Ухвала суду № 58282651, 14.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/4735/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1124/2016

Головуючий у 1 інстанції Фоміна Ю.М. Єдиний унікальний номер 234/4735/16-ц

Доповідач Жданова В.С. Номер провадження 22-ц/775/1124/2016

Категорія 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 р. м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі :

головуючого судді Жданової В.С.

суддів: Осипчук О.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування квартирою,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 04 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування квартирою задоволено. Відповідача ОСОБА_1 зобов»язано усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування квартирою №73 будинку №16 по вул.. Героїв України ( вул..Вознесеньского ) в м. Краматорську, ОСОБА_2 вселено в квартиру та визначено порядок користування спільною частковою власністю - квартирою, відповідно до якого позивачу виділено в користування кімнату площею 17,5 кв.м. з балконом, відповідачу ОСОБА_1 залишено в користування кімнату площею 11,5 кв.м. з балконом і жилу кімнату площею 10,3 кв.м., визначено спільне користування коридором, двома вбудованими шафами, кухнею, ванною кімнатою та вбиральнею.

ОСОБА_3О.О., посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині и визначення порядку користування квартирою скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити за позивачем право користування жилою кімнатою площею 11,5 кв.м з балконом, визначивши за нею право на користування кімнатами площею 17,5 кв.м. та 10,3 кв.м. В обґрунтування доводів посилається на те, що виділена позивачу в користування кімната площею 17,5 кв.м. є більшою( на 2,74 кв.м.) від належної йому частки 14,74 кв.м. Враховуючи те, що її частка складає 24,56 кв.м. вважає за можливе визначити їй у користування кімнати площею 17,5 кв.м. та 10.3 кв.м., що складає 27,8 кв.м. з різницею 3,24кв.м., а позивачу виділи в користування кімнату 11,5 кв.м. Вважає, що суд повинен був при розподілі майна подружжя відповідно до ч.ч.2,3 ст. 70 СК України відступити від рівності часток, враховуючи інтереси іх спільного неповнолітнього сина. Відповідач вважає, що має місце спір немайнового характеру, позов задоволено частково, тому судові витрати розподіляються порівну в сумі 551,20 грн. з кожного замість стягнутої з неї суми 1102,40 кв.м.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з»явився, в наданій письмовій заяві просить розглянути справу без його участі.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав .

ОСОБА_3 до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

ОСОБА_3 до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді справи суд вірно встановив правовідносини,що склалися між сторонами та вірно визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі колишнє подружжя, шлюб міх якими розірвано рішенням Краматорського міського суду від 30 липня 2014 року. Сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_3 до договору дарування від 22.03.2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 отримали в дар в рівних частках кожний 3/4 частини вказаної квартири. 1/4 частина квартири належить ОСОБА_5 на праві свідоцтва про приватизацію. Таким чином ОСОБА_2 належить 3/8 частки квартири, ОСОБА_5 належить 5/8 часток квартири.

Виділяючи позивачу в користування частку спільного майна кімнату жилою площею 17,5 кв.м. суд першої інстанції виходив з того, що такий порядок в максимальній мірі відповідає ідеальним часткам у праві власності кожного із сторін та відповідає тому порядку, який визначився між сторонами та існував продовж значного періоду.

Такий висновок суду відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається , що квартира АДРЕСА_2 ( Вознесенського ) в м. Краматорську належить сторонам на праві спільної часткової власності, має житлову площу 39,3 кв.м. та складається з трьох жилих кімнат площею 17,5 кв. м, 11,5 кв. м та 10,3 кв. м. Позивач ОСОБА_2М за договором дарування має право на 3/8 часток квартири ( 14,74 кв.м), Відповідач ОСОБА_5 має право власності на 5/8 часток квартири (24,56 кв.м.)

ОСОБА_3 до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Вказана норма цивільного закону визначає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість, але при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

З матеріалів справи та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що після припинення шлюбних відносин у 2006 році між сторонами склався порядок користування квартирою, відповідно до якого позивач став користуватися кімнатою площею 17,4 кв.м. У відповідача в користуванні були дві інші кімнати : площею 11,5 кв.м. з балконом та площею 10,3 кв.м.

На даний час між сторонами виник спір щодо користування спільною власністю, позивач позбавлений права користуватися квартирою, порушив питання про вселення і в цій частині відповідачем позов визнаний. Рішення в частині вселення відповідачем не оскаржується.

Обгрунтовуючи свої вимоги про те, що суд першої інстанції при виділенні позивачу в користування кімнати 17,5кв.м. відступився від рівності часток в праві власності, відповідач послався на ч.ч. 2,3 ст. 70 СК України та п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Проте, вказані відповідачем правові норми не поширюються на спірні правовідносини з огляду на наступне.

За приписами ст.. 358 ЦК України при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Відповідачем не враховано, що в даному випадку позивачем порушено питання про порядок користування спільним майном, а не про поділ спільної власності з метою припинення такого режиму. Тобто спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Вбачається, що позивачу виділено в користування кімната 17,5 кв.м., що максимально відповідає його частки в спільному майні 3/8 ( 14,75 кв.м.)

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виділ в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Доводи відповідача про те, що їй повинні бути виділені в користування кімнати 17,5 кв.м. та 10,3 кв.м., оскільки с нею проживає неповнолітній син, також не ґрунтуються на вимогах матеріального закону. Ст.70 СК України, на яку посилається відповідач, передбачає можливість відступитися від рівності часток при розподілі майна подружжя , але вказана норма на спірні правовідносини не поширюється, оскільки розподіл майна не відбувається, а визначається порядок користування майном між співвласниками, до кола яких ОСОБА_6 не віднесений. Ст.ст. 355-358 ЦК України, якими врегульований спір, при здійсненні права спільної часткової власності враховуються інтереси лише співвласників. При цьому слід зауважити, що при визначеному судом першої інстанції порядку користування залишається можливість ОСОБА_6 користуватися кімнатою, якою він користувався весь час.

Висновок суду першої інстанції про те, що встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, є обґрунтованим. При цьому судом першої інстанції також враховано, що між сторонами вже склався саме такий порядок користування квартирою. Відповідачем визнано, що позивач після припинення шлюбних відносин користувався кімнатою площею 17,5 кв.м.

Такий висновок суду першої інстанції перебуває у відповідності до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові Верховного Суду України №6-1500цс15.

Також відсутні підстави для зменшення суми судового збору, стягнутого з відповідача. . ОСОБА_3 до ст..4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції 01.09.2015 р) судовий збір справляється фізичною особою за подання позови майнового характеру в розмірі 1 відсотка ціни позову але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (1378 грн.), що на час звернення до суду складає 551,20 грн. За подання позову немайнового характеру справляється судовий збір 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (1378 грн), що складає 551,20. Вбачається, що позовна заява містить вимоги як майнового, так і немайнового характеру у зв»язку з чим позивачем сплачений судовий збір за кожною вимогою по 551,20 грн. Судом першої інстанції задоволено позов в частині усунення перешкод в користуванні власністю та вселення. У вз»язку з чим з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір 551,20 грн. В цій частині рішення суду відповідачем не оскаржено. Судом також вирішений спір щодо спільної часткової власності, вартість якої 31600 грн. Судовий збір за вимогою майнового характеру належить стягувати 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 551,20 грн. Таким чином, за заявленими вимогами суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача згідно ст.. 88ЦПК судовий збір загальному розмірі 1102,40 грн. Підстав для його зменшення не вбачається.

Апеляційна скарга не містить підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, які при звели до неправильного вирішення спору.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.. 213 ЦПК України, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий судді: