Рішення № 58265254, 13.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/223/15-ц 13.06.2016 13.06.2016 13.06.2016

Провадження №22-ц/784/999/16

Справа №478/223/15-ц

Провадження № 22ц/784/999/16 Головуючий у 1-ї інстанції Сябренко І.П.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 червня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Гавор В.Б.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі ПАТ КБ «ПриватБанк»),

ОСОБА_3

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року

за позовом

ПАТ КБ «ПриватБанк»

до ОСОБА_3,

ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітніх

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 і ОСОБА_8,

третя особа Служба у справах дітей (ССД) Казанківської районної державної адміністрації

про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» предявив позов до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у звязку з наявністю у нього як позичальника та іподекодателя заборгованості по кредитному договору в розмірі 49762 грн. 74 коп., та його виселення з житлового будинку №34 по вул. Космодемянської Зої у смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області з усіма особами, які проживають у цьому будинку.

Звернення стягнення просив провести шляхом продажу житлового будинку банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу та наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права на отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрації правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 8 квітня 2015 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 і ОСОБА_8, та в якості третій особи Службу у справах дітей Казанківської державної районної адміністрації.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, ухвалено про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №NKКZGК04040018 від 22 серпня 2007 року в межах суми 39 773 грн. 60 коп. на предмет іпотеки житловий будинок №34 по вул. Космодемянської Зої у смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» через укладення від свого імені договору купівлі-продажу будь-якій особі-покупцеві, за початковою ціною для його подальшої реалізації, визначеної на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, але на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна в смт. Казанка Миколаївської області на час продажу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. З ОСОБА_3 на користь банка стягнуто 497 грн. 63 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині звернення стягнення змінити, задовольнив його вимоги про надання усього обсягу повноважень для здійснення реалізації предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу і виселити відповідача з усіма особами, які проживають у будинку. Апелянт вважає, що суд першої інстанції в цієї частині порушив норми процесуального і матеріального права, та ухвалив необґрунтоване рішення. В іншій частині рішення просить залишити без змін.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та закрити провадження по справі, у звязку з наявністю у провадженні цього ж суду тотожної справи, по якої прийняте остаточне рішення про залишення позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» без розгляду. Додатково зазначив про порушення його прав, у звязку з не проведенням судом повторної, додаткової, комісійної або комплексної почеркознавчої експертизи, та відсутності у судовому рішенні посилання на сплату ним заборгованості в розмірі 63501 гривні

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що 22 серпня 2007 року між КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким останній на придбання нерухомості отримав строком до 21 серпня 2017 року під 1,34% на місяць зі сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. У разі порушення умов договору, позичальник зобовязався сплатити пеню в розмірі 0,15% та штрафні санкції в сумі 250 грн. 00 коп. і 5% від ціни позову банка.

На забезпечення виконання вказаного кредитного договору, сторони 22 серпня 2007 року уклали іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок №34 по вул. Космодемянської Зої у смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області, іпотечною вартістю 30 000 грн. 00 коп..

Також, за додатковими угодами до кредитного договору №1 від 21 листопада 2012 року і №2 від 15 серпня 2013 року, сторони домовилися щодо списання нарахованої пені, продовження строку дії договору до 15 червня 2025 року, збільшення щомісячного платежу до 1122 грн. 82 коп., та сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 21,51% на рік, а при порушенні їх сплати - 4,10% на місяць.

Доводи апелянта ОСОБА_3 щодо не підписання ним додаткової угоди №2, за якою збільшена сума процентів та строк виконання договору, не підтверджені допустимими доказами по справі, та спростовуються його діями, направленими на виконання вказаних домовленостей шляхом здійснення часткових платежів, починаючи з травня 2013 року.

Станом на 30 липня 2015 року (на час розгляду цивільної справи) заборгованість відповідача за кредитним договором склала 39523 грн. 60 коп., а з урахуванням штрафних санкцій 41749 грн. 78 коп., в межах якої (39523 грн. 60 коп. + 250 грн. фіксованої частини штрафу) судом першої інстанції звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Розмір заборгованості та порядок звернення стягнення в її межах апелянтом ПАТ КБ «ПриватБанк» в скарзі не оспорюється.

В той же час, оспорюючи розмір визначеної судом заборгованості, апелянтом ОСОБА_3 не наведено даних щодо неправильності його обрахування, так як усі здійсненні ним платежі згідно до витягу із особового рахунку та довідки щодо нарахування заборгованості, вказані банком у цих документах (а.с.121-137), та враховані судом при ухваленні рішення.

Не зазначення судом у мотивувальній частині рішення окремо суми здійснених відповідачем ОСОБА_3 платежів не є процесуальних порушенням, яке є підставою для його скасування або зміни.

Цим обставинам судом дана оцінка при ухваленні судового рішення у порівнянні з іншими доказами, наданими сторонами по справі (стаття 215 ЦПК України).

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги частково при застосуванні обраного банком способу звернення стягнення на майно, суд першої інстанції помилково не надав позивачу увесь обсяг повноважень, необхідних для здійснення продажу майна.

За таких обставин та з урахуванням положень статті 1054 ЦК України, статей 12, 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», і глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року №296/5, з наступними змінами та доповненнями, наявні підстави для надання банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу іпотечного майна іпотекодержателем на підставі пунктів 24-29 іпотечного договору .

Отже, враховуючи наведене та у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення місцевого суду в частині порядку звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, доповнивши його резолютивну частину повноваженнями банка при здійсненні ним продажу будинку.

Правові підстави для закриття провадження у справі у звязку із залишенням раніше поданого банком позову про стягнення заборгованості відсутні, а такі доводи апелянта ОСОБА_3 є невірним тлумаченням діючого законодавства, в тому числі частини 2 статті 207 ЦПК України.

В той же час можна по суті погодитись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні вимог про виселення іпотекодавця зі членами родини, так як відповідно до частини 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим, частиною 1 статті 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 цієї ж статті 40 Закону та частині 3 статті 109 ЖК УРСР законодавець встановлює певний порядок дій банку при предявленні вимоги щодо виселення.

Але його недотримання у позасудовому порядку, не позбавляє банк здійснити виселення мешканців у судовому порядку при одночасному предявленні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року при розгляді справи №6-455цс15.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо недотримання банком порядку попередження усіх мешканців про наступне звільнення житлового будинку як підставу для відмови у задоволенні позову є помилковими, але такими, що не вплинули на вірність судового рішення в цієї частині, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечення іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено у рішенні суду.

За змістом вищезазначених норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла (Постанова Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39цс15).

При цьому, змістом правової норми передбачено придбання житла або за свій рахунок, або за рахунок кредитних коштів. Підстав для виселення без надання іншого постійного житла у випадку придбання предмета іпотеки і за свій рахунок, і за рахунок кредитних коштів не передбачено.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 придбав житловий будинок №34 по вул. Космодемянської Зої у смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області 10 серпня 2007 року за ціною в 50000 грн. 00 коп. з проведенням розрахунку з відстроченням платежу.

Кредитні кошти в сумі 30000 грн. 00 коп. отримав від позивача 23 серпня 2007 року готівкою у звязку з укладенням кредитного договору 22 серпня 2007 року з передачею в іпотеку належного йому з 10 серпня 2007 року на праві власності будинку.

Отже, висновок місцевого суду щодо відсутності доказів стосовно придбання житлового будинку тільки за кредитні кошти є правильним, в тому числі якщо отримані позичальником кредитні кошти пізніше були внесені в якості часткового погашення відстроченого платежу, на підтвердження чого у справі відсутні належні докази.

А тому, установивши у справі, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний раніше, ніж отримані кредитні кошти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Окрім цього, ПАТ КБ «ПриватБанк» предявлено позов про виселення іпотекодателя з усіма членами його родини без вказання адреси іншого постійного жилого приміщення, яке повинно бути надано особам, що виселяються.

Додаткове посилання позивача на наявність у справі довідки селищного голови від 8 серпня 2007 року (а.с.169) щодо відсутності порушення прав неповнолітніх дітей, які не мають право власності або користування житловим будинком №34, як додаткову підставу для їх виселення є необґрунтованим, так як вона: по-перше, видана до укладення договору купівлі-продажу 10 серпня 2007 року і до передачі будинку в іпотеку 22 серпня 2007 року, а по-друге, містить у собі суперечливі відомості, так як селищний голова у неї посилається також на ті обставини, що діти є зареєстрованими та проживають у спірному будинку.

За змістом частин 1, 2, 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», що закріплено у правових позиціях Верховного Суду України, що висловлені ним у Постановах від 1 липня 2015 року у справі №6-396цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі №6-214цс15, неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, для чого необхідне попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону, який позивачем до суду не надано.

Отже, рішення суду першої інстанції в цієї частині не підлягає скасуванню або зміні.

На підставі ст.88 ЦПК слід також змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, та зменшити їх суму з 497 грн. 63 коп. до 397 грн. 74 коп., а також стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача 267 грн. 66 коп. судових витрат, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року в частині порядку звернення стягнення на майно змінити, доповнивши його наступним змістом: надати ПАТ КБ «ПриватБанк» право на отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрацію правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отримання кадастрового номеру земельної ділянки, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, та можливістю здійснення банком всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року в частині розподілу судових витрат змінити, та стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 397 грн. 74 коп. судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 267грн. 66коп. судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуюча

Судді