Ухвала суду № 58246084, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"31" травня 2016 р. К/800/503/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Евін А.К.від відповідачаКоршак Л.А.,розглянувши у відкритому судовому засідання

касаційну скаргуВолодарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіна постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2014та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2014

у справі № 806/3898/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Холдинг»доВолодарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт-Холдинг» звернулось до суду з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000792200 від 04.08.2014.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області) його правонаступником - Володарсько-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Граніт-Холдінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 до 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 до 31.12.2013, за результатами якої складено акт №26/5/22-07/33093736 від 14.07.2014;

- названим актом перевірки, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 157 411 грн.;

- за результатами розгляду заперечень на вказаний акт перевірки податковим органом частково змінено висновки названого акту, зокрема, щодо порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 41 947 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000792200 від 24.08.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 62 921 грн. (з яких: 41 947 грн. - основний платіж та 20 974 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для висновку щодо завищення позивачем спірних сум грошових зобов'язань слугував висновок відповідача про відсутність реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Блоксоюз», TOB «ГМФ» та ТОВ «Фаворит груп «Нові технології», що обґрунтовано матеріалами актів зустрічних звірок останніх та поясненнями директорів вказаних товариств, які заперечують свою причетність до діяльності вказаних суб'єктів господарювання.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено обставини реальності спірних операцій.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність в матеріалах справи пояснень ОСОБА_7, директора ТОВ «Блоксоюз», ОСОБА_8, директора TOB «ГМФ», ОСОБА_9, директора ТОВ «Фаворит груп «Нові технології» щодо непричетності до діяльності вказаних товариств.

З огляду на наявність у справі відомостей про те, що директори контрагентів позивача заперечують свою участь у діяльності цих товариств, то перевірка та встановлення судом на підставі належних та допустимих доказів таких обставин, зокрема, й щодо участі цих осіб у підписанні наявних первинних документів, має значення для правильного вирішення спору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, при її розгляді суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили вказані фактичні дані та не надали їм правової оцінки.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій, в порушення процесуального законодавства, не надано правової оцінки фактичним даним та доказам, на які посилається податковий орган при обґрунтуванні наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, а саме, постанові Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2012 по кримінальній справі №1-324/12 відносно директора TOB «ГМФ», засудженого за ч.1 ст.205, ч.3 ст.358 КК України.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, що виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26.01.2016 по справі №21-4781а15.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що, здійснюючи кваліфікацію юридичних фактів, які породжують податкову вигоду платника податків, суди не повинні обмежуватися виключно формальними умовами, а мають оцінити усю сукупність обставин щодо фактичного виконання спірних операцій з постачання товарів (послуг) позивачеві з урахуванням їх змісту та надати оцінку дійсним правовідносинам учасників спірних угод.

Таким чином, колегія судів касаційної інстанції зазначає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту під час нового розгляду справи судам слід врахувати все вищезазначене, дослідити та надати правову оцінку поданим відповідачем доказам, дослідити фактичне здійснення спірних господарських операцій сторонами спірних угод, тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції та встановити чи розкривають вони зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області) його правонаступником - Володарсько-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області.

2. Касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задовольнити частково.

3. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний