Ухвала суду № 58245903, 08.06.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4107/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

08 червня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Совгири Д. І. Курка О. П.

за участю:

секретаря судового засідання: Тарасенко А.М.,

представника відповідача - Василика В.В.

представника третьої особи - Заводнюк І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Газо-Мер" до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" про зняття арешту,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Газо-Мер» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк", про зняття арешту.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року адміністративний позов задоволено. Знято арешт з майна : колонка паливороздавальна "Геркон" О-КЕД-50-0,25-ТУ У29,1-22117381-001-2001 вироблена в Україні, дата виробництва 2014 р., № 707; колонка паливороздавальна "Геркон" О-КЕД-50-0,25-ТУ У29,1-22117381-001-2001 вироблена в Україні, дата виробництва 2014 р., № 706, які описано й арештовано згідно акту опису й арешту майна від 25.09.2015 року (зведене виконавче провадження № 45717541).

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, третя особа - ПАТ "Альфа Банк", подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, та ухвалити нове про закриття провадження у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги ПАТ "Альфа Банк" підтримав в повному обсязі та просив її задоволити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників третьої особи та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на примусовому виконанні відділу перебуває зведене виконавче провадження № 45717541 до складу якого входить виконавче провадження № 43690411 з виконання виконавчого листа № 128/4125/13-ц, виданого 10.06.2014 року Вінницьким районним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват - Петрол" на користь ПАТ "Альфа-Банк", заборгованість за договором №23-ОКЛ/12 від 29.08.2012 року про надання кредиту у формі овердрафт в сумі 5 012 499,90 грн. (а. с. 98-100).

Згідно виконавчого провадження №44446966 з виконання виконавчого листа № 128/2004/14, виданого 10.06.2014 року Вінницьким районним судом Вінницької області, про стягнення заборгованості з ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Петрол" на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості за договором №23-ОКЛ/12 від 29.08.2012 року про надання кредиту у формі овердрафт в сумі 1 676 151,64 грн., що складається з: простроченої заборгованості зі сплати відсотків в розмірі - 1 103 861,85 грн; - заборгованість зі сплати строкових відсотків в розмірі - 70 312,33 грн; - пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі - 453 618,15 грн; - пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі - 48359,31 грн., стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Альфа Банк" судовий збір в сумі 3654,00 грн.

20 листопада 2014 року відповідно до повідомлення відповідача, позивачу стало відомо, що було проведено оцінку майна для визначення початкової ціни для продажу на аукціоні нерухомого майна боржника ОСОБА_6, описаного й арештованого згідно акту опису й арешту майна від 25.09.2015 року, а саме 1/2 частки нежитлових приміщень АЗС, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Теплицький район, Вінницька область (а.с. 230).

Як було встановлено судом першої інстанції позивачу - ТОВ "Газо-Мер", не було відомо про факт існування акту опису й арешту майна від 25.09.2015 року до отримання вищезазначеного повідомлення, що і було підставою його відсутності під час проведення опису майна, на яке в послідуючому було накладено арешт (а. с. 143-145).

З відповідного повідомлення, вбачається, що до опису й арешту включено рухоме майно, а саме - колонки «Геркон» № 707, 2014 р.в., колонки «Геркон» № 706, 2014р.в, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Теплицького району, Вінницької обл., власниками яких є юридична особа - ПП «ГАЗО МЕР», яке в свою чергу, не є боржником за виконавчим листом.

В подальшому, позивач, звернувся до відповідача з проханням зняти арешт з вищезазначених колонок та надав належним чином засвідчену копію видаткової накладної № PH - 0000160 від 24.11.2014р., якою, на думку суду першої інстанції, підтверджується факт придбання та оплати зазначених колонок ПП «ГАЗО МЕР» (а. с. 10).

Отримавши відповідь від 04.12.2015 року, в якій зазначено, що питання зняття арешту з майна вирішується у судовому порядку на підставі ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПП "Газо-Мер", виходив з того, що у сукупності наведених обставин, доказів, які б спростовували позовні вимоги, надано не було. Посилаючись на положення статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", суд першої інстанції зазначає, що виключно до компетенції державного виконавця віднесено прийняття постанови про зняття арешту у разі наявності відповідного судового рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для задоволення вимог позовної заяви з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-ХІУ (далі - Закон N 606-ХІУ).

Відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як було встановлено в ході апеляційного розгляду даної справи, позивач звернувся до суду з позовом про зняття арешту з наступного майна: колонка паливороздавальна "Геркон" О-КЕД-50-0,25-ТУ У29,1-22117381-001-2001 вироблена в Україні, дата виробництва 2014 рік, №707; колонка паливороздавальна "Геркон" О-КЕД-50-0,25-ТУ У29,1-22117381-001-2001 вироблена в Україні, дата виробництва 2014 рік, №706, які описано й арештовано згідно акту опису й арешту майна від 25 вересня 2015 року в межах зведеного виконавчого провадження №45717541 про стягнення коштів з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Альфа-банк" в розмірі 6695746,54 грн.

Стверджуючи, що вказане вище майно перебуває у його власності та як наслідок вказаних подій вважаючи свої права порушеними, ПП "Газо-Мер" звернулось до суду з вимогою про зняття арешту з майна, описаного й арештованого згідно акту опису й арешту майна від 25.09.2015 року в рамках зведеного виконавчого провадження №45717541.

Матеріалами справи та обставинами встановленими, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, засвідчується той факт, що позивач - ПП "Газо-Мер" не є стороною вказаного вище зведеного виконавчого провадження, в рамках якого державним виконавцем було здійснено опис та арешт майна. Також з матеріалів справи не вбачається факт залучення позивача до проведення виконавчих дій у вказаному зведеному виконавчому провадженні.

В даному випадку, на думку судової колегії апеляційної інстанції, позивач звертаючись до суду, намагається захистити свої права як власник описаного в рамках зведеного виконавчого провадження майна.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті З КАС України).

До юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Згідно з частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Так, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Разом з тим, згадана норма має застосовуватися з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 ЦК України щодо способів захисту права власності, а також положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України стосовно юрисдикції судів.

У пункті 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", звернено увагу судів на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України розглядаються спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Як випливає із змісту роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, які викладені у Постанові від 20.05.2013 р. № 8 та наведених норм процесуального закону критерієм віднесення спору до публічно - правового який підлягає розгляду в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України є суб'єктний склад такого спору та характер правовідносин у яких виник спір.

У абзаці четвертому частин другої Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", зазначено, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

З огляду на викладені обставини та в розрізі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з твердженням скаржника, викладеним в апеляційній скарзі, щодо того, що позивач у публічно правові відносини із відповідачем не вступав, оскільки за своїм статусом не є учасником виконавчого провадження або особою, яка залучається до вчинення виконавчих дій. В даному випадку, правовідносини, що виникли між сторонами та є предметом розгляду даної справи за своїм характером пов'язані із намаганням позивача захистити своє право власності на арештоване майно, як власника цього майна.

Судова колегія апеляційної інстанції, вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що саме по собі оскарження дій державного виконавця, які виразились у протиправному арешті майна, не є захистом публічного порядку, оскільки останнє не відновлює права позивача на володіння цим майном. Прийняте судом першої інстанції рішення щодо зняття арешту з майна : колонка паливороздавальна "Геркон" О-КЕД-50-0,25-ТУ У29,1-22117381-001-2001 вироблена в Україні, дата виробництва 2014 р., № 707; колонка паливороздавальна "Геркон" О-КЕД-50-0,25-ТУ У29,1-22117381-001-2001 вироблена в Україні, дата виробництва 2014 р., № 706, які описано й арештовано згідно акту опису й арешту майна від 25.09.2015 року (зведене виконавче провадження № 45717541), в підсумку не призведе до повернення майна, яке належало власнику.

До того ж, підсумовуючи викладене слід звернути увагу на те, що порушення вимог закону рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для його скасування, оскільки обов'язковою умовою визнання його протиправним та скасування є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів ним рішенням чи дією.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Підсумовуючи викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції, окрім іншого, залишено поза увагою те, що визначений позивачем спосіб відновлення порушеного права (визнання протиправними дій щодо арешту майна), не призведе до вирішення спору, через те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам КАС України, оскільки в даному випадку існує спір про право.

В підтвердження вказаного висновку також свідчить той факт, що зі змісту акту опису й арешту майна від 25.09.2015 року (зведене виконавче провадження № 45717541) вбачається, що описане майно - колонки в кількості двох штук придбані ОСОБА_7 та ОСОБА_8., тоді як зі змісту позовної заяви, розглянутої в межах даної справи, слідує, що власником є вказаного майна є Приватне підприємство "Газо-Мер".

За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених статтею 11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 26.02.2015 року у справі № К/800/42723/13.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам КАС України, вирішення цього спору є безперспективним, оскільки не забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України держава гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такий позов залежно від суб'єктного складу сторін спору розглядається за правилами господарського чи цивільного судочинства.

За змістом частини другої статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, в тому числі, визнання наявності або відсутності прав.

Статтею 1 ГПК України гарантовано право суб'єкта господарювання на звернення до господарського суду для захисту своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем при зверненні до суду обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, вимоги власника майна, який не є учасником виконавчого провадження, про захист цього права внаслідок дій державного виконавця по опису й арешту такого майна не підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства.

Положеннями ст. 198 КАС України закріплено право суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, окрім іншого, скасувати постанову суду і закрити провадження у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з подальшим закриттям провадження у даній справі.

Роз'яснити позивачу, що даний позов в залежності від суб'єктного складу повинен розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задоволити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року скасувати, а провадження у справі за позовом Приватного підприємства "Газо-Мер" до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" про зняття арешту закрити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 червня 2016 року.

Головуючий Білоус О.В. Судді Совгира Д. І. Курко О. П.