Постанова № 58244039, 10.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 червня 2016 року № 826/15842/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2015 р. № 0003412207,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Амбар» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, вважає, що оскаржуване рішення винесене у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну планову перевірку ТОВ «Амбар» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Амбар»:

1) пп. 138.1.1 п.138.1 ст.138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 455 912,00 грн., в тому числі за 2014 рік у сумі 455 912,00 грн.

- пп.168.1.1, пп. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, підприємством відбувалася несвоєчасна сплата (несплата) податку на доходи фізичних осіб в розмірі 45 593,10 грн.; підприємством відбувалася несвоєчасна сплата (несплата) військового збору в розмірі - 3 835,03 грн.;

- за підсумками перевірки встановлено, що у підприємства наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2014 р. в розмірі - 108 020,39 грн. та відповідні штрафні фінансові санкції;

- за підсумками перевірки встановлено, що підприємство має заборгованість із виплати заробітної плати станом на 31.12.2014 р. розмір заборгованості із виплати заробітної плати становить - 277 828,36 грн.

Згідно із абз. 2 ,4, 6 п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій.

- п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

- п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 878 від 29.09.2010 р. «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів».

- пп.267.1.1 п.267.1 ст. 267 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки складено акт від 20.04.2015 р. № 226/1-22-07-31240382 та винесено податкове повідомлення-рішення від 14.05.2015 р. № 0003412207, яким до ТОВ «Амбар» застосовано штрафні санкції у розмірі 24 064,00 грн. за порушення законодавства у сфері обігу готівки.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві надано відповідь від 20.05.2015 р. № 8793/10/26-50, яким заперечення позивача залишено без розгляду, а висновок акту - без змін.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 77 Податкового кодексу України визначено порядок проведення документальних планових перевірок.

Так, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно із п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (п. 77.6 ст. 77 цього Кодексу).

Так, відповідно до статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу не мають права вимагати у платника податків отримувати витяг із відповідного реєстру про взяття такого платника податків на облік відповідно до вимог цього Кодексу.

Аналізованими нормами Податкового кодексу України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних планових виїзних. Повне їх дотримання може бути належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

На підставі наказу ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві № 460 від 10.03.2015 р. та направлень від 23.03.2015 р. № 582/2-07, № 583/22-07, № 58422-06, № 574/17-02, № 573/17-02 та від 06.04.2015 р. № 648/22-07, виданих ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві, на підставі ст. 77 Податкового кодексу України була проведена документальна планова перевірка ТОВ «Амбар» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., відповідно до затвердженого плану перевірки.

ТОВ «Амбар» було проінформовано про проведення документальної планової перевірки у встановленому чинним законодавством порядку, а саме: на адресу ТОВ «Амбар» було надіслано письмове повідомлення від 10.03.2015 р. (№ 53/10/26-50-22-07), яке отримано директором товариства 11.03.2015 р., а також наказ ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві від 10.03.2015 р. № 460, отриманий директором 10.03.2015 р. нарочно.

Отже, відповідачем було дотримано порядку проведення перевірки.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки від 20.04.2015 р. № 226/1-22-07-31240382 було надіслано позивачу та отримано ним 28.04.2015 р. Доказів отримання позивачем вказаного акту 28.04.2015 р. матеріали справи не містять, проте в судовому засіданні представником позивача факт його отримання у названу дату не заперечувався.

07.05.2015 р. позивач подав до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві заперечення на акт перевірки від 20.04.2015 р. № 226/1-22-07-31240382, що підтверджується описом вкладення у цінний лист і фіскальним чеком наявними в матеріалах справи.

Заперечення на акт перевірки від 07.05.2015 р. № 23 було отримано ДПІ у Голосіївському районі 14.05.2015 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, беручи до уваги те, що 1-4 травня 2015 р. були вихідними днями, а положеннями п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України платнику надається право подати заперечення протягом п'яти робочих днів, слід дійти висновку, що заперечення на акт перевірки 20.04.2015 р. № 226/1-22-07-31240382 було подано позивачем 07.05.2015 р., тобто в останній день для їх подачі.

Між тим оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено відповідачем в день отримання заперечень на акт перевірки 14.05.2015 р., тобто на сьомий день з останнього законодавчо визначеного терміну для подачі заперечень, що, на думку позивача, є протиправним, оскільки приймалося без урахування висновків, які приймаються за результатами розгляду заперечень. Так, відповідь на заперечення позивача було надано лише 20.05.2015 р.

Оцінюючи дії відповідача щодо допущенних процедурних порушень, суд виходить із того, що чинним законодавством чітко не визначено строк протягом якого податковий орган, після спливу п'ятиденного строку на подачу заперечень платником, повинен винести податкове повідомлення-рішення.

Податковим кодексом України чітко визначено, що заперечення на акт перевірки повинні бути подані платником протягом п'яти робочих днів з дня його отримання.

Водночас, згідно із п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, відповідач, не отримавши протягом п'яти робочих днів заперечення на акт перевірки, у відповідності до положень п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України виніс податкове повідомлення-рішення в день отримання заперечень від позивача, які, в подальшому, були залишені без розгляду.

Окрім того, виходячи із загальних правил діловодства в державних органах, вхідна кореспонденція повинна бути оброблена відділом діловодства та передана у відповідний підрозділ для опрацювання, що відбувається, як правило, на наступний день після її отримання.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем порядку проведення перевірки та відповідно винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо правомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, суд зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регламентовано Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР (надалі - Закон N 265/95-ВР).

Відповідно до ст. 3 названого Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема, застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій.

Як вбачається з акту перевірки, висновки відповідача щодо порушення позивачем законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ґрунтуються на підставі відсутності чотирьох фіскальних звітних чеків, у зв'язку із чим до позивача застосовано санкцію, виходячи із чотирьох порушень, а саме 4х340=1360 грн., тобто відповідач фактично притягнув позивача до відповідальності чотири рази.

Згідно з пунктом 4 статті 17 N 265/95-ВР у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій за рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 неоп.мін.х20=340).

Аналіз змісту цих норм дає підстави для висновку, що зазначена фінансова санкція встановлена за порушення суб'єктами підприємницької діяльності вимоги закону щоденно друкувати фіскальний звітний чек та зберігати його в книзі обліку розрахункових операцій.

Не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи цей чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

Враховуючи, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Отже, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону N 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій.

Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 р. по справі № 21-89а13.

Таким чином, застосовуючи до позивача санкції, виходячи із 4 порушень, що дорівнює 340*4=1360 грн., відповідач притягує його до відповідальності 4 рази за одне й те ж саме порушення, що є протиправним.

Згідно з підпунктом 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320 передбачено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній мірі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року N 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Приписи наведеної норми передбачають особливості роботи РРО, які мають забезпечувати друкування таких звітів за кожний робочий день.

За змістом пункту 2 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року N 199 (далі - Вимоги), зміна - період роботи реєстратора від реєстрації першої розрахункової операції після виконання Z-звіту до виконання наступного Z-звіту; Z-звіт - це денний звіт з обнуленням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО.

Відповідно до пункту 7 Вимог усі режими роботи РРО повинні блокуватися, зокрема, у разі перевищення максимальної тривалості зміни.

У додатку до Вимог зазначено, що максимальна тривалість зміни не повинна перевищувати 24 години.

Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскільки календарний день (доба) налічує 24 години, тобто день триває з 0 годин 00 хвилин до 24 годин 00 хвилин, при щоденній роботі з РРО Z-звіт необхідно виконувати щодня по закінченні робочої зміни, але не пізніше 24 години цього дня.

Аналіз положень пункту 9 статті 3 Закону N 265/95-ВР та підпункту 2.6 глави 2 Положення свідчить, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають своєчасно та в повній мірі оприбутковувати усю готівку, що надходить до кас, та щоденно, тобто кожного робочого дня по закінченні зміни, але не пізніше 24 години цього ж дня, друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО. У разі недотримання суб'єктом господарювання при здійсненні діяльності пункту 9 статті 3 Закону N 265/95-ВР та підпункту 2.6 глави 2 Положення до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами пункту 4 статті 17 Закону N 265/95-ВР та абзацу третього частини першої статті 1 Указу N 436/95 відповідно.

Наведена вище позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладена в постанові від 13.03.2014 р. у справі № 21-5а14.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на відсутність чотирьох фіскальних звітних чеків. Разом з тим, в акті йдеться про те, що лише 25.06.2013 р. була реалізація товару. Відповідачем не надано доказів того, що позивач здійснював розрахунки 26.06.2013 р., 27.06.2013 р. та 28.06.2013 р.

Таким чином, оскільки відповідач не встановив факту здійснення позивачем розрахункових операцій у зазначені дні з використанням РРО, підстави для висновку про те, що позивач допустив порушення у вигляді недрукування фіскальних звітних чеків за вказані дні відсутні, окрім 25.06.2013 р.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що застосування до ТОВ «Амбар» штрафних санкцій у сумі 1020,00 грн. за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є неправомірним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо дотримання позивачем порядку придбання торгових патентів, суд зазначає наступне.

Перевіркою було встановлено, що ТОВ «Амбар» здійснювало торговельну діяльність у пункті продажу товарів за адресою: м. Київ, вул. Берегова, 1, без сплати збору на провадження деяких видів підприємницької діяльності, а саме - без придбання торгового патенту, чим порушено пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, яким передбачено, що платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності встановлена органами місцевого самоврядування з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року урахуванням місцезнаходження та виду діяльності.

На момент вчинення правопорушення діяли норми ст.125 Податкового кодексу України, якими передбачено, що суб'єкти господарювання, що проводять торговельну діяльність, здійснюють торгівлю готівковими валютними цінностями, діяльність у сфері розваг та надають платні послуги, а за здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, без отримання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого підпунктами 267.6.4 - 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше подвійного його розміру за один місяць;

Відповідно до ч. 1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Однак, відповідно до офіційного тлумачення, наданого Рішенням Конституційного суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особі треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).

Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже, склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. № 71-VIII стаття 125 Податкового кодексу України була виключена. Отже, з 01.01.2015 р. чинне законодавство України не містить відповідальності за таке порушення як не придбання патенту.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що застосування відповідальності за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22 704,00 грн. за порушення пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, здійснено відповідачем всупереч положенням чинного законодавства, що є підставою для його скасування.

Вказана позиція узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 08.06.2015 р. по справі N К/9991/20851/12.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.05.2015 р. № 0003412207 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 23 724,00 гривень.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 156,88 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар» за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук