Ухвала суду № 58271425, 07.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 р.

Справа № 876/1423/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання – Бадівській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі за позовом прокурора Великоберезнянського району Закарпатської області (правонаступник Ужгородська місцева прокуратура) в інтересах держави до Великоберезнянської селищної ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області, про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року прокурор Великоберезнянського району Закарпатської області (далі – Прокурор) в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Великоберезнянської селищної ради Закарпатської області (далі – Селищна рада) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.03.2015 №1056 «Про внесення змін та доповнень до рішення ХХХІІ сесії VІ скликання від 29 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі – Рішення №1056). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідачем порушено вимоги п.4.1 ст.4, п.10.3 ст.10, пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 та п.33 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – ПК) та вимог Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» (далі – Закон №71-VІІІ), зокрема щодо внесення змін у частині оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, для об’єктів нежитлової нерухомості, які набрали чинності з 01.01.2015.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі №807/1234/15 в задоволенні заявленого позову відмовлено.

Постанову оскаржив заступник прокурора Закарпатської області, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим що, відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК орган місцевого самоврядування до 15.07.2015 може прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік. Таким чином, суд визначає про протиправність зміни цим органом ставок місцевих податків у 2015 році із їх чинністю у цьому у ж році та в той же час відмовляє у задоволенні позову.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Рішення №1056, яке прийняте відповідачем протягом першого півріччя 2015 року та оприлюднено до 15.07.2015, набуває чинності щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єктів нежитлової нерухомості з 01.01.2016.

Такі висновки цього суду є правильними з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.01.2015 Селищна рада прийняла рішення №1048 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі – Рішення №1048), відповідно до якого вирішено встановити на території селища Великий Березний податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з додатками №№1-3. Зокрема, додатком №3 визначено розміри ставок вказаного податку, для об’єктів нежитлової нерухомості на 2015 рік виходячи із типів об’єктів нежитлової нерухомості пункти 1-13 (а.с.7-14) .

23.03.2015, розглянувши клопотання голови правління райспоживспілки, Селищна рада прийняла Рішення №1056, яким внесено зміни та доповнення у додаток №3 Рішення №1048, а саме: п.3 викладено в такій редакції: Будівлі торговельні - будинки торгові, торгові центри, універмаги магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, АЗС (за винятком допоміжних та підвальних приміщень будинків торгівлі, торгових центрів, універмагів); п.5 вилучено слова «торгівлі й»; доповнено додаток пунктами: 14. Допоміжні приміщення будинків торгівлі, торгових центрів та універмагів - ставка податку, відсотки на 2015 рік - 0,2; 15. Підвальні приміщення будинків торгівлі, торгових центрів та універмагів - ставка податку, відсотки на 2015 рік - 0,1 (а.с.15-18).

23.04.2015 Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі – ОДПІ) скерувала до Селищної ради лист №42/9/17-00 «Про скасування рішення №1056 від 23.03.2015 року» (далі – Клопотання), яким повідомила відповідача про порушення при прийняті Рішення №1056 принципів податкового законодавства, зокрема принципу стабільності, згідно якого податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Вважало, що таке рішення підлягає скасуванню в найкоротший термін (а.с.19-20).

Розглянувши 22.05.2015 таке Клопотання Селищна рада прийняла рішення №1082 «Про розгляд листа Ужгородської ОДПІ Головного управління державної фіскальної служби України у Закарпатській області», яким відхилила Клопотання (а.с.21).

09.06.2015 ОДПІ направила до прокуратури Великоберезнянського району Закарпатської області подання в якому просила опротестувати Рішення №1056 (а.с.23-24).

Як наслідок Прокурор звернувся до суду із цим позовом.

Законом №71-VІІІ, який у відповідній частині набрав чинності з 01.01.2015, були внесені істотні зміни та доповнення до ПК, зокрема, у назві розділу XII слова «Місцеві податки і збори» замінено словами «Податок на майно», а статті 265, 266 викладено новій редакції.

Остання стаття визначає податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а до надбання чинності Законом №71-VІІІ такий податок визначала ст.265 ПК.

Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 265 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

За змістом пп.266.1.1 п.266.1, 266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Треба відмітити, що ст.265 ПК в редакції до 01.01.2015 (до надбання чинності відповідних норм Закону №71-VІІІ) по іншому установлювала платників такого податку та об’єкт оподаткування.

Нею було передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, а об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.265.1.1 п.265.1, пп.265.2.1 п.265.2).

Відтак, до 01.01.2015 об’єкти нежитлової нерухомості не були об’єктом оподаткування цим податком.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК (тут і дальше, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, а тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 цієї ж статті ставки податку для об'єктів житлової та/або житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до пп.266.6.1 п.265.6 ст.266 ПК базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Стаття 4 ПК визначає основні засади податкового законодавства України, таким принципом, зокрема, є стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (пп.4.1.9 п.4.1).

За змістом пунктів 4.3., 4.4 цієї ж статті податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (п.6.1 ст.6 ПК).

Пунктом 7.3 ст.7 ПК врегульовано, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

У відповідності до ст.8 цього ж Кодексу в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За змістом пунктів п.10.1, п.10.2, п.10.3 ст.10 ПК до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Повноваження, зокрема, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів урегульовані ст.12 ПК.

У п.12.3, пп.12.3.1 п.12.3 цієї статті указано, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

За змістом підпунктів 12.3.2, 12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з п.12.3.4 цього ж пункту рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Також, пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

За змістом п.12.4 цієї ж статті до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать, зокрема: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.12.3.4 цієї статті (п.12.5 ст.12 ПК).

Відтак, місцеві ради в межах повноважень, визначених, зокрема, пп.12.3.4 п.12.3 ПК, вирішують питання відповідно до вимог цього ж Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), який не є обов’язковим згідно з п.10.2 (другий із цих пунктів) ст.10 ПК.

Тут необхідно зауважити, що відповідно до змісту вимог пунктів 10.1, 10.3 ст.10 ПК (в редакції до набрання чинності відповідних норм Закону №71-VІІІ) до місцевих податків належав податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а місцеві ради обов'язково установлювали такий податок.

В цей період, вимоги пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК були подібними та викладені таким чином: «У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів».

Отже, відповідно до вимоги ПК в редакції до набрання чинності відповідних норм Закону №71-VІІІ, цей Кодекс визначав обов’язковим податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і лише для об’єктів житлової нерухомості, а у 2015 році такий податок перестав бути обов’язковим та повинен був бути встановлений місцевими радами в межах повноважень, визначених цим Кодексом (пп.12.3.4 п.12.3 ПК) та відповідно до вимог цього ж Кодексу.

При наведеному, треба погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що встановлення податку на майно щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також зміни до його елементів, у випадку прийняття та оприлюднення відповідного рішення місцевої ради до 15.07.2015 можуть застосовуватися (набути чинності) лише з 01.01.2016.

Оскаржуване Рішення №1056 (як і Рішення №1048 в частині додатку №3), яке прийняте відповідачем протягом першого півріччя 2015 року та оприлюднено до 15.07.2015 набуває чинності щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єктів нежитлової нерухомості з 01.01.2016.

Питання застосування в 2015 році вимог Рішення №1048 не є предметом даного позову.

Вимоги п.33 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК (цим пунктом Кодекс доповнено Законом №71-VІІІ) яким установлено, що на 2015 рік ставки податку для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пп.266.5.1 п.265.5 ст.265 цього Кодексу, не можуть перевищувати 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об’єктів нежитлової нерухомості, в сукупності із п.4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №71-VІІІ (має рекомендаційний характер і такий не внесено до ПК), не змінюють наведеного вище правозастосування, позаяк цей пункт фактично встановлює лише верхню межу ставки податку для об’єктів нежитлової нерухомості на 2015 рік, а не дозволяє місцевим радам встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, без дотримання наведених загальних положень ПК.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що системний аналіз положень Конституції України і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважав Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Додатково, нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 13 червня 2016 року.