Ухвала суду № 58294155, 14.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №468/134/16-к 14.06.2016

провадження № 11-кп/784/476/16 Головуючий у 1-й інстанції:

Категорія: ч.4 ст.187 КК України ОСОБА_1

Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого: Хоміка І.М.

суддів: Гулого В.П., Міняйло М.П.

за участю секретаря: Кельїної А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.04.2016 року, яким

ОСОБА_5, 1972 року квітня місяця 1 дня народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не одруженого, не працюючого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимого:

- вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 25.05.1995 року за ч.3 ст.140, ч.3 ст.193 КК України (в редакції 1960 року) засуджено до 5 років позбавлення волі, звільненого 02.11.1999 р. по відбуттю покарання;

- вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 21.05.2000 року за ч.2 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 31.07.2001 року на підставі постанови Казанківського районного суду Миколаївської області від 27.07.2001 року, відповідно до п.б ст.3 Закону України «Про амністію» від 05.07.2001 року;

- вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 25.12.2001 року за ч.3 ст.185 КК України ) до покарання у виді 4 років позбавлення волі;

- вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 24.12.2003 року за ч.3 ст.185 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі, звільненого 02.01.2006 року по відбуттю покарання;

- вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21.09.2009 року за ч.3 ст.187 КК України ) до 7 років позбавлення волі, звільненого 23.01.2015 року по відбуттю покарання;

Цим же вироком ОСОБА_3, 1962 року квітня місяця 7 дня народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, Білорусь, громадянина України, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, АР Крим, раніше судимого:

- вироком Бахчисарайського районного суду АР Крим від 31.01.1991 року за ч.2 ст.206 КК України (в редакції 1960 року) та з урахуванням ст.46-1 КК України (в редакції від 1960 року) призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Бахчисарайського районного суду АР Крим від 16.04.1993 року за ч.2 ст.206, ч.2 ст.141, ч.1 ст.215-3, ч.2 ст.140 КК України (в редакції від 1960 року) до 7 років позбавлення волі, звільненого 01.07.1999 р. по відбуттю покарання;

- вироком Бахчисарайського районного суду АР Крим від 01.02.2000 року за ч.2 ст.140, ч.3 ст.193, ч.2 ст.215-3, ч.1 ст.229-6 КК України (в редакції від 1960 року) до 5 років позбавлення волі, звільненого 25.11.2004 року по відбуттю покарання;

- вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 12.01.2006 року за ч.2 ст.309, ч.3 ст.289, ч.2 ст.194 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільненого 02.10.2015 року по відбуттю покарання;

- визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.

Учасники судового розгляду

прокурор: Кучеренко Д.С.

захисники: ОСОБА_6, ОСОБА_4

обвинувачений: ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог апеляційних скарг:

В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 ,просить вирок суду змінити перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч.4 ст.187 КК України на ч.2 ст.186 КК України та призначити покарання відповідно санкції статті. Звільнити ОСОБА_3 від обовязкового відшкодування потерпілому ОСОБА_7 матеріальних та моральних збитків та витрати на лікування потерпілого ОСОБА_7 на користь лікарні.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 зазначає аналогічні вимоги, що і його захисник ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить вирок суду першої інстанції скасувати, а матеріали кримінального провадження направити на додаткове розслідування. В змінених апеляційних вимогах обвинувачений ОСОБА_5 просить його дії перекваліфікувати зі ст. 187 ч.4 на ст. 186 ч.2 КК України та скоротити строк покарання.

Короткий зміст судового рішення:

Згідно вироку суду ОСОБА_5 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначено покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить ОСОБА_5 на праві власності.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання зараховано строк попереднього увязнення засудженого з 21.11.2015 року до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Цим же вироком - ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначено покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання зараховано строк попереднього увязнення засудженого з 21.11.2015 року до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в солідарному порядку 1854,60 гривень на користь Баштанської центральної районної лікарні та на користь потерпілого ОСОБА_7 майнову шкоду в сумі 10047 гривень, . моральну шкоду в сумі 50 000 гривень, витрати на лікування в сумі 4000 гривень, а також на користь держави процесуальні витрати на проведення експертиз у сумі 306.90 гривень.

Узагальненні доводи апеляційних скарг:

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, вважає, що вирок є незаконним, оскільки дії ОСОБА_3 судом кваліфіковано неправильно. Посилається на те, що у вироку не зазначено за якими саме ознаками ОСОБА_3 визнано винним за ч.4 ст.187 КК України. Вказує, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 ніякого відношення до конфлікту, який відбувся між потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_5, не мав, крім того жодних тілесних ушкоджень потерпілому не наносив, а також попередньої змови з ОСОБА_5 щодо можливості застосування насильства до потерпілого не мав. Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним лише в частині, коли залишав домоволодіння потерпілого, забрав пакунок, який знаходився біля воріт, в якому знаходились продукти та інші речі. Вказані обставини підтверджуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_7 Крім того, зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б могли підтвердити, що ОСОБА_3 заволодів грошовими коштами в сумі 9000 гривень, які належали потерпілому. З урахуванням викладеного захисник ОСОБА_4 вважає, що судом невірно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_3, які слід перекваліфікувати з ч.4 ст.187 КК України на ч.2 ст.186 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі вказує на ті ж самі обставини, що і його захисник та просить перекваліфікувати його дії з ч.4 ст.187 КК України на ч.2 ст.186 КК України та призначити покарання у відповідності до санкції статті. Крім того, обвинувачений зазначає, що цивільний позов потерпілого не підтверджується жодним доказом, а тому вважає, що потерпілому ОСОБА_7 слід відмовити в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_5 в апеляційній скарзі зазначає, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд визнаючи його винним послався на показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8, не прийнявши до уваги його показання. Вказує, що суд не прийняв до уваги, що він разом з ОСОБА_3 прибули до потерпілого ОСОБА_7 за грошима, які останній повинен був віддати ОСОБА_5 за виконану роботу, але потерпілий відмовився розрахуватись з ним, після чого між ними почалась сварка в ході якої вони нанесли один одному ножові поранення. Крім того вказує, що ніяких речей він у потерпілого не брав, а про те, що ОСОБА_3 взяв якісь речі у потерпілого, він дізнався лише коли повернулись до м. Миколаєва. За таких обставин ОСОБА_5 вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та докази, якими обґрунтовано обвинувачення не є допустимими, а тому вирок суду підлягає скасуванню з направленням матеріалів кримінального провадження на додаткове розслідування. В змінених апеляційних вимогах, обвинувачений ОСОБА_5, не наводячи підстав, просить вирок суду змінити, перекваліфікувавши його дії зі ст. 187 ч.4 на ст. 186 ч.2 КК України.

Обставини справи, встановленні судом 1-ї інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2015 року близько 03:00 години ОСОБА_5 разом із ОСОБА_3 перебували у домоволодінні ОСОБА_7, якого знає ОСОБА_5, за адресою вул. Приінгульська 247, с. Христофорівка, Баштанського району, Миколаївської області.

Перебуваючи в одній із кімнат домоволодіння, діючи умисно, з метою заволодіння майном ОСОБА_7, ОСОБА_5 наніс один удар кулаком в область підборіддя ОСОБА_7 При цьому вимагав віддати гроші або інше майно, але ОСОБА_7 відмовив ОСОБА_5

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за мовчазною згодою між собою, діючи умисно, з метою заволодіння майном потерпілого, взявши кожен по одному ножу, леза яких приставили до тулуба ОСОБА_7, почали погрожувати вбивством, якщо останній не надасть їм грошові кошти, але потерпілий відмовив їм.

Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_3 продовгуватим деревяним предметом, почав наносити множинні легкі удари по голові ОСОБА_7, при цьому вимагаючи у останнього грошові кошти. В цей час ОСОБА_5 обшукував будинок потерпілого з метою виявлення грошових коштів ОСОБА_7 Під час обшуку ОСОБА_5 виявив та заволодів майном потерпілого: двома мобільними телефонами, двома сім картами та акумулятором до мобільного телефону на загальну суму 645 гривень.

Після цього, ОСОБА_7 повідомив, що грошові кошти знаходяться в літній кухні та ОСОБА_5 приставивши до спини потерпілого ніж, вивів його з будинку.

В цей час ОСОБА_3, залишившись у будинку почав обшукувати кімнати з метою виявлення грошових коштів. Під час обшуку, ОСОБА_3 виявив та заволодів продуктами та іншим майном потерпілого на загальну суму 9429 гривень.

Перебуваючи на подвірї, ОСОБА_5, притримуючи за одяг потерпілого ОСОБА_7 і вимагаючи у останнього грошові кошти, наніс один удар ножем в область задньої під пахової лінії зліва, а ОСОБА_3 в цей час утримував потерпілого.. ОСОБА_7 почав чинити опір та кликати на допомогу. Потерпілий намагаючись вирватись, перехопив ніж у ОСОБА_5 та наніс йому два удари ножем в область правого стегна. Вирвавшись від ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ОСОБА_7 почав рухатись до сусідського домоволодіння та кликати на допомогу.

Після цього ОСОБА_3 сказав ОСОБА_5, що необхідно тікати та вони із викраденим майном покинули місце події, в подальшому розпорядившись ним на власний розсуд. Вказаними діями обвинувачені заподіяли потерпілому ОСОБА_7 матеріальні збитки на загальну суму 10047 гривень.

Обставини справи, встановленні апеляційним судом:

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6, які підтримали вимоги своєї апеляційної скарги, пояснення захисника ОСОБА_4, який просив задовольнити вимоги його апеляційної скарги та апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3, думку прокурора, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступного.

Висновки суду 1-ї інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в інкримінованому їм злочину, за обставин викладених у вироку суду, підтверджуються сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні, яким суд дав належну правову оцінку.

Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що 21.11.2015 року приблизно о 02:40 годині ночі до його домоволодіння підїхав автомобіль, вийшовши на подвіря він побачив ОСОБА_5, який мив руки та попросив нагодувати його та ОСОБА_3 Після того, як вони разом зайшли в дім, ОСОБА_5 почав говорити про борг, однак він йому сказав, що повністю з ним розрахувався. Потім зайшов таксист, та сказав, що чекає ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в машині. Обвинувачені були дуже агресивні, вони погрожували йому вбивством. ОСОБА_5 вдарив його в щелепу кулаком, а ОСОБА_3 постійно бив його по голові ніжкою від столу, при цьому питав де гроші, ударів було приблизно 80-90. ОСОБА_3 ходив по кімнатах, щось брав з холодильника та шукав гроші. У обох обвинувачених були ножі. ОСОБА_5, погрожуючи ножем вивів його з будинку на подвіря. Коли він почав вириватись від ОСОБА_5 прибіг ОСОБА_3 і почав тримати його, а в цей час ОСОБА_9 вдарив його ножем в плече, а потім під ребро. Після цього ОСОБА_3 відпустив його та пішов. Під час боротьби з ОСОБА_5 він зламав клинок ножа та наніс останньому удар по тулубу клинком ножа, після цього вирвавшись втік за будинок та став кричати по допомогу, а ОСОБА_5 пішов по кімнатах та виніс телефони. ОСОБА_3 виніс з будинку пакунок в якому зверху було видно пляшку молока.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що працює таксистом, його було замовлено на Сортировку на залізничний вокзал, де до автомобіля сіло двоє чоловіків. Коли вони приїхали на місце, обидва чоловіки зайшли до будинку та були відсутні 40 хвилин, після чого він пішов до будинку та попросив господаря поквапити чоловіків. Через 20 хвилин ОСОБА_5 та ОСОБА_3 сіли в автомобіль. При повороті на Баштанську трасу ОСОБА_3 сказав, що його поранили. Дорогою віз запитав у них про гроші за поїздку на що вони сказали, що розрахуються по приїзду. Після того вони кинули йому мобільний телефон «Samsung», а він сказав, що вони винні йому за проїзд 1200 гривень. Приїхавши на вокзал вони віддали йому дві пляшки молока. Наступного дня його викликали до правоохоронних органів.

Зазначені показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 узгоджуються між собою та підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах провадження та спростовують доводи поданих апеляційних скарг.

Зокрема, показання потерпілого ОСОБА_7 стосовно застосованої обвинуваченими зброї під час нападу на нього, підтверджуються даними огляду місця пригоди, під час якого в будинку потерпілого було знайдено та вилучено два ножа, один з ручкою білого кольору, на іншому ножі, ручка якого обмотана ізоляційною стрічкою, відсутнє лезо ножа. Вказане повністю відповідає показанням потерпілого, про те, що він чинив активний опір нападникам, під час якого зламав клинок ножа, яким ОСОБА_5 наносив йому удари. Також під час огляду місця події, в автомобілі, що належить потерпілому було виявлено та вилучено його одяг з плямами крові (а.с. 60-79).

Під час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_7 на місці показав і розповів про обставини вчиненого на нього обвинуваченими нападу, додавши, що чинивши опір, і зламавши клинок ножа, він з лезом побіг до будинку матері, де на подвірї викинув лезо, яке під час слідчого експерименту було знайдено та вилучено.( а.с. 124-127).

Відповідно до висновків судово-криміналістичної експертизи ( а.с. 129-132), руківя ножа, вилучене під час огляду місця події та клинок ножа, що було вилучено під час слідчого експерименту, раніше складали одне ціле, що також підтверджує показання потерпілого ОСОБА_7 щодо застосування нападниками проти нього вказаного ножа, який він зламав вчиняючи опір.

Також показання потерпілого в частині механізму та характеру отриманих ним тілесних ушкоджень, повністю узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи (а.с. 122-123), відповідно до яких ОСОБА_7 спричинено проникаюче поранення лівої плевральної порожнини, яке ускладнилося тотальним лівостороннім пневмотораксом, пролабуванням у рану лівої легені та посттравматичною нижньо-дольовою лівосторонньою пневмонією. Дане тілесне ушкодження відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент спричинення.

Той факт, що потерпілий ОСОБА_7 чинив нападникам опір, під час якого зламав клинок ножа, яким завдав ОСОБА_5 удар по тілу, підтверджується випискою з медичної картки хворого ОСОБА_5, де у виписному епікризі зазначено про звернення його до лікарні 21.11.2015р., в зв'язку з отриманням колотої рани верхньої третини правого стегна. Виписаний з лікарні 23.11.2015 р., в зв'язку з заживленням рани (а.с. 151).

Показання потерпілого ОСОБА_7 в частині заволодіння обвинувачених його майном підтверджується не тільки поясненнями свідка ОСОБА_8 а і даними протоколу особистого обшуку та вилучення у обвинуваченого ОСОБА_3 рушника, перчаток, упаковки поліетиленових пакетів та мобільного телефону марки «Самсунг», які були визнанні речовими доказами (а.с. 109) та передані на зберігання потерпілому ОСОБА_7

Доводи обвинувачених про те, що вони приїхали до потерпілого ОСОБА_7 з приводу наявності боргу у потерпілого перед ОСОБА_5 повністю спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_7 про відсутність такого боргу і будь-якими доказами не підтверджені, тому є голослівними.

Під час апеляційного розгляду провадження обвинувачений ОСОБА_5 також не зміг пояснити ні як природу боргу, так і його розмір.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_5, що він не брав у потерпілого жодних речей, спростовуються його ж особистими показаннями під час розгляду провадження в суді першої інстанції, де він вказував на те, що коли він повертався до таксі, то взяв у потерпілого мобільний телефон. Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував, що взяв у потерпілого пакунок з різними речами та мобільний телефон. М'ясо, молоко він віддав таксисту ОСОБА_8, а інші речі були вилучені у нього працівниками поліції.

Той факт, що обидва обвинувачених не заперечують факту заволодіння майном потерпілого і просять їх дії перекваліфікувати на ст. 186 ч.2 КК України свідчить про те, що вони заперечують лише проти того, що застосовували до потерпілого насильство, яке є небезпечним для його життя чи здоров'я.

Але такі їх доводи повністю спростовуються всією сукупністю вищевикладених доказів, які підтверджують застосування до потерпілого насильства, яке було поєднано з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 діяли спільно, та злагоджено, обидва застосовували зброю - ножі, погрожували вбивством, що свідчить про наявність у них єдиного умислу здійснення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 Коли потерпілий намагався покинути будинок і став чинити опір, обидва обвинувачених намагалися цьому запобігти. ОСОБА_3 тримав потерпілого, а ОСОБА_5 в цей час став наносити йому удари ножем, що також вказує на спільність їх дій спрямованих на заволодіння чужим майном, поєднаних з заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, дослідивши всі обставини кримінального провадження та докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в інкримінованому їм злочину та вірно кваліфікував їх дії за ч.4 та 187 КК України.

Що стосується призначеного покарання обом обвинуваченим, то суд першої інстанції призначив його у відповідності до вимог ст.ст.65, 66, 67 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані особи обвинуваченого, який не працює, за місцем свого проживання характеризується негативно (а.п.146), перебуває на обліку в наркологічному диспансері з діагнозом синдром залежності від алкоголю (а.п.145), раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів (а.п.152-155). Обставин, що помякшують та обтяжують покарання судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані особи обвинуваченого, який не працює, за місцем свого проживання характеризується негативно (а.п.159), на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває (а.п.164), раніше неодноразово судимий (а.п.165-167). Обставин, що помякшують та обтяжують покарання судом також не встановлено.

Суд першої інстанції призначив обом обвинуваченим покарання, яке буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і попередження вчинення ними нових злочинів.

Що стосується відшкодування завданих злочином збитків, то суд першої інстанції вирішив цивільний позов відповідно до вимог ч.1 ст.129 КПК України, також врахувавши розяснення Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року, відповідно до яких, при розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам.

Суд першої інстанції задовольняючи цивільний позов потерпілого, в цілому дотримався вимог законодавства та в повному обсязі дослідив докази на підтвердження сум матеріальної шкоди, які витрачені потерпілим ОСОБА_7. на власне лікування. Зазначені витрати підтверджуються відповідними чеками, які містяться в матеріалах кримінального провадження, (а.с. 135-14). Всього потерпілим надано 9 чеків, в яких загальна сума придбаних ним ліків складає 1751 грн.30 коп. Таким чином, з заявленого потерпілим позову щодо матеріальних витрат пов'язаних з власним лікуванням в сумі 4000грн. документально підтверджені витрати на суму 1751 грн. 30 коп, яку і належить стягнути з обвинувачених, виключивши стягнення 2248 грн. 70 коп., оскільки ця шкода не підтверджена відповідними доказами.

Стягнена сума матеріальної шкоди в розмірі 10047 грн. складається з розміру предмету викраденого майна, що випливає з обвинувачення, доведеного в судовому засіданні, тому вона стягнена з обвинувачених обґрунтовано.

Отже, з обвинувачених ОСОБА_5 і ОСОБА_3 слід стягнути завдану ними потерпілому матеріальну шкоду в сумі 11798 грн.30 коп.

Що стосується моральної шкоди, то враховуючи положення п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та інш.

Суд першої інстанції врахував зазначені положення закону та на підставі ст.1167 ЦК України правильно задовольнив позовні вимоги потерпілого в повному обсязі, щодо заподіяння йому моральної шкоди, виходячи з обставин вчиненого злочину, характеру страждань та тривалість лікування ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень.

Суд помилково застосував принцип солідарного стягнення з обвинувачених процесуальних витрат, які підлягають стягнення не в солідарному порядку, а в рівних частках, по 153грн. 45 коп. з кожного обвинуваченого, тому в цій частині вирок суду слід змінити.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419, 424, 425, 426, 532 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.04.2016 року відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_3, в частині задоволення цивільного позову щодо заподіяння матеріальної шкоди змінити, зменшивши розмір стягнення на суму 2248 грн.70 коп.

З обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_3 стягнути в солідарному порядку в якості відшкодування потерпілому ОСОБА_7 завданої матеріальної шкоди в розмірі 11798 грн. 30коп.

Стягнути з обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в рівних частках по 153 грн. 45 коп. з кожного, в якості процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням експертиз.

В решті вирок суду залишити без міни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку, безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали суду.

Головуючий:

Судді: