Ухвала суду № 58250937, 30.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 365/816/15-ц Головуючий у І інстанції Хижний Р. В.Провадження № 22-ц/780/2332/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 30.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Згурівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова Компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ТОВ "Лізингова Компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 25 листопада 2014 року між ним та ТОВ «Лізингова Компанія "Автофінанс" в особі представника ОСОБА_6 був укладений договір № 00224 фінансового лізингу, предметом договору є транспортний засіб автомобіль «GEELY EMGRAND EC-7 1,8 МТ».

Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу - вищевказаний автомобіль у власність та передати його у користування лізиногоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах визначених договором.

Предмет лізингу є власністю лізингодавця та придбається ним на своє імя за договором купівлі-продажу. Предмет лізингу передається в користування лізиногоодержувача протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.

25 листопада 2014 року ОСОБА_5 сплатив на користь відповідача 22000 грн., що підтверджується платіжною квитанцією № 1343/38 від 25 листопада 2014 року.

Проте ТОВ «Лізингова Компанія "Автофінанс" договірні зобовязання не виконала і предмет лізингу позивачу не передала.

Крім того, позивач вказував, що при укладенні договору він був введений в оману стосовно повноважень ТОВ «Лізингова Компанія "Автофінанс", оскільки відповідач не має відповіданої ліцензії на проведення операцій фінансового лізингу, договрі між ними не було нотаріально посвідчено, а його умови є несправедливими, з істотним дисбалансом прав та обовязків на шкоду позивачу, в тому числі несправедливою є ціна договору.

Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00224 від 25 листопада 2014 року, який укладений між ТОВ "Лізингова Компанія "Автофінанс" та ОСОБА_5 з додатками та стягнути з ТОВ "Лізингова Компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_5 грошові кошти в розмір 22000 грн.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 00224 від 25 листопада 2014 року, який укладений між ТОВ "Лізингова Компанія "Автофінанс" та ОСОБА_5 з додатками.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова Компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_5 грошові кошти в розмір 22000 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ "ЛК "Автофінанс" подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Лізингова Компанія "Автофінанс" укладений договір № 00224 фінансового лізингу з додатками, згідно якого відповідач зобовязувався придбати у свою власність предмет лізингу автомобіль «GEELY EMGRAND EC-7 1,8 МТ» та передати його у користування позивача не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати позивачем на рахунок відповідача авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10 % вартості предмета лізингу (адміністративний платіж) та комісії за передачу транспортного засобу в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

ОСОБА_5, в свою чергу, зобов'язувався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі згідно визначеного графіку, що встановлено з копії Договору (а.с.6-12), копії графіку сплати авансового платежу (а.с.13), копії специфікації (а.с.14).

На виконня умов Договору ОСОБА_5 було внесено на рахунок відповідача авансовий платіж в сумі 22000 грн. (а.с.15).

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було (копія Договору - а.с.6-12).

ОСОБА_5 звертався до відповідача з питанням розірвання договору фінансового лізингу та отримав позитивну відповідь, з посиланням на те, що при достроковому розірванні договору авансовий платніж в сумі 16 750 грн. поверненню не підлягає, позивачу повертається лише авансовий платіж в сумі 3 150 грн. (копія поштового повідомлення а.с.21, копія листа ТОВ «Лізингова Компанія "Автофінанс" а.с.23).

Позивач ОСОБА_5 є інвалідом другої групи (копія посвідчення а.с.20).

ТОВ «Лізингова Компанія "Автофінанс" зареєстрована, як юридична особа та знаходиться на обліку в Національній комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що встановлено з копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних особі-підприємців (а.с.49), копії довідки про взяття на облік юридичної особи (а.с.48).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію ВСУ від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15 виходив з того, що договір фінансового лізингу від 25 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» слід визнати недійсним, оскільки він не був нотаріально посвідчений, а його умови суттєво обмежують права лізингоодержувача, як споживача, тому є несправедливими.

З такими висновками погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

Враховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначений висновок Верховного Суду України, щодо застосування статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст. 367-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції вірно виходив із того, що оскільки спірний договір не був посвідчений нотаріально, відповідно до ч.2 ст.806, ст.799 ЦК України він вважається недійсним(нікчемним) на підставі частин 1, 2 ст.215, ч.1 ст.220 ЦК України.

Правильними, також, є висновки суду про те, що сторони в порушення вимог ч.1 ст.638 ЦК України, ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" не досягли згоди щодо всіх обовязкових і істотних умов договору, а саме: щодо предмету лізингу, вартості предмету лізингу, умов його поставки та отримання позивачем.

Крім того, місцевий суд обгрунтовано вказав у рішенні, що при укладенні Договору фінансового лізингу від 25 листопада 2014 року відповідач зазначив у Договорі умови, які є несправедливим по відношенню до позивача та порушують основні принципи договірного права, ввівши позивача в оману відносно того блага, яке позивач розраховував отримати, укладаючи Договір, чим порушив вимоги ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Також, суд першої інстанції вірно вважав, що відповідач зобовязаний повернути позивачу сплачені ним кошти у розмірі 22 000 грн., оскільки відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд прийшов до невірного висновку про обовязковість нотаріального посвідчення договору лізингу, так як законом лише передбачено письмову форму договору, тому неправильно застосував положення ст.799 ЦК України, яка не регулює спірні правовідносини, розцінюються колегією суддів критично, як такі, які не заслуговують на увагу.

Дійсно, в ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Параграф 6 глави 58 ЦК України "Лізинг" не визначає форму договору.

Проте в ст. 806 ч. 2 ЦК України зазначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

В ч. 2 ст. 799 ЦК України зазначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім цього в ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Таким чином, аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що договір фінансового лізингу за участю фізичної особи підлягає обов"язковому нотаріальному посвідченню.

Доводи апеляційної скарги на невірний висновок суду в частині визнання судом умов Договору несправедливими, колегія суддів вважає необґрунтованими. Проаналізувавши положення Договору фінансового лізингу, суд дійшов правильного висновку, що ознаки, які вказують на несправедливість відносно споживача, наявні у договорі, тому він підлягає визнанню недійсним.

Інші доводи та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про задоволення позову, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» відхилити.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.М.Верланов

ОСОБА_3