Ухвала суду № 58244233, 24.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2016 рокусправа № 804/9223/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Шелепова Ю.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної казначейської служби України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року

у справі № 804/9223/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України у залишенні без розгляду та відповіді звернення від 05.02.2015, скарг до Кабінету Міністрів України від 28.04.2015, 03.07.2015 та зобов'язання розглянути ці звернення, надавши на них повні та обґрунтовані відповіді;

- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України, які виразились у порушенні строку пересилання скарги до Кабінету Міністрів України від 28.04.2015 для розгляду Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві;

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка виразилась у неповідомленні ОСОБА_1 про пересилання її скарги від 28.04.2015 до Кабінету Міністрів України на розгляд до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем приписів ст.7 Закону України «Про звернення громадян» в частині виконання обов'язку розглянути в певні строки звернення громадянина з приводу виконання семи судових рішень з наданням позивачеві мотивованої відповіді, обов'язку в певні строки переслати скаргу такого громадянина та повідомити останнього про таке пересилання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України у залишенні без розгляду скарги позивача від 03.07.2015 до Кабінету Міністрів України, залишення без відповіді звернення від 05.02.2015 в частині надання інформації по 6 судовим рішенням, та зобов'язати розглянути скаргу від 03.07.2015 до Кабінету Міністрів України, надати повну та обґрунтовану відповідь на звернення від 05.02.2015 та скаргу від 03.07.2015 до Кабінету Міністрів України.

Визнано протиправними дії Державної казначейської служби України, які виразились у порушенні строку пересилання скарги до Кабінету Міністрів України від 28.04.2015 для розгляду Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка виразилась у неповідомленні ОСОБА_1 про пересилання її скарги від 28.04.2015 до Кабінету Міністрів України на розгляд до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду в частині задоволених позовних вимог мотивовано підтвердженням матеріалами справи доводів позивача про протиправну бездіяльність та підтвердженням доводів позивача про протиправні дії відповідача.

Постанову суду в частині відмовлених у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що позивача було повідомлено про розгляд його звернення від 05.02.2015 в частині надання інформації по одному судовому рішенню з семи.

Щодо вимог про зобов'язання відповідача протягом 10 днів із дня набрання чинності рішенням суду надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення, то така форма контролю за виконанням рішень діє за ініціативою суду, проте суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач наполягає на тому, що діяв у межах повноважень та не допускав порушень прав позивача, оскільки зарахування коштів по сплаті судового збору ОСОБА_1 відбулось на бюджетні рахунки в органах Казначейства у м.Києві та м.Дніпропетровську. З метою надання позивачеві повної та достовірної інформації скаргу позивача було направлено до вказаних органів. При цьому судом першої інстанції не враховано, Головними управліннями Державної казначейської служби України у містах Києва та Дніпропетровська на адресу позивача надано відповіді щодо перерахування коштів на її користь.

Позивач (його представник), представник відповідача в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання сторони повідомлені судом належним чином.

В ході розгляду апеляційної скарги апеляційним судом в порядку ч.5 ст.11 КАС України від відповідача ухвалою від 19.04.2016 витребувані додаткові документи для підтвердження доводів, наведених в апеляційній скарзі.

Вимоги апеляційного суду відповідачем не виконані, внаслідок чого апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними в матеріалах справи доказами (ч.6 ст.71 КАС України).

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (в редакції на момент виникнення спірних відносин) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За визначенням, наведеним у ч.ч.3, 4 ст.3 Закону № 393/96-ВР, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

У статті 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

За положеннями частини 1 статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, серед іншого:

об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Частиною 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Стаття 20 Закону № 393/96-ВР визначає термін розгляду звернень громадян, згідно частини 1 якої звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

За правилами ч.3 ст.7 Закону № 393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Отже, законодавцем на органи державної влади, яким є відповідач, покладений обов'язок розглянути у певний термін звернення, скарги, направлені громадянином.

І якщо питання, порушені у такому зверненні, скарзі, не входять до повноважень цих органів, останні у термін не більше п'яти днів зобов'язані вказане звернення, скаргу направити за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та повідомити про таке направлення громадянина (заявника).

За приписами ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

З апеляційної скарги позивача вбачається, що доводи останнього стосуються постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

Частина 1 статті 69 КАС України визначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За приписами ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, обставини справи в хронології розвитку свідчать про наступне.

05.02.2015 позивачем направлено звернення до Державної казначейської служби України про стан перерахування коштів на його користь за 7 судовими рішеннями (а. с.4, 5).

Дане звернення отримано відповідачем 09.02.2015, що останнім не спростовується.

Будь-які докази на підтвердження розгляду відповідачем означеного звернення позивача в матеріалах справи відсутні, відповідачем не подані.

З огляду на відсутність реагування відповідача на вищевказане звернення, ОСОБА_1 направила до Кабінету Міністрів України скаргу від 28.04.2015, в якій посилається на бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у ненаданні відповіді на звернення позивача від 05.02.2015 (а. с.6).

Секретаріатом Кабінету Міністрів України повідомлено ОСОБА_1 (лист без дати і б/н), що її скарга позивача від 28.04.2015 відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» скерована для розгляду і надання відповіді до Державної казначейської служби України 06.05.2015 (а. с.7).

З супровідного листа Державної казначейської служби України від 26.05.2015 № 5-10/948-15545 вбачається, що Державною казначейською службою України в порядку ч.3 ст.7 Закону № 393/96-ВР направлено скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2015 (до Кабінету Міністрів України) для розгляду до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві (а. с.35).

Доказів повідомлення позивача про направлення вказаного супровідного листа відповідачем від 26.05.2015 до ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області та до ГУ ДКСУ у м.Києві (для розгляду скарги ОСОБА_1 від 28.04.2015) відповідачем суду не надано.

Листом Державної казначейської служби України від 16.07.2015 № 5-03/1775-19110 повідомлено Секретаріат Кабінету Міністрів України, що Державна казначейська служба України доручила ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області розглянути скаргу ОСОБА_1, яке, в свою чергу, листом від 15.06.2015 № 15-13/1101-5973 скаргу розглянуло та надало заявнику відповідь з порушеного питання (а. с.39).

Листом Державної казначейської служби України від 30.07.2015 № 5-10/1895-19897 Державна казначейська служба України зобов'язала ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області надати інформацію на порушені у скарзі ОСОБА_1 питання (а. с.38).

Даний лист отримано ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області згідно відповідної відмітки 03.08.2015.

З наведеного вище в сукупності вбачається відсутність дотримання відповідачем п'ятиденного строку, визначеного ч.3 ст.7 Закону № 393/96-ВР для направлення скарги ОСОБА_1 від 28.04.2015 до територіальних органів Казначейства.

Матеріали справи також містять:

- лист Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 15.06.2015 № 15-13/1101-5973 «Щодо розгляду скарги» (а. с.26).

Згідно даному листу, розглянувши скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2015, адресовану Кабінету Міністрів України, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області повідомило позивача стосовно перерахування останній коштів за шести судовими рішеннями;

- лист Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві від 26.06.2015 № 06-08/2767-8129 «Про розгляд скарги» (а.с.8).

Згідно даному листу, розглянувши скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2015, адресовану Кабінету Міністрів України, ГУ ДКСУ у м.Києві повідомило позивача стосовно перерахування останній коштів за одним судовим рішенням.

Доказів направлення позивачу цих листів Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві матеріали справи не містять.

Проте, позивачем не заперечується отримання листа Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві від 26.06.2015 № 06-08/2767-8129.

Також матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 повторно направила до Кабінету Міністрів України скаргу від 03.07.2015, посилаючись на те, що будь-якої відповіді від Державної казначейської служби України ані на звернення від 05.02.2015, ані на скаргу від 28.04.2015 позивач не отримала (а. с.7, див. на зв.).

Доказів розгляду вказаної скарги позивача від 03.07.2015 відповідачем суду не надано, в тому числі на вимогу апеляційного суду.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність порушення відповідачем приписів ст.7 Закону № 393/96-ВР при розгляду звернення та скарги позивача. Висновки суду першої інстанції з цього приводу відповідачем не спростовані.

Посилання відповідача, що з метою надання позивачеві повної та достовірної інформації скаргу позивача було направлено до вищевказаних територіальних органів Казначейства, якими надано ОСОБА_1 відповіді щодо перерахування коштів на її користь, колегією суддів не приймаються як такі, що не спростовують наявність порушення саме з боку Державної казначейської служби України положень Закону № 393/96-ВР в частині обов'язку щодо розгляду звернення і скарги позивача, обов'язку направлення цих звернення і скарги за належністю (якщо порушені питання не входять до повноважень Державної казначейської служби України) у межах п'ятиденного строку, та обов'язку повідомити позивача про таке направлення його звернення і скарги відповідному органу за належністю.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в її оскаржуваній частині відповідно до ст.202 КАС України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року у справі № 804/9223/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко