянки у власність», відповідно до яких передані у приватну власність земельні ділянки в розмірі 0,0247 га для індивідуального дачного будівництва відповідно: ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_7 - АДРЕСА_2, ОСОБА_8 - АДРЕСА_3 та ОСОБА_9 - АДРЕСА_4.

Згідно листа Головного управління Держкомзему у Закарпатській обл. № 07/07/2709 від 19.07.2012р. реєстрація права власності та державних актів на право власності на земельні ділянки, зазначені у зверненнях позивачів, скасовані 18.07.2012р.

Також відповідачем відмовлено позивачам у приватизації спірних ділянок, про що прийняті рішення сільської ради №№ 6 і 7 від 12.10.2012р.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивачі і звернулись з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент звернення до суду із розглядуваним позовом позивачі не були орендарями спірних земельних ділянок, оскільки строк договорів оренди, укладених з Дийдянською сільською радою Берегівського району Закарпатської обл., закінчився 29.06.2009р.; рішення про їх поновлення сільська рада не приймала, а тому спірними рішеннями №№ 169-172 від 23.11.2011р. не були порушені права позивачів. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачам спірні ділянки у власність, оскільки в такому випадку суд вийшов би за межі своїх повноважень та фактично підмінив би орган місцевого самоврядування.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 12 Земельного Кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян віднесено до повноважень міських рад.

Пунктом 34 частини 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно до компетенції міських рад віднесено вирішення питань регулювання земельних відносин, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений ст. 118 Земельного Кодексу України (в редакції станом на листопад 2011 року), відповідно до якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч. 6).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 7).

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи (ч. 8).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9).

Водночас, як вбачається з оскаржуваних рішень від 23.11.2011р. №№ 169, 170, 171, 172 «Про передачу земельної ділянки у власність», пунктом першим передані у приватну власність земельні ділянки. Пунктом другим надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою.

Отже, відповідачем оскаржуваними рішеннями спочатку було передано земельні ділянки у власність третім особам, а потім вже надано дозвіл на розробку технічної документації.

Однак на зазначені обставини суди уваги не звернули.

Згідно ч. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підставами для визнання рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою визнання рішення недійсним (нечинним) є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді справи судам необхідно було дати оцінку оскаржуваними рішенням на відповідність чинному на той час законодавству.

Крім того, судам необхідно більш-детальніше дослідити матеріали справи та надати їм оцінку стосовно можливого припинення або продовження дії договорів оренди землі від 28 та 29 червня 2005 року, укладеного між позивачами та відповідачем, з огляду на положення ст. 764 ЦК України та ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Також судам необхідно було звернути увагу на статтю 9 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 2011 рік) щодо переважного права орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що рішення судів вимогам ст.159 КАСУ не відповідають. Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій. Відповідно до приписів ст. 220 КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.2 ст. 227 КАС України).

З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справу суду належить усунути недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми процесуального права.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 27.02.2013р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: