Ухвала суду № 58245813, 07.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5890/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представників позивача - Бережної Т.В., Терлецької О.С., представника відповідача - Леоненко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс», Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 02 жовтня 2013 року № 0001602201 та № 0001592201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0001602201 в частині збільшення зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 427300 (чотириста двадцять сім тисяч триста) гривень за основним платежем та 106825 (сто шість тисяч вісімсот двадцять п'ять) гривень 50 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, позивач просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, а відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в адміністративному позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Васильківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Контракт плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 30 серпня 2012 року №249/22-01/33002544, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпунктів 135.5.4, 135.5.7 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 1875633,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року на 1104510 грн., 3 квартал 2012 року на 343823 грн., 4 квартал 2012 року на 771123,00 грн. та підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 883608,00 грн., у тому числі за жовтень 2010 року на 883608,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, Васильківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення - рішення від 02 жовтня 2013 року № 0001592201, яким збільшено грошове зобов'язання ТОВ «Контракт Плюс» з податку на додану вартість у сумі 1104510,00 грн., у тому числі 883 608,00 грн. за основним платежем та 220 902 за штрафними(фінансовими) санкціями та № 0001602201, яким збільшено грошове зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 1 914 763,00 грн., у тому числі 1 531 810,00 грн. за основним платежем та 382 953,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо протиправного неврахування позивачем суми кредиторської заборгованості у складі доходів, оскільки на момент здійснення перевірки строк позовної давності за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ НВФ «Реле», не минув.

Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції, за встановлених обставин справи, дійшов висновку про відсутність документального підтвердження факту виконання спірних господарських операцій та їх використання в господарській діяльності платника податків.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні вимоги визначено підпунктом 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Бумсервіс груп» (як постачальником), укладено договір поставки № 01/08-1 від 01.08.2010, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а останній - прийняти і сплатити товар - яблука свіжі в асортименті у кількості 15 000 тон.

При цьому, пунктом 2.2 договору встановлено, що плоди повинні супроводжуватись відповідними документами, а саме: накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості.

Відповідно до пункту 3.2 договору продукція повинна супроводжуватись «Сертифікатом про вміст токсикантів в продукції рослинництва і дотримання регламентів застосування пестицидів» У товаросупровідних документах повинні бути вказані найменування і сорт сировини.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Бумсервіс груп» позивачем надано до суду лише податкові накладні, видаткові накладні та прибуткові накладні. Також, для огляду у судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем надано оригінали платіжних доручень.

Жодних інших документів, передбачених пунктами 2.2, 3.2 договору позивачем надано не було ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

Так, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин реального виконання поставки товару (акти приймання-передачі товарів, товарно-транспортні накладні, довіреності, книга довіреностей), факту розвантаження-навантаження товару, доказів, які б засвідчували кількість та якість поставленої продукції.

Крім того, згідно акту перевірки основним видом господарської діяльності контрагента позивача ТОВ «Бумсервіс Груп» є виробництво інших виробів з паперу та картону, а протягом 2010 року товариство не декларувало у складі податкового кредиту жодних постачальників яблук чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що додатково вказує на безтоварність операцій позивача з поставки за договором №01/08-1 від 01.08.2010.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, відсутність значної кількості первинних документів не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Крім того, в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ТОВ «Контракт Плюс» не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що за даними бухгалтерського обліку по рахунку №631 «Розрахунки з постачальниками» обліковується кредиторська заборгованість, яку позивач не включив до складу інших доходів у 4 кварталі 2012 року, оскільки строк позовної давності щодо придбаних у ТОВ НВФ «Реле» робіт на загальну суму 2034763,00 грн. на момент проведення перевірки минув, що призвело до заниження грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток у розмірі 427300,00 грн.

Так, 12 лютого 2010 року між ТОВ «Контракт Плюс» (Замовник) та ТОВ НВФ «Реле» (Генпідрядник) було укладено договір на виконання будівельних робіт №12/02-10, відповідно до умов якого Генпідрядник бере на себе зобов'язання з виконання будівельних робіт комплексу по переробці сільськогосподарської продукції, овочесховища, а Замовник зобов'язується прийняти такі роботи та оплатити їх.

Пунктом 2.1 вказаного договору встановлено, що вартість робіт визначається згідно виконаних будівельних робіт та акту прийому-передачі виконаних робіт щомісячно підписаних замовником. Відповідно до пункту 2.2 розрахунок здійснюється згідно Актів здачі приймання робіт та довідки КБ-3.

Також, 07 квітня 2009 року ТОВ «Контракт Плюс» (Замовник) та ТОВ НВФ «Реле» (Генпідрядник) уклали договір на виконання будівельних робіт від №07/04-9, предметом якого були зобов'язання ТОВ НВФ «Реле» реконструювати 8-ми квартирний будинок у селі В.Солтанівка, Васильківського району, Київської області.

Пунктом 2.2 договору 07/04-9 передбачено, що розрахунок здійснюється згідно Актів здачі приймання робіт та довідки КБ-3.

Як визначено пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, під "безповоротною фінансовою допомогою" розуміється також сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Статтею ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

При цьому, згідно з статтею 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з частиною 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, законодавець пов'язує виникнення права вимоги щодо оплати робіт за договором будівельного підряду з моментом прийняття робіт, що оформлюється відповідним актом, або вказівкою на такий момент, погоджений сторонами договором.

Так, відповідно до наданого позивачем Акту приймання-передачі робіт від 30 вересня 2010 року №1П строк позовної давності за договором №07/04-9 спливає 30 вересня 2013 року.

Згідно з Актом приймання передачі робіт від 30 вересня 2010 року №1 строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 197715,60 грн. спливає 30 вересня 2013 року.

Відповідно до Акту приймання передачі робіт від 30 вересня 2010 року №1 строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 360130,80 грн. спливає 30 вересня 2013 року

Згідно з Актом приймання передачі робіт від 30 листопада 2010 року №3 строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 684177,74, грн. спливає 30 листопада 2013 року

Відповідно до Акту приймання передачі робіт від 30 листопада 2010 року №4 строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 343168,18, грн. спливає 30 листопада 2013 року.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що на момент здійснення перевірки строк позовної давності за договорами укладеними позивачем з ТОВ НВФ «Реле» не минув.

Наведені вище обставини справи та висновки суду податковим органом під час розгляду справи апеляційним судом належними доказами спростовані не були.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення рішення від 02 жовтня 2013 року №0001602201 в частині донарахування позивачу зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 427300,00 грн., та штрафних санкцій у розмірі 106825,50 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, підстав для задоволення апеляційних скарг Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області та ТОВ «Контракт плюс» немає, а їх доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс», Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 10 червня 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.