Ухвала суду № 58242357, 06.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1442/16 Головуючий 1 інстанції: Федченко В.М.

Справа суду 1-ї інстанції № 614/106/16-к

Категорія: ст.190 ч.ч.1, 2 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Ємця О. П., Снігерьової Р. І.,

за участю секретаря Боровської О. В.,

прокурора Кочетова В. Ю.,

обвинуваченої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220230000439 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Борівського районного суду Харківської області від 31 березня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Бобриково Антрацитівського району Луганської області, українку, громадянку України, яка не працює, незаміжню, із загальною середньою освітою, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1, та мешкає за адресою: АДРЕСА_2, має на утриманні п'ятьох неповнолітніх дітей, раніше не судиму,

визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 статті 190 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю того, що в діянні обвинуваченої є склади даних кримінальних правопорушень.

Цивільний позов Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - залишено без розгляду.

Згідно вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК України, а саме: ОСОБА_1 у період з 11.09.2011 р. по 10.12.2015 р. незаконно заволоділа чужим майном шляхом обману, а саме: коштами, які належать державі, представником якої є Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації, що надає грошову державну допомогу сім'ям з дітьми, особам, що мають на утриманні неповнолітніх дітей, за наступних обставин.

ОСОБА_1 з 2010 року, проживаючи з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, по АДРЕСА_2, 08.09.2011 р. подала до Підлиманської сільської ради Борівського району Харківської області заяву про реєстрацію народження доньки та умисно вказала неправдиві відомості щодо прізвища батька доньки, яка народилась в незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, у зв'язку з чим у свідоцтві про народження вказані дані дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4

В результаті умисних дій, ОСОБА_1 умисно приховала факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з метою незаконного отримання статусу матері - одиначки для отримання матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини.

Продовжуючи свої умисні злочині дії ОСОБА_1, проживаючи з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу 11.09.2011 р. подала заяву до Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації, яке розташоване по вул. Партизанській, б. 3 в смт. Борова Борівського району Харківської області, в якій умисно вказала неправдиві відомості про те, що не проживає з особою, від якої має дитину.

В момент подачі заяви про призначення соціальної допомоги та отримання статусу матері-одиначки ОСОБА_1 працівникам органу Управління соціального захисту населення повідомила неправдиві відомості, тобто з корисливих мотивів, шляхом обману, з метою незаконного збагачення, умисно приховала факт проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_3, з яким фактично проживала протягом двох років.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 неправдивих відомостей, відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про держану допомогу сім'ям з дітьми», 11.09.2011 р. останній незаконно встановлено статус «допомоги на дітей одиноким матерям». В період з 11.09.2011р. по 10.12.2015 р. ОСОБА_1, на порушення ч. 4 ст. 18-1 вищевказаного закону в Управлінні праці та соціального захисту населення Борівської РДА була призначена і виплачена матеріальна допомога на дитину у сумі 15 427 грн. 20 коп. (п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять сім грн. 20 коп.).

Крім того, продовжуючи спільне проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу по пров. Залізничному б. 11 в с. Підлиман Борівського району Харківської області, ОСОБА_1 знову 01.03.2013 р. подала до Підлиманської сільської ради Борівського району Харківської області заяву про реєстрацію народження доньки та умисно вказала неправдиві відомості щодо прізвища батька доньки, яка народилась в незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, у зв'язку з чим у свідоцтві про народження вказані дані дитини - ОСОБА_5, 21. 02. 2013 р. н.

В результаті умисних дій ОСОБА_1 умисно повторно приховала факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з метою незаконного отримання статусу матері-одиначки для отримання матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини.

Продовжуючи злочині умисні дії ОСОБА_1, проживаючи з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу 06.03.2013 р. подала заяву до Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації, яке розташоване по вул.. Партизанській, б. 3 в смт. Борова Борівського району Харківської області, в якій умисно вказала неправдиві відомості про те, що не проживає з особою, від якої має дитину.

В момент подачі заяви про призначення соціальної допомоги та отримання статусу матері-одиначки ОСОБА_1 працівникам органу Управління соціального захисту населення повторно повідомила неправдиві відомості, тобто з корисливих мотивів, шляхом обману, з метою незаконного збагачення, умисно, повторно приховала факт проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_3, з яким фактично проживала протягом чотирьох років.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 неправдивих відомостей, відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про держану допомогу сім'ям з дітьми», 06.03.2013 р. їй незаконно встановлено статус «допомоги на дітей одиноким матерям». В період з 06.03.2013 р. по 10.12.2015 р. ОСОБА_1, на порушення ч. 4 ст. 18-1 вищевказаного закону в Управлінні соціального захисту населення Борівської РДА була призначена і виплачена матеріальна допомога на дитину у сумі 10526 грн. 40 коп. (десять тисяч п'ятдесят двадцять шість грн. 40 коп.).

Крім того, продовжуючи спільне проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_2, ОСОБА_1 знову 02.09.2015 р. подала до Підлиманської сільської ради Борівського району Харківської області заяву про реєстрацію народження доньки в котрій умисно повторно вказала неправдиві відомості щодо прізвища батька доньки, яка народилась в незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, у зв'язку з чим у свідоцтві про народження вказані дані дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В результаті умисних повторних дій, ОСОБА_1 умисно приховала факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з метою незаконного отримання статусу матері-одиначки для отримання матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини.

Продовжуючи злочині умисні дії ОСОБА_1, проживаючи з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, 07.09.2015 р. подала заяву до Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації, яке розташоване по вул. Партизанській, б. 3 в смт. Борова Борівського району Харківської області, в якій умисно вказала неправдиві відомості про те, що не проживає з особою, від якої має дитину.

В момент подачі заяви про призначення соціальної допомоги та отримання статусу матері-одиначки ОСОБА_1 працівникам органу Управління соціального захисту населення повідомила неправдиві відомості, тобто з корисливих мотивів, шляхом обману, з метою незаконного збагачення, умисно, повторно приховала факт проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_3, з яким фактично проживала протягом шести років.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 неправдивих відомостей, відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 ЗУ « Про держану допомогу сім'ям з дітьми» 07.09.2015 р. їй незаконно встановлено статус «допомоги на дітей одиноким матерям». В період з 07.09.2015 р. по 10.12.2015 р. ОСОБА_1, на порушення ч. 4 ст. 18-1 вищевказаного закону в Управління соціального захисту населення Борівської РДА була призначена і виплачена матеріальна допомога на дитину у сумі 1400 грн. 40 коп. (одна тисяча чотириста грн. 40 коп.).

За вказаний період з 11.09.2011 р. по 10.12.2015 р. ОСОБА_1 незаконно, шляхом обману працівників відділу соціального захисту населення, кожного місяця отримувала бюджетні кошти у вигляді матеріальної допомоги на дитину матері-одиначці. В результаті чого сумарно, незаконно отримала кошти у сумі 27354 грн. 00 коп. (двадцять сім тисяч триста п'ятдесят чотири грн. 00 коп.), завдавши державі, в особі Управління соціального захисту населення Борівської РДА, матеріальний збиток на вищезазначену суму.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок районного суду скасувати у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні злочинів передбачених ч.ч.1,2 ст. 190 КК України, призначити покарання: за ч.1 ст.190 КК України - у виді громадських робіт строком на 240 годин; за ч.2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; відповідно до ст.75 КК України, звільнити від відбування призначеного покарання з іспитовим строком з випробуванням 2 роки; цивільний позов задовольнити в повному обсязі у розмірі 27354 грн. В своїх апеляційних доводах апелянт вказує на те, що суд не надав належну оцінку всім без виключення доказам, у тому числі тим, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у скоєнні злочину, в результаті чого ухвалив необґрунтований вирок і тим самим порушив вимоги ст. 94, ч. ч. 1, 3 ст. 370 КПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, а також заперечення захисника ОСОБА_2 та обвинуваченої ОСОБА_1, які вважали оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Апеляційні доводи прокурора щодо необґрунтованості та невмотивованості оскарженого ним вироку, в наслідок неповноти та однобічності оцінки доказів, на думку колегії суддів, не позбавлені правових та фактичних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Вказаних вимог суд не дотримався, оскільки у вироку не навів переконливих висновків, на основі достатніх та об'єктивно встановлених даних, щодо спростування версії органу досудового розслідування. Зокрема, не звертаючи уваги на наявність суперечливих та взаємовиключних за змістом доказів сторони обвинувачення та захисту, досліджених в судовому засіданні, суд мотивував свої висновки щодо незгоди з доказами сторони обвинувачення мотивами недоведеності, але фактично не взяв їх до уваги і не навів об'єктивних даних на їх спростування. Отже, на думку колегії суддів оцінка доказів судом, виходячи з їх сукупності, проведена судом без дотримання норм ст. 94 КПК України, норми якої також передбачають можливість визнання доказів неналежними або недопустимими, згідно вимог ст. ст. 84 - 89 КПК України, чого суд теж не застосовував.

Більше того, висновки суду щодо оцінки низки показань свідків обвинувачення мають формальний характер, оскільки їх сусідські спостереження за родиною ОСОБА_1 нічим не спростовані, а суд послався лише на свою незгоду з цими даними, зазначивши про своє внутрішнє переконання та відсутність можливості у цих свідків заходити до оселі ОСОБА_1

Вказані процесуальні порушення свідчать на користь апеляційних доводів прокурора, щодо необґрунтованості та невмотивованості оскарженого судового рішення.

Колегія суддів погоджується зі слушністю апеляційних доводів прокурора, які ґрунтуються на відомостях що досліджувалися в судовому засіданні, зокрема це показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Крім того, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, пояснили що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживають та ведуть спільне господарство протягом певного терміну. Так, свідками неодноразово, зазначалося, що ОСОБА_3 займався плетінням корзин, які продавав на ринку, допомагав ОСОБА_1 прибиратися у дворі, городі, пиляв дрова, носив воду, займався іншими хатніми справами тощо.

Окрім цього, свідок ОСОБА_10 в ході судового допиту пояснив, що у дворі домоволодіння ОСОБА_1 перебував автомобіль ВАЗ 2106 у розібраному стані та з якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_10 деталі з даного автомобіля, тим самим підтверджується факт спільного ведення господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Крім цього, свідок ОСОБА_10 стверджує, що ОСОБА_3 тривалий час також продавав деталі з автомобіля «Москвич» який знаходився в розібраному стані у дворі ОСОБА_1

Крім того, свідок ОСОБА_9 пояснив, що в період 2011 - 2015 роки він неодноразово бачив, що ОСОБА_3 перебуває на території домоволодіння ОСОБА_1

Разом з цим, ОСОБА_1 не заперечувала, що ОСОБА_3 проживав у останньої, навіть коли ОСОБА_3 навчався у навчальному закладі міста Харкова у період з 2010 по 2013 роки та приїздив до неї 2-3 рази намісять, проте періоди проживання вона не зазначала, та стверджувала, що це її особисте.

Також ОСОБА_1в судовому засіданні пояснила, що вона та ОСОБА_3 разом ведуть спільне господарство. Так, обвинувачена ОСОБА_1, в ході розгляду справи, зазначила, що протягом 2010-2015 років ОСОБА_3 займався плетінням корзин, які ОСОБА_1 у подальшому продавала, або обмінювала на молоко чи продукти харчування. Таким чином, ОСОБА_1, своїми показаннями, підтвердила факт спільного проживання та ведення господарства разом з ОСОБА_3 Проте ОСОБА_1 у подальшому розгляді справи надалі заперечувала, що проживає з ОСОБА_3 та веде з останнім спільне господарство. Висновки суду з цього приводу відсутні у мотивувальній частині вироку, про що слушно вказує прокурор у своїх апеляційних доводах.

Судом у виправдувальному вироку взагалі не надано оцінку факту реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань провадження № 12016220230000139 за ст. 386 КК України, тобто стосовно наявності або відсутності дій та мети з боку ОСОБА_1 щодо здійснення тиску на свідка ОСОБА_9, а також наявності неприязних стосунків між свідком ОСОБА_8 та ОСОБА_1, що було повідомлено суду свідком ОСОБА_14

За таких обставин, на думку колегії суддів, з урахуванням обґрунтованості апеляційного прохання прокурора щодо необхідності скасування оскаржуваного вироку, вказані недоліки судового рішення свідчать про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що допущенні судом при ухваленні виправдувального вироку та полягають у суттєвій неповноті оцінки сукупності досліджених доказів, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, та перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Разом з цим, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, тобто в межах доводів апеляційної скарги, поданої прокурором, на підставі норм ст. 404 КПК України, колегія суддів вбачає необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч. 1 ст. 412, п. 6 ч. 1 ст. 407, п.п. 1,2,3 ч. 1 ст. 409 КПК України.

Разом з цим, колегія суддів, досліджуючи апеляційні доводи прокурора, з урахуванням встановлених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, дійшла висновку про можливість часткового задоволення його апеляційних вимог, а саме в частині скасування оскаржуваного вироку, оскільки призначення нового судового розгляду процесуально унеможливлює ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку, тобто на підставі норм ч.1 ст.420 КПК України.

Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного. Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження та вимог п.2 ч.3 ст.374, ст. 370 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п.2,10, 15 ч.1 ст.7 КПК України - законність, вмотивованість і обґрунтованість судового рішення, змагальність сторін, а також презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

З метою забезпечення належного дотримання під час судового розгляду саме цих загальних засад кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд кримінального провадження у відношенні ОСОБА_1 в суді першої інстанції.

Крім цього, дотримуючись вимог ч.2 та ч. 3 ст. 415 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи, які зазначені у зміненій апеляційній скарзі прокурора та письмові заперечення захисника, підлягають ретельному дослідженню та оцінці в суді першої інстанції під час нового судового розгляду.

При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить дотримуватися вимог чинного КПК України, в тому числі норм ст. 416 КПК України.

Оскільки на час ухвалення оскаржуваного вироку будь-який запобіжний захід судом стосовно ОСОБА_1 в межах цього кримінального провадження не обирався, а сторони не заявляли відповідних клопотань при апеляційному розгляді, колегія суддів, відповідно до вимог ч.4 ст.176 КПК України, позбавлена процесуальної можливості вирішувати це питання.

Керуючись ст.ст. 404, 405, ст. 407 ч. 1 п. 6; ст. 409 ч. 1 п.1, 3; ст. 410 п.2, ст. 412 ч. 1; 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора - задоволити частково.

Вирок Борівського районного суду Харківської області від 31 березня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1 - скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

______ ______ _____

Шабельніков С.К. Ємець О.П. Снігерьова Р.І.