Рішення № 58276842, 07.06.2016, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/788/16-ц

Провадження № 2/368/443/16

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"07" червня 2016 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого - судді Шевченко І.І.

при секретарі Гребеневич А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Кагарлицька міська рада Київської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

позивач просить суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування належним ОСОБА_1 на праві власності житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію ОСОБА_2 за житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1, посилаючись на те, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 30 листопада 2009 року, виданого Кагарлицьким БТІ Київської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом під 27 листопада 2009 року № 1-4949 за ним зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 ( вулиця перейменована рішенням II сесії міської ради УІІ скликання на вул. Трояндова), що підтверджується даним витягом свідоцтвом про право на спадщину та рішенням міської ради, копії яких додаються.

Після реєстрації шлюбу з його дочкою, у вказаному житловому приміщенні, в якості члена сім'ї, був поселений і відповідач по даній справі, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який 30 листопада 2010 року, за його згоди, був прописаний (зареєстрований) в ньому, що підтверджується записами будинкової книги, копії яких додаються.

В 2013 році шлюб між дочкою та зятем був розірваний в судовому порядку і сім'я юридично перестала існувати, хоча фактично відповідач не проживав за адресою реєстрації з січня місяця 2013 року.

З даного часу, на протязі більше 3 років, відповідач за місцем постійної реєстрації не проживає без поважних причин, ним фактично вибрано інше місце проживання, будь - які його особисті речі в будинку відсутні, що підтверджується актом, що додається .

Згідно ст. 163 Житлового кодексу України (прийнятий ВР Української PCP 30 червня 1983 року) у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане житлове приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною 1 пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. У відповідності до вимог частини 1 ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Про те, частиною 2 статті 405 ЦК України ( який набрав чинності з 01 січня 2004 року) визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 2 ст. 163 Житлового кодексу України передбачено, що тимчасова відсутність наймача або членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.

Всі обов'язки по утриманню житлового будинку, оплаті комунальних послуг та газопостачання, електроенергію, а також по ремонту та обслуговуванню будинку в даний час несе він один. Наявність реєстрації відповідача у належному йому будинку позбавляє його можливості в повній мірі користуватися належними йому правами по утриманню житла та ним несуться додаткові обов'язки по його утриманню.

На підставі частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і це право є моїм конституційним, яке закріплене у статті 41 Конституції України, але факт реєстрації у моєму житловому будинку сторонніх осіб, які не проживають в ній, є перешкодою у реалізації його прав. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частина 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року, визначає чіткий перелік підстав для зняття особи з реєстрації місця проживання, але у зв'язку з тим, що відповідач відмовляється виписатися добровільно, єдиною підставою для зняття з реєстрації місця проживання може виступити остаточне рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Водночас відповідно до ст. 7 вказаного Закону зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою, свідоцтва про смерть.

Відповідач ОСОБА_2 в засідання суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно, про що в матеріалах є розписка про отримання судової повістки, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що відповідач в засідання суду не з'явився без поважних причин і ухвалює заочне рішення на підставі наявних в справі матеріалів.

Представник третьої особи в особі Кагарлицької міської ради Київської області в судове засідання не з'явилася, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутність представника ради. Проти вимог позивача не заперечує.

Вислухавши позивача, який не заперечує проти заочного розгляду справи, та вивчивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити.

В судовому засіданні суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. ст. 391, 396 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном ( має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.11.2009 року НОМЕР_2 належить будинок АДРЕСА_1

Згідно ст. 383 ЦК України власник будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 проживав у будинку АДРЕСА_1 який належить позивачу, до 2013 року.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у п. 9 Постанови від 12 квітня 1985р. №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Стосовно права членів сім'ї власника помешкання на користування ним чинним є правило частини першої статті 405 ЦК України, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які мають право займати члени сім»ї. Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім»ї власника жилого будинку ( квартири), які проживають разом із ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Таким чином, з моменту реєстрації у відповідача ОСОБА_2 виникло право користування чужим майном.

Однак, як встановлено в судовому засіданні, у вищевказаному жилому приміщенні відповідач ОСОБА_2 не мешкає з 2013 року.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до ст. ст. 401, 402 ЦК України право користування чужим майном ( сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За положенням ст. 405 ЦК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Таким чином, в ході судового засідання встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 без поважних причин не мешкає з 2013 року і його особистих речей в вказаному будинку немає.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України „Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом".

У відповідності до ст. 391 ЦК України „ Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном ".

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім»ї, а також членами сім»ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону ( особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені Главою 32 ЦК України.

З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України.

Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім»ї права користування житлом.

За таких обставин, оцінюючи докази у їх сукупності, оскільки відповідач не проживає за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин, іншої домовленості між ними та власником житла не встановлено, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Окрім того, з позивача на користь держави слід стягнути судовий збір.

На підставі ЖК України, ЦК України та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України суд, -

ви р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Кагарлицька міська рада Київської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування належним ОСОБА_1 на праві власності житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.

Скасувати реєстрацію ОСОБА_2 за житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.

Стягнути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь держави судовий збір на р\р 31219206700324, МФО 821018, код 22030001, ЄДРПОУ - 37341907, банк - ГУ ДКСУ у Київській області в сумі 1 102 (одну тисячу сто дві) грн. 40 коп

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.І. Шевченко