Ухвала суду № 58277867, 13.04.2016, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1133/14-ц

Провадження № 2/553/14/2016

У Х В А Л А

Іменем України

13.04.2016м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі :

Головуючої судді - Крючко Н.І.,

при секретарі - Босяк К.О.,

за участі:

позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1,

представника позивача за первісним позовом відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача позивача - ОСОБА_3 ОСОБА_4,

представників третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_6 про залишення без розгляду позовної заяви (уточненої) від 04 квітня 2016 року - ОСОБА_1 по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання дійсним договору позики і додаткової угоди та особистою власністю грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики,-

В С Т А Н О В И В:

24 березня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся з первісним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

В свою чергу, 11 квітня 2014 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основний борг в сумі 8750 грн..

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року залишено без змін.

Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26 листопада 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2014 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 грудня 2014 року дана справа надійшла до Ленінського районного суду на новий судовий розгляд, згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26 листопада 2014 року.

11 грудня 2014 року вказана цивільна справа прийнята до провадження.

Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2014 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5.

Ухвалою суду від 23 січня 2015 року зустрічний позов третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору за первісним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

04 квітня 2016 року позивачем за первісним позовом подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 8750 грн. основного боргу та 19714,04 грн. відсотків, а загалом 28464,04 грн., визнати дійсним, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, договір позики від 01.03.2011 року на суму 325000 грн. та додаткову угоду до договору позики від 13.05.2013 року, визнати особистою власністю ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 495000 грн., які були повернуті ОСОБА_3 за договором позики від 01.03.2011 року.

В судове засідання зявились позивач відповідач ОСОБА_1, представник позивача відповідача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2, представник відповідача позивача - ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4, представники третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7.

В судове засідання відповідач - позивач ОСОБА_3 не зявився, але надав суду заяву, в якій прохав проводити судовий розгляд справи його відсутність.

Третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору за первісним позовом ОСОБА_5 в судове засідання не зявилась, про причини своєї неявки суд не повідомила, хоча про день та час слухання справи була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні представник третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_5 ОСОБА_6 надав письмову заяву про залишення без розгляду позовної заяви (уточненої) від 04.04.2016 року, поданої позивачем за первісним позовом ОСОБА_1, посилаючись на те, що 04 квітня 2016 року після початку слухання справи по суті, фактично після дачі пояснень представниками сторін по справі, представником позивача за первісним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні було надано до суду позовну заяву (уточнену), відповідачами по якій є ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

В обґрунтування вказаного клопотання заявником вказувалось про те, що згідно змісту позову, предявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про стягнення коштів за договором позики, предметом позову є стягнення грошових коштів за договором позики. В позовній заяві, поданій ОСОБА_1 04.04.2016 року, позивачем фактично змінено предмет позову , оскільки додано позовні вимоги, які не були заявлені у первісному позові і фактично не стосуються предмету спору. Зокрема, вимога про визнання дійсним договору позики від 01 березня 2011 року та додаткову угоду до договору позики від 13 травня 2013 року; визнання особистою власністю ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 495000 грн..

При цьому, вказував про те, що вимога про визнання особистою власністю ОСОБА_1 грошових коштів взагалі виходить за межі зобовязальних правовідносин, якими обґрунтовувався первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і виходить із сімейних правовідносин.

Крім того, первісний позов ОСОБА_1 був предявлений виключно до - ОСОБА_3, а тому після початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 вже, на думку заявника, не міг предявляти позов до ОСОБА_5 в рамках даної цивільної справи. Позовна заява ОСОБА_1 від 04.04.2016 року це, на думку заявника, є новим позовом із іншим предметом спору та обставинами і сторонами по справі, який повинен предявлятися окремо та розглядатися в іншому провадженні.

Поряд з цим, вказував, що позивачем сплачено судовий збір з порушенням вимог Закону України «Про судовий збір», оскільки в позовній заяві збільшено позовні вимоги двома новими вимогами: немайнового характеру про визнання дійсним укладеного договору позики та майнового характеру про визнання особистою власністю позивача грошових коштів у сумі 495000 грн, але стороною позивача вказана вимога не проплачена, тому просив у відповідності до положення п. 8 частини 1 ст. 207 ЦПК України залишити без розгляду позовну заяву уточнену від 04 квітня 2016 року.

В судовому засіданні представник третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_7 підтримав вказане клопотання та наполягав на його задоволенні.

Позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1, та його представник адвокат ОСОБА_2 проти вказаного клопотання заперечували, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

В судовому засіданні представник відповідача позивача - ОСОБА_3 ОСОБА_4, проти заявленого клопотання заперечував, в звязку з його безпідставністю.

Суд, вислухавши думку ОСОБА_1, та інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що клопотання представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_6 про залишення без розгляду позовної заяви (уточненої) від 04 квітня 2016 року є таким, що задоволенню не підлягає за наступних обставин.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 04 квітня 2016 року звернувся до суду з уточненою позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 8750 грн. основного боргу та 19714,04 грн. відсотків, а загалом 28464,04 грн., визнати дійсним, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, договір позики від 01.03.2011 року на суму 325000 грн. та додаткову угоду до договору позики від 13.05.2013 року, визнати особистою власністю ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 495000 грн., які були повернуті ОСОБА_3 за договором позики від 01.03.2011 року.

Поряд з цим, як вбачається з зустрічного позову ОСОБА_9 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики, в його обгрунтування остання вказувала, що кошти в сумі 460040,00 грн., котрі були внесені в оплату обєкту інвестування (квартри) є спільними, сплачувалися за домовленістю між подружжям під час шлюбу та кожний з подружжя вносив свою частину на придбання нерухомості. Тобто являються спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, предметом даного спору, з урахуванням усіх вимог, є і були грошові кошти.

Частиною 2 статті 31 ЦПК України визначено, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Таким чином, з огляду на норму процесуального закону, яка є прямою, позивачем ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 31 ЦПК України реалізоване своє право на подання заяви про уточнення і збільшення позовних вимог, при цьому, законодавцем чітко визначено, що дане право обмеженню не підлягає, що свідчить в свою чергу про надуманість та безпідставність тверджень представника третьої особи з самостійними вимогами за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_6.

Більше того, як вбачається з тексту ухвали від 26.14.2014 року Вищим спеціалізованим судом України, встановлено, що предметом даного спору є грошові кошти, які були використані ОСОБА_1 для придбання майнових прав, а саме: право вимоги переходу права власності на квартиру № 26 в житловому будинку 1-б по майдану Незалежності в м. Полтаві за договором про участь у фінансуванні будівництва від 07 травня 2013 року, тобто придбання вказаної квартири.

Таким чином, судом касаційної інстанції чітко встановлено наявність спору з приводу коштів отриманих одним із подружжя, оскільки ОСОБА_5, як у своїй апеляційній так і касаційній скаргах, вказувала, що прийнятим рішенням першої інстанції у дані справі щодо договору позики було порушено її право власності на спільне сумісне майно подружжя, що в свою чергу було залишено поза увагою апеляційного суду, який переглядав справу за апеляційною скаргою останньої, яка не брала участі у даній справі.

Дані підстави вказані ОСОБА_5 і в її зустрічному позові, приєднаному до матеріалів справи.

За таких обстави, суд визнає безпідставними твердження представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 щодо зміни первісним позивачем ОСОБА_1 предмету та підстав позову, оскільки дані обставини підлягають встановленню та перевірці судом першої інстанції в ході нового розгляду даної справи, згідно ухвали касаційної інстанції.

Поряд з цим, заявник в своєму клопотання просив уточнену позовну заяву залишити без розгляду, посилаючись на ту обставину, що позивачем при поданні даної заяви не в повному обсязі сплачено судовий збір в звязку з чим у відповідності до п. 8 частини 1 ст. 207 ЦПК України просив залишити уточнену позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Пунктом 8 частини 1 ст. 207 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду , якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Відповідно до ч.1 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що суд повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати пяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

З огляду на вимоги п. 8 частини1 ст. 207 ЦПК України заявником заявлено клопотання, яке є по своїй природі таким, що не відповідає положенню даної норми, оскільки дана норма закону чітко визначає порядок залишення позову без розгляду в разі, в обовязковому порядку, попереднього залишення позову без руху на предмет невідповідності вимогам ст. 121 ЦПК України.

При цьому, слід вказати, що 04 квітня 2016 року представниками третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5- ОСОБА_6 та ОСОБА_7 при вирішенні питання про приєднання до матеріалів даної уточненої позовної заяви ОСОБА_1 не ставили під сумнів її відповідність вимогам ст. 121 ЦПК України та не зясували обставини сплати позивачем судового збору згідно квитанцій1, приєднаних до її матеріалів.

З огляду на вище викладені обставини та факти, суд приходить до висновку про те , що клопотання представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_6 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 (уточненої) від 04 квітня 2016 року є таким, що прямо суперечить вимогам п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України та по своїй природі носить надуманий та безпідставний характер, в звязку з чим задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 208-210 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору відповідачки ОСОБА_5 ОСОБА_6 про залишення без розгляду позовної заяви (уточненої) від 04 квітня 2016 року - ОСОБА_1 по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання дійсним договору позики і додаткової угоди та особистою власністю грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики відмовити, в звязку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_10