Ухвала суду № 58263084, 07.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 320/2314/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Дараган Л.В.

Провадження №22ц/778/2213/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, за участю третьої особи приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 10 вересня 2014 року помер її батько - ОСОБА_8, після смерті якого відкрилась спадщина. Вона є спадкоємцем першої черги, інших спадкоємців першої черги, що прийняли б спадщину, немає. Однак, коли вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в строк встановлений законом, їй було повідомлено про наявність заповіту, складеного померлим на ім'я відповідача 25 липня 2014 року і посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7

Позивач вважає, що зазначений заповіт є недійсним, оскільки на момент його складання померлий ОСОБА_8 переніс два інсульти, страждав раковим захворюванням гортані, а тому не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними на час складення заповіту 25 липня 2014 року.

Посилаючись на викладене, просила суд визнати недійсним заповіт, який був складений 25 липня 2014 року ОСОБА_8 на ім'я відповідача, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 466.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, який був складений 25 липня 2014 року ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 466.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до вимог ч.ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи, суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що гідно свідоцтва про народження, виданого 24 квітня 1981 року міськвідділом ЗАГС м. Мелітополя Запорізької області, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_8 та ОСОБА_10, про що в книзі реєстрації актів про народження 24 квітня 1981 року зроблено відповідний запис № 795.

Згідно свідоцтва про одруження, виданого 30 червня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Мелітопольського міськвиконкому Запорізької області, 30 червня 2000 року ОСОБА_11 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, прізвища чоловіка Ревун та дружини Ревун, про що в книзі реєстрації актів про одруження 30 червня 2000 року зроблено запис № 314.

Згідно копії заповіту, 25 липня 2014 року ОСОБА_8 склав заповіт,посвідченийприватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7та зареєстрований в реєстрі за № 466, відповідно до якого все належне йому майну,що буде належати йому на день смерті,де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право, він заповів ОСОБА_5.

Згідно свідоцтва про смерть,виданого повторно 24 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_8 помер 10 вересня 2014 року, про що 12 вересня 2014 рокускладено відповідний актовий запис № 1468.

Згідно копії спадкової справи, 25 жовтня 2014 року булавідкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_8, який помер 10 вересня 2014 року.

Згідно заяви від 28 жовтня 2014 року, посвідченої державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, у визначений законом строк позивач звернувся до нотаріально ї контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_8.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), у Спадковому реєстрі наявна інформація про складений ОСОБА_8 заповіту.

Згідно заяви від 11 листопада 2014 року, посвідченої державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, у визначений законом строк відповідач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8.

Згідно постанови державного нотаріуса Мелітопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 березня 2015 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смертіОСОБА_8, який помер 10 вересня 2014 року, так як виявлено заповіт, який був зроблений не на користь позивача.

Відповідно до повідомлення КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Мелітопольської міської ради Запорізької області від 10 березня 2015 року, амбулаторної карти ОСОБА_8 в реєстратурі амбулаторії № 13 немає. Зі слів дільничного лікаря, пацієнт знаходився під наглядом у лікаря невропатолога, амбулаторна карта знаходилась у хворого на руках. В останні місяці життя він також знаходився під наглядом в Мелітопольському міжрайонному онкологічному диспансері із діагнозом: «Рак ротоглотки», який і став причиною смерті.

Згідно повідомлення КУ «Мелітопольська станція експертної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради від 10 березня 2015 року, було зареєстровано два виклики експертної (швидкої) медичної допомоги за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Піонерська, 13, до ОСОБА_8: 10 вересня 2014 року діагноз: «Cr гортані ст. IV ст. IV. Сопор», дані рекомендації; 10 вересня 2014 року діагноз: констатована смерть.

Згідно повідомлення КУ «Мелітопольський онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради від 11 березня 2015 року, ОСОБА_8 знаходився на обліку з 18 червня 2014 року по 10 вересня 2014 року. На стаціонарному лікуванні ОСОБА_8 не знаходився. В 2014 році ОСОБА_8 був взятий на облік з діагнозом: «Карцинома ротоглотки ст. IV гр. ІІ». Враховуючи запущену форму захворювання, супутні хвороби (переніс два інсульти), ОСОБА_8 було рекомендовано симптоматичне лікування за місцем проживання. Медичні препарати йому не призначалися.

Згідно висновку первинної посмертноїсудово-психіатричної експертизи № 551 від 15 вересня 2015 року, про веденої за ухвалою суду першої інстанції у цій справі, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у період складання заповіту 25 липня 2014 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцелафопатія, ішемічний інсульт 16 квітня 2013 року). Ступінь психічних розладів у період укладання заповіту 25 липня 2014 року була така, що він не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Зібраними у справі медичними документами, проведеною експертизою було встановлено абсолютну неспроможність спадкодавця ОСОБА_8 у момент підписання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Правила зазначеної статті поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

За роз'ясненнями п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вказані докази у сукупності повністю підтверджують той факт, що на момент складення заповіту померлий ОСОБА_8 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Судом також у оскаржуваному рішенні вірно надана оцінка поясненням нотаріуса, про те, що на його думку під час складання заповіту спадкодавець в дієздатності не був обмежений. Так не дивлячись на те, що в матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на наявність вини чи невірність проведення нотаріальних дій нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 при посвідченні спірного заповіту, однак нотаріус не є спеціалістом з психіатрії і його пояснення суд вірно оцінив критично.

Докази, які спростовують зазначені обставини, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оспорюваний заповіт, який був складений 25 липня 2014 року ОСОБА_8 на ім'я відповідача, є недійсним.

Колегія судів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що вказаний висновок судової експертизи у цій справі є не ясним і ґрунтується на припущеннях, оскільки з нього не випливає однозначного висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_8 у період складення заповіту 25.07.2014 року розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Однак вказане є безпідставним.

Так, вказаний висновок судово-психіатричної експертизи акт № 551 від 15.09.2015 року містить абсолютний висновок, що ступінь психічних розладів ОСОБА_8 у період складення заповіту 25.07.2014 року була така, що він не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними (а.с. 96-105), тому посилання заявника що з висновку не випливає однозначного висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_8 у період складення заповіту 25.07.2014 року розуміти значення своїх дій і керувати ними спростовується самим же висновком.

Як вірно зазначив суд попередньої інстанції, при проведенні первинноїпосмертноїсудово-психіатричної експертизи судовими експертами були додержані всі вимоги чинного законодавства, в межах їх компетенції та повноважень, на підставі інформації та документів, наявних на час проведення експертизи, відповідь на поставлене питання щодо того, в якому фізичному та психічному стані знаходився ОСОБА_8 в момент укладення заповіту, з урахуванням його захворювань, та чи міг він усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час складання заповіту, з урахуванням його захворювань, викладена повно та відповідає іншим фактичним даним, дослідницька частина узгоджена з підсумковою частиною висновку, висновок експертизи обґрунтований та узгоджений з іншими матеріалами справи, тому зазначений висновок первинноїпосмертноїсудово-психіатричної експертизи є об'єктивним, достовірним та правдивим.

Безпідставним є і посилання у скарзі, що експерти не аналізували пояснень свідків.

Так відповідно до вказаного висновку судової експертиз експерти провели детальний аналіз пояснень свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про, що викладено в самому висновку (а.с. 101, 102, 103).

Окрім того, відповідно до ст. 7 Закону України "Про психіатричну допомогу", діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я для застосування в Україні.

Згідно з положеннями ст. 27 вказаного Закону, виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов'язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку. При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом. Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, висновки якого є обов'язковими для судів, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Помилка суду першої інстанції при постановленні ухвали про призначення експертизи щодо дати складення заповіту, на яку є посилання у скарзі, не є підставою для критичної оцінки висновку експертів, які в своєму акті надали висновок щодо вірної дати складання заповіту.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають доказам та матеріалам справи, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, вказані доводи апеляційної скарги в тому числі і щодо поважності неявки представника відповідача до суду не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволенню позову колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 315, 317 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: