Ухвала суду № 58246355, 07.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 року м. Київ К/800/5742/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015

у справі № 804/7411/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Дніпроавіасервіс»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів від 05.03.2013 №0000252202, №0000242202 та № 0000262202.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 29.01.2013 за №515/22-2/33771406, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. п. 135.1, 135.5 ст.135, п. п. 138.1, 138.8, 138.10, 138.12, пп.138.1.1 п.138.1, 138.4 ст. 138 ПК України, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження податку на прибуток у сумі 949 950,00 грн.; пп.7.4.1 п. 4.1, п.7.4 ст. 4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1 ст.198 ПК України, а саме заниження податку на додану вартість у розмірі 120 458,00 грн.

На підставі акта перевірки, 14.06.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000252202, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 737 577,00 грн., з яких за основним платежем - 625 336,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 112 241,00 грн.; №0000242202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 234770 грн. та № 0000262202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 19 625,00 грн., з яких 19624 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходи з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між ТОВ «Компанія «Дніпроавіасервіс» та ЗAT КБ «ПриватБанк» були укладені кредитні договори, на підставі яких ТОВ «Компанія «Дніпроавіасервіс» отримало кредити на суми 2900000 грн., 27944813,08 грн. та 5269474,84 грн. відповідно.

Кредитні кошти та проценти за ними були погашені позивачем банку за винятком 2841257,55 грн. (2650000 грн. сума кредиту та 191 257,55 грн. відсотки за кредитом), які були погашені ВАТ «АК «Дніпроавіа» як поручителем. Сума боргу перед ВАТ «АК «Дніпроавіа» у розмірі 2841257,55 грн. також погашена позивачем.

Як свідчать матеріали справи, надання послуг з аеропортового обслуговування є одним із основних видів діяльності ТОВ «Компанія «Дніпроавіасервіс» згідно Статуту. Відповідно, витрати, понесені підприємством для забезпечення надання таких послуг, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Встановлено, що всі товари та послуги, при придбанні яких були нараховані витрати в податковому обліку, були використані підприємством у власній господарській діяльності, за результатами якої отримувався та декларувався дохід.

Судами вірно зазначено, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Податковим органом не доведено факту того, що ціни на аеропортові послуги, які надавались позивачем, не відповідають рівню звичайних цін, і що підприємство мало можливість реалізувати їх за вищими цінами. В той же час, податковим органом зменшено витрати підприємства до рівня отриманих доходів, що не передбачено нормами податкового законодавства.

Крім того, пункт 138.11 ст. 138 ПКУ передбачає включення до складу витрат сум витрат, не віднесених до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді. Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання.

Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

При визначенні завищення витрат податковою інспекцією не було враховано, що сума витрат в розмірі 179 397,00 грн. є витратами минулих звітних років, які підтверджені належним чином оформленими первинними документами та даними бухгалтерського обліку, які було надано до перевірки.

Вказані суми витрат не були задекларовані у минулих періодах і були виявлені у звітних податкових періодах в розрахунку податкового зобов'язання.

Оригінали первинних документів, які підтверджують правильність нарахування витрат з розмірі 179 397,00 грн. у першому півріччі 2012 року, досліджувались судом першої інстанції, а їх копії наявні в матеріалах справи.

Також, як вірно зазначено судами, актом перевірки не встановлено завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року на 234 770,00 грн., відсутні в ньому і дані щодо заниження податку на додану вартість на 19 624,00 грн.

При цьому, спірним актом встановлене заниження податку на додану вартість за листопад 2009 року та січень 2010 року у загальному розмірі на 120 458,00 грн. Однак, наведене заниження податку не могло слугувати підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки, згідно вимог п. 102.1 ст. 102 ПК України, з періоду, за який встановлене порушення, минув строк давності у 1095 днів.

Щодо доводів відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на 355 227 грн. внаслідок реалізації послуг з аеропортового обслуговуванням цінами, що є нижчими за їх собівартість, суди встановили наступне.

Сума ПДВ, включена до складу податкового кредиту при придбанні товарів та послуг, необхідних для надання послуг з аеропортового обслуговування, була сплачена (нарахована) позивачем у зв'язку із здійсненням власної господарської діяльності. Суми ПДВ підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними.

Всі товари та послуги, при придбанні яких формувався податковий кредит, були використані підприємством у власній господарській діяльності, за результатами якої отримувався та декларувався дохід.

До перевірки надавались первинні документи, та податкові накладні, які підтверджують здійснення операцій та сплату суми ПДВ у зв'язку із забезпеченням господарської діяльності (надання послуг з аеропортового обслуговування).

З огляду на зазначене, вірними є висновки судів попередніх інстанції про те, що позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість, які були сплачені (нараховані) при придбанні товарів та послуг, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства, до складу податкового кредиту в розмірі 355227 грн., та не допущено завищення від'ємного значення з ПДВ та заниження податку.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 05.03.2013 №0000252202, №0000242202 та № 0000262202.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів - відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль