Ухвала суду № 58291621, 07.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/3332/16 Головуючий суддя І інстанції Шелест І.М. Справа № 646/14847/15-ц Суддя доповідач Коровін С.Г.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Коровіна С.Г.

суддів Коваленко І.П., Довгаль А.П.,

при секретарі Личак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 Григоровча звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», в якому просив недійсним договір про надання споживчого кредиту.

В обґрунтування позову зазначив, що між ним і Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк був укладений договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11397686000 від 25 вересня 2008 року, відповідно до якого він отримав кредит готівкою в іноземній валюті у сумі 20000, 00 доларів США, що еквівалентно 97202, 00 грн. Зазначив, що зазначений договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме відповідач не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного законодавства. У звязку з цим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того, позивач вважає умови спірного договору несправедливими, адже всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. До того ж норми даного кредитного договору не передбачають попередження споживача (позивача), що валютні ризики під час виконання зобовязань за кредитним договором несе саме споживач, а також відповідач не надав інформацію про методики, яка використовується для визначення валютного курсу.

У судове засідання ОСОБА_1, та його представник не зявилися, будучи належним чином повідомлені про час слухання справи, представник позивача ОСОБА_3, надав заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить розглядати справу на підставі наданих доказів, у його відсутність.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову. У судове засідання не зявився, подав суду заяву, в якій просив слухати справу у відсутності представника, вказавши, що доводи заперечень на позовну заяву підтримує повністю.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 Григоровча подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 рокускасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, визнавши недійсним Договір про надання споживчого кредиту Правилами № 11397686000 від 25 вересня 2008 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 Апелянт посилається на те, що рішення суду постановлено з порушенням вимог матеріального і процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не надав належної оцінки тому факту, що необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про послугу позивачеві не надавалась, примірник кредитного договору разом з додатками позивач отримав лише в день укладення договору та не мав можливості належним чином ознайомитись з його умовами, в яких, у свою чергу, апелянт вбачає дискримінаційний дисбаланс між сукупністю прав та обовязків сторін. Це на думку апелянта призвело до того, що суд не застосував до правовідносин сторін норми закону, які мали бути застосованими.

В судове засідання сторони не зявилися. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, крім того представник ОСОБА_1О ОСОБА_2 письмово просив апеляційний суд розглядати справу у відсутність позивача та його представника.

Заслухавши доповідача, перевіривши обставини справи колегія суддів вважає,

що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк»було укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами №11397686000. Відповідно до умов договору позивач отримав кредит готівкою в іноземній валюті (долари США) у розмірі 20000 доларів, що є еквівалентом 9720200 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Позивач зобовязався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених у договорі. Позичальник зобовязався повернути кредит у повному обсязі в термін та в розмірах, що встановлені у графіку погашення кредиту (додаток №1 до договору), але не пізніше ніж 25.09.2003 року. Сторони домовилися, що за перші 30 календарних днів, враховуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 15% річних, а після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов договору.

Крім того згідно з умовами, які містяться у розділах 1-5 зазначеного договору врегульовано питання щодо предмету договору, умов забезпечення кредиту, порядку зміни процентної ставки та обсяг прав та обов'язків сторін. Крім того, до даного договору є додаток №1 Графік погашення кредиту та додаток №2 Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту та додаток № 3 Тарифи банку, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.1.2.5. кредитного договору відповідач надав позивачу кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № 26201180405301 у банку для подальшого їх використання за цільовим призначенням - купівля квартири.

25.09.2008 року грошові кошти у сумі 20 000, 00 доларів США було перераховано на рахунок ОСОБА_1 № 26201180405301, що підтверджується ордером-розпорядженням б/н - а.с.48.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 25.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 11397686000/1, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 56,90 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

З позовної заяви вбачається, що позивач оспорює зазначений договір на підставі ч.1 ст .203, ч.1 ст. 215, ЦК України, та вважав, що при його укладенні мали місце порушення валютного законодавства

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року №435-№ІV договір, в тому числі і підписаний позивачем кредитний договір, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 ЦКУ передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст.628 ЦКУ.

Відповідно умов кредитного договору підписанням цього договору, позивач свідчив про те, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджував свою здатність виконувати умови договору. Крім цього, для отримання кредитних коштів позивач мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але все ж таки звернувся з цього приводу саме до відповідача, що підтверджує усвідомлення позивачем своїх дій при укладенні кредитного договору, та як наслідок відсутність жодних обмежень щодо свободи вибору продукції, волевиявлення тощо.

Про згоду позивача з умовами укладеного кредитного договору свідчить і те, що з моменту укладення договору позивач, в цілому, протягом певного часу належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом та не висловлював дотепер свої письмові заперечення, незгоду з умовами кредитного договору або пропозиції щодо внесення змін до нього.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст.1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до приписів ст.629 ЦКУ. договір є обов'язковим для виконання сторонами

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦКУ зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 25.09.2008 року підписуючи договір споживчого кредиту з Правилами № 11399364000 погодився з викладеною інформацією у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» із усіма змінами і доповненнями пропозицією банку надати споживчий кредит, на умовах, встановлених, встановлених в цьому договорі та Правилах. Вказані Правила є загальнодоступними, розміщуються на сайті банку, надруковані у газеті «Голос України» (а.с. 21-22).

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, як на підставу для задоволення своїх вимог представник позивача посилаючись на вимоги постанови Правління НБУ від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та норми ст.ст. 11, 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Судом першої інстанції встановлено, що до спірного кредитного договору між банком та позивачем були укладені додаткові №1,2, де змінювався графік погашення кредиту. Крім того, позивач звертався до банку з заявами про вирішення питання про реструктуризацію кредитної заборгованості, за результатами яких укладена карта реструктуризації.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Також даною статтею визначені права та обов'язки сторін договору споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту від 25.09.2008 року між сторонами був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки підпис у договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Позивачем не доведено і відповідно судом не було встановлено недобросовісності в діях відповідача та погіршення становища позивача внаслідок дій службових осіб банку.

Крім того, судом обґрунтовано зазначено, що укладаючи спірний договір, кожна сторона повинна була уважно з'ясувати, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначити для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.

Також, на обґрунтування правомірності своїх дій банком в суді першої інстанції доведено, що при ознайомлені і підписанні договору про отримання кредиту позивач ознайомився з умовами кредитування, що вказує на дотриманні відповідачем вимог як ч.2, ч.4 ст.11, так і ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» при надання кредитних послуг позивачу.

Частиною 1ст. 215 ЦК передбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Так, істотними умовами спірного договору відповідно до змісту ч. 1 ст.638та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму та строк кредиту, умови та порядок його видачі і погашення, розмір порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін. Предметом договору, відповідно до актів цивільного законодавства, є умови про ті права та обов'язки, які формують основу змісту зобов'язання, яке має виконуватись сторонами на підставі укладеного договору, а також умови про ті дії, які мають вчинити сторони виконуючи та реалізовуючи охоплені предметом договору права та обов'язки і про об'єкти, що сторони мають передати одна одній. Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору, такі умови договором передбачено.

За вимогами ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, зключаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Представник позивача стверджував, що під час укладання договору про надання кредиту йому не було надано повної та достовірної інформації про всі умови договору, зокрема про сукупну вартість договору, вартість сплати всіх супутніх витрат з урахуванням процентної ставки.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач та його представник не надали належних та обґрунтованих доказів на підтвердження того того, що позивач не був належним чином повідомлений про всі умови договору. Як вбачається з спірного договору від 25.09.2008 року, позивачу було надано інформацію щодо всіх умов договору, пов'язаних з його виконанням витрат та щодо сукупної вартості договору.

З матеріалів справи вбачається, що в підписаному позивачем договорі від 25.09.2008 року, зокрема п. 3.1 зазначено, що своїм підписом позичальник засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов'язки за цим Договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього Договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином в день підписання спірного договору позивачу було надано інформацію про детальний розпис сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, крім цього сторонами кредитного договору було підписано Додаток № 1 до кредитного договору - Графік погашення заборгованості по кредиту, в якому міститься таблиця, в якій зазначено суму в доларах США, яку позивач повинен сплачувати кожного місяця впродовж всього часу користування кредитом.

Крім того судом враховано, що Закон України «Про захист прав споживачів»містить вичерпний перелік наслідків ненадання зазначеної вст. 11 цього Закону інформації. Такі наслідки зазначені в ст. 15 та 23 Закону і включають в себе розірвання договору, відшкодування збитків та сплату штрафних санкцій. Чинне законодавство не передбачає можливості визнання договору недійсним в якості наслідку невиконання банком обов'язку надати позичальнику інформацію, передбачену ст. 11 Закону.

Невірний, на думку представника позивача розрахунок вартості кредиту не є підставою для визнання кредитного договору недійсним з підстав введення в оману, оскільки істотні умови договору сторонами обумовлені та досягнуті, що підтверджується підписаним договором про надання споживчого кредиту. Правильність або неправильність розрахунку сукупної вартості кредиту не впливає на дійсність договору в цілому.

Із оскаржуваного договору вбачається, що сторони досягнули згоди щодо всіх істотних умов, позивачу було надано всю необхідну для даного кредитного договору інформацію, як того вимагає ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд дійшов правильного висновку, що позивач діяв добровільно, повністю усвідомлюючи наслідків своїх дій, про що свідчать його підписи.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміст оспорюваного договору відповідає вимогам, встановленим законом. При укладенні договору відповідачем дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом враховані вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги статей 203,215, 1054 ЦК України, статей11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Судом також враховувалися вимоги статей 536,638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.

Порушення відповідачем зазначених вимог закону не знайшли свого підтвердження, а позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та захист порушеного права споживача фінансових послуг не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Законом України «Про захист прав споживачів». Колегія суддів погодується з рішеням суду першої інстанції і відхиляє апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді -