Ухвала суду № 58277865, 05.05.2016, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1133/14-ц

Провадження № 2-з/553/21/2016

У Х В А Л А

Іменем України

05.05.2016м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі :

Головуючої судді - Крючко Н.І.,

при секретарі - Босяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_1 про забезпечення доказів по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання дійсним договору позики і додаткової угоди та особистою власністю грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики,-

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся з первісним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

В свою чергу, 11 квітня 2014 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 основний борг в сумі 8750 грн..

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року залишено без змін.

Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26 листопада 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2014 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 грудня 2014 року дана справа надійшла до Ленінського районного суду на новий судовий розгляд, згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26 листопада 2014 року.

11 грудня 2014 року вказана цивільна справа прийнята до провадження.

Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2014 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 23 січня 2015 року зустрічний позов третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

04 квітня 2016 року позивачем за первісним позовом подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 8750 грн. основного боргу та 19714,04 грн. відсотків, а загалом 28464,04 грн., визнати дійсним, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, договір позики від 01.03.2011 року на суму 325000 грн. та додаткову угоду до договору позики від 13.05.2013 року, визнати особистою власністю ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 495000 грн., які були повернуті ОСОБА_3 за договором позики від 01.03.2011 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2016 року в задоволенні клопотання представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_5 про залишення без розгляду позовної заяви (уточненої) від 04 квітня 2016 року - ОСОБА_2 по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання дійсним договору позики і додаткової угоди та особистою власністю грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики відмовлено, в звязку з необґрунтованістю та безпідставністю.

25 квітня 2016 року третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення доказів, в якій просила витребувати з Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області відомості про отримані доходи та розмір сплаченого податку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 2007 року по 2014 роки ( з розбивкою помісячно за кожний рік) та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2) за період з 2007 по 2014 роки; з Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області відомості про офіційне працевлаштування та місце роботи ОСОБА_6, ОСОБА_7 за період з 2007 по 2014 року, та в разі наявності відомостей про розмір відрахувань сплати податків, зазначення такого розміру, або відомостей про подання декларації про отримані доходи з зазначенням розміру отриманого доходу за відповідні періоди з 2007 по 2014 роки.

В обґрунтування даної заяви заявницею ОСОБА_1 вказувалось про те, що одними з підстав невідповідності договору позики, на які остання посилається, є відсутність доказів походження наявності в позикодавця та позичальника грошових коштів, котрі були передані або повернуті сторонами договору позики від 01.03.2011 року.

Заявницею вказувалось про те, що в судовому засіданні 13.04.2016 року свідок ОСОБА_7 вказала, що позивач ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 позику в сумі 325 тис. грн.. по договору позики від 01.03.2011 року за рахунок коштів родини Громових, тобто ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Зазначену грошову суму ОСОБА_7 мати позивача надала останньому особисто для укладення договору позики, при цьому в судовому засіданні свідком вказувалось про те, що нею неодноразово надавались грошові кошти безпосередньо позивачу для укладення договорів позик для одержання прибутку.

Поряд з цим, в заяві звертала увагу суду, про те, що в ході судового розгляду останньою наголошувалось на тому, що родина Громових знаходилась і знаходиться в скрутному матеріальному становищі та відповідно у останніх відсутні законні джерела походження таких доходів.

Згідно відомостей центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ОСОБА_2 протягом 2007-2011 років з податку трудової діяльності не отримав дохід від заробітної плати в сумі 325000,00 грн., які останній вказував, що були передані ним ОСОБА_3 в ході укладення договору позики.

Тому, з метою перевірки правдивості показань свідка ОСОБА_7, а також підтвердження /спростування того, що станом на 01.03.2011 року ОСОБА_2 (родина Громових) мала змогу надати ОСОБА_3 позику в сумі 325000,00 грн., тому вважала за необхідне витребувати від уповноважених органів, які здійснюють контроль за сплатою податків, інформацію про отримані доходи та сплати податку, офіційне працевлаштування та інші відомості, котрі стосуються джерела отримання та сплати коштів по договору позики, обґрунтованості позовних вимог та фіктивності укладеного договору позики щодо батьків ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_6, що в свою чергу на думку заявниці забезпечить встановлення дійсних та обєктивних обставин справи, ухвалення повного та обєктивного рішення по справі.

В судове засідання заявниця ОСОБА_1 та її представники за нотаріально посвідченими довіреностями ОСОБА_5, ОСОБА_8 не зявились, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 не зявився, але надав суду заяву, в якій просив проводити судовий розгляд заяви у його відсутність

Представник позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_9 в судове засідання не зявився, але надав на адресу суду заперечення, в яких просив відмовити у витребуванні доказів по справі, посилаючись на безпідставність даної заяви та при цьому в запереченнях останнім наголошувалось на тому, що витребувана інформація є конфіденційною та такою, що не стосується предмету спору, а базується на позиції сторони третьої особи з самостійними вимогами на затягуванні судового розгляду справи.

В судове засідання відповідач позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_10, не зявились, про причини своєї неявки суду не повідомили, хоча завчасно та належним чином були повідомлені про день та час слухання справи.

Суд, дослідивши матеріали заяви , приходить до висновку, що клопотання третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_1 про забезпечення доказів є таким, що задоволенню не підлягає за наступних обставин.

Частиною 1 статті 133 ЦПК Українр визначено, що особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливими або у них є складнощі в поданні цих доказі, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

Частиною 1 статті 134 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Поряд з цим, в порушення вимог ч.1 ст. 133 та ст.134 ЦПК України заявницею не зазначено складнощів в поданні суду вказаних в заяві доказів, які саме докази по справі, необхідно забезпечити та обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами, а також мету з якою потрібно їх забезпечити.

Як вбачається з тексту заяви про забезпечення доказів, заявниця вимагала витребувати з Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області відомості про отримані доходи та розмір сплаченого податку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ( зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2) за період з 2007 року по 2014 роки ( з розбивкою помісячно за кожний рік) та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, (зареєстрованої за адресою Полтавська область. АДРЕСА_1) за період з 2007 по 2014 роки; з Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області відомості про офіційне працевлаштування та місце роботи ОСОБА_6, ОСОБА_7 за період з 2007 по 2014 року, та в разі наявності відомостей про розмір відрахувань сплати податків, зазначення такого розміру, або відомостей про подання декларації про отримані доходи з зазначенням розміру отриманого доходу за відповідні періоди з 2007 по 2014 роки та при цьому просила суд винести ухвалу про перевірку органами ДФС України показань ОСОБА_7 у частині систематичного надання грошових коштів нею та ОСОБА_2 у позику іншим особам та законності сплати податків з одержаних доходів. При цьому, останнявказувала, що витребувана інформацію на її думку підтвердить законність позовних вимог в частині недійсності договору позики, фіктивності його укладення, відсутності джерела походження коштів у ОСОБА_2 при передачі грошей у позику, та взагалі, відсутності передачі таких коштів.

При цьому, заявницею не зазначено процесуальної норми, на підставі якої остання має право вимоги забезпечувати докази по справі у такий спосіб шляхом перевірки інформації, яка носить персональний та конфіденційний характер та відносно осіб, які не є сторонами по справі, в звязку з чим, дана заява по своїй природі є такою, що порушує принцип змагальності сторін у судовому процесі щодо надання доказів.

Частиною 3 статті 27 ЦПК України визначено, що особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності,. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

З узагальнення вищевикладених обставин вбачається, що положення ЦПК України стосовно використання стороною своїх процесуальних прав та обовязків повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого Протоколу до європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що у відповідності до ст.. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_11 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Аналіз вище кладених обставин надає суду підстави вважати, що вимоги заявника є необґрунтованими та не відповідають як вимогам Закону України «Про власність» так і чинному законодавству України вцілому, а тому не не підлягають до задоволення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дана заява третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 задоволенню не підлягає в звязку з безпідставністю.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 10,27, 133-134 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - відповідачки ОСОБА_1 про забезпечення доказів по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання дійсним договору позики і додаткової угоди та особистою власністю грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики - залишити без задоволення.

Копію ухвали суду направити ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_12