Ухвала суду № 58242361, 06.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/3248/16 Головуючий І інстанції - Танасевич О.В.

Справа № 636/5534/15-ц Доповідач - Міненкова Н.О.

Категорія: інші

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Міненкової Н.О.

суддів: Зазулинської Т.П.

Кругової С.С.

за участю секретаря - Прологаєвої А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулись з позовом до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України.

Просили встановити факт порушення Чугуївським міським судом Харківської області їхнього права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом, Конвенція) при розгляді цивільної справи № 636/5302/13ц; стягнути з Чугуївського міського суду Харківської області на користь позивачів по 200 000 гривень кожному з метою відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю цього суду, та зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів у наведеному вище розмірі з відповідного рахунку державного бюджету.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що у листопаді 2013 року вони звернулись з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Після визначення підсудності апеляційним судом Харківської області справу було направлено для розгляду до Чугуївського міського суду Харківської області (далі за текстом, справа № 636/5302/13-ц). Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 3 грудня 2013 року позов було повернуто, як неподаний, а ухвалою цього ж суду від 13 червня 2014 року позов було залишено без розгляду, обидві ухвали були скасовані апеляційним судом Харківської області як такі, що винесені з порушенням норм процесуального права. Позивачі двічі звертались із заявами про відвід суддям Чугуївського міського суду Харківської області, заяви були задоволені. Лише 28 лютого 2015 року справу було розглянуто по суті, і у позові було відмовлено.

28 жовтня 2015 року апеляційним судом Харківської області зазначене рішення також було скасовано як незаконне у зв'язку з тим, що позовні вимоги фактично не були розглянуті, а судом було надано оцінку не тим обставинам, на які посилались позивачі.

Крім того, позивачі посилались на визначення складу суду з порушенням вимог статті 11-1 Цивільного процесуального кодексу України. Наведені вище обставини позивачі вважали такими, що призвели до порушення їхнього права на доступ до правосуддя та на справедливий суд внаслідок порушення розумного строку розгляду справи упередженим неустановленим законом судом. Свої доводи позивачі обґрунтовували положеннями статей 6, 13, 41 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини, статями 8, 9 Конституції України, статтею 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статями 2, 8, 11-1, 157 Цивільного процесуального кодексу України, постановами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 19 грудня 2014 року «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» та № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення».

Доводи позивачів щодо розміру моральної шкоди, якої вони зазнали, обґрунтовані статтею 41 Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, рішеннями у справах «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року, «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, «Цимерман і Штайгер проти Швейцарії» від 13 липня 1983 року.

Позивачі зазначали, що не завжди можна підтвердити моральні страждання конкретними доказами, але це не повинно перешкоджати присудженню адекватної грошової компенсації за скоєне правопорушення, зокрема, за порушення права на судочинство в розумний строк незалежно від кінцевого результату вирішення цивільної справи. Позивачі оцінили моральну шкоду, завдану їм Чугуївським міським судом Харківської області, у розмірі 200 000 гривень кожному, з огляду на середній розмір компенсацій, які присуджує Європейський суд з прав людини у тих справах, в яких встановлено порушення державою статті 6 Конвенції, враховуючи «напрасні розтрати заявниками засобів, сил, часу та нервової енергії».

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року провадження у вищезазначеній справі закрито.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулись з апеляційною скаргою, в якій просять ухвалу скасувати, винести нове рішення, яким апеляційну скаргу задовольнити, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Розглядати справу без їхньої участі.

В обґрунтування скарги зазначають, що судом першої інстанції при постановленні ухвали порушенні норми матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що нормами Цивільно процесуального кодексу України не передбачено розгляд позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання).

Судова колегія з висновками суду погоджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Проте в зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно - правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачами дії вчинені при здійснені правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч.1 ст. 13 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та « Про Вищу раду юстиції».

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження та дій судді під час здійснення правосуддя.

Отже, законність процесуальних актів і дій суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №-8 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь - який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Згідно з положеннями ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі у разі скасування вироку як неправосудного. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскражуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки, це порушуватиме незалежність судів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Зі змісту позовних вимог позивачів чітко вбачається, що їх предметом є виключно процесуальні дії суддів при здійсненні правосуддя.

Крім того, застосування положення ч.6 ст. 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом спору є інші дії чи бездіяльність і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й відповідним рішенням суду.

Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам ст. ст. 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і узгоджується з Висновком №-3 (2002) Консультативної ради європейських судів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому зазначено, що загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення є законним і обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні

Керуючись ст.ст. 303,304,307, ч.1 п.1ст.312, статей 313,319 ЦПК України судова колегія,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

Головуючий - Н.О. Міненкова

Судді - Т.П. Зазулинська

- С.С. Кругова