Ухвала суду № 58223437, 10.06.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю позивача та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 14 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Здолбунівському районі Рівненської області про встановлення факту нещасного випадку на виробництві,

в с т а н о в и л а :

23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Здолбунівському районі Рівненської області про встановлення факту нещасного випадку на виробництві.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 14 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що він працював водієм транспортного засобу марки „КРАЗ-256 Б-1 на ВАТ „Здолбунівське АТП-15662. На нього були покладені обовязки з перевезення гірничої маси в технологічному процесі в карєрі на ВАТ „Волинь-цемент.

11 вересня 2005 року під час виконання трудових обовязків з ним трапився нещасний випадок на виробництві: виходячи з кабіни транспортного засобу він упав з підніжки автомобіля на бетон. Унаслідок падіння сильно забив ліву ногу та не міг рухатися. Про отриману травму повідомив механіка з випуску автомобілів, який у свою чергу доповів керівництву. З 12 по 20 вересня 2005 року він перебував на лікуванні у Здолбунівській центральній районній лікарні. 21 вересня 2005 року був доставлений на стаціонарне лікування в Корецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню. Вказані обставини підтверджуються відповідними епікризами.

Після цього він неодноразово змушений був проходити курс стаціонарного та амбулаторного лікування.

Відповідач скласти акт форми Н-1 відмовився. У подальшому ВАТ „Здолбунівське АТП-15662 було ліквідоване.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обовязків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоровю або настала смерть.

Пунктом 14 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві НПАОП 0.00-6.02-04, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1112 від 25 серпня 2004 року (в редакції, яка була чинною на час отримання травми) визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період: перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні.

Травма у нього виникла раптово та була отримана в процесі виконання трудових обовязків на робочому місці.

У нього відразу був діагностований остеартроз III ст. Якби цей діагноз розвивався внаслідок віку, то він мав би розвиватися поступово з І ст. Ступінь остеоартрозу з III на IV змінився через 8 років.

До травми він ніколи не страждав жодними захворюваннями ніг, у т.ч. суглобів. Пошкодження лівого кульшового суглобу виникло саме 11 вересня 2005 року. Раніше цей суглоб не турбував.

Тому висновок місцевого суду про те, що отримана ним травма виникла задовго до звернення до Здолбунівської центральної лікарні, є помилковим.

Відповідно до п. 23 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року, яка є чинною зараз, нещасний випадок, про який своєчасно не повідомлено керівника підприємства чи роботодавця потерпілого або внаслідок якого втрата працездатності настала не одразу, розслідується і береться на облік згідно з цим Порядком протягом місяця після надходження заяви потерпілого чи уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси (незалежно від строку настання нещасного випадку).

У разі реорганізації підприємства, на якому стався такий нещасний випадок, розслідування проводиться його правонаступником, а в разі ліквідації підприємства встановлення факту нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Аналогічне передбачено і п. 26 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1112 від 25 серпня 2004 року, котрий був чинним на момент нещасного випадку.

Факт ліквідації ВАТ „Здолбунівське АТП-15662 стверджується витягом з Єдиного державного реєстру.

Після проведення експертизи від 15 грудня 2014 року він неодноразово проходив обстеження та лікування з приводу отриманої травми. З наданих суду медичних документів однозначно вбачається, що деформуючий остеоартроз III ст. у нього виник внаслідок травми.

Експертиза з приводу того, чи повязана отримана ним 11 вересня 2005 року травма з виробництвом та який механізм її виникнення, у цій справі не проводилася.

Відмовляючи йому у задоволенні позову, суд першої інстанції обмежився висновком експерта № 100 від 15 грудня 2014 року, який був складений спеціалістами Комунального закладу „Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради в іншій справі, та необґрунтовано відмовив йому у призначенні судово-медичної експертизи у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обовязковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією із сторін, якщо у справі необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоровя.

Покликаючись на зазначені обставини, позивач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював водієм автомобіля „КРАЗ-256 на ВАТ „Здолбунівське АТП-15662 в період з 28 грудня 1993 року по 13 січня 2006 року, що підтверджується копією його трудової книжки (а. с. 8).

У своїй позовній заяві позивач стверджував, що 11 вересня 2005 року під час виконання трудових обовязків з ним трапився нещасний випадок на виробництві: виходячи з кабіни транспортного засобу він упав з підніжки автомобіля на бетон. Унаслідок падіння сильно забив ліву ногу та не міг рухатися. Про отриману травму повідомив механіка з випуску автомобілів, який у свою чергу доповів керівництву. З 12 по 20 вересня 2005 року перебував на лікуванні у Здолбунівській центральній районній лікарні. 21 вересня 2005 року був доставлений на стаціонарне лікування в Корецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню. У подальшому із цього приводу лікувався неодноразово.

З медичних документів вбачається, що під час стаціонарного лікування в травматологічному відділенні Здолбунівської центральної районної лікарні з 12 по 20 вересня 2005 року у ОСОБА_1 було діагностовано захворювання лівого кульшового суглобу у вигляді деформуючого остеоартрозу III ступеня (а. с. 29).

З епікризів Здолбунівської ЦРЛ видно, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні Корецької облфізлікарні з 21 вересня по 07 жовтня 2005 року. Після цього він неодноразово амбулаторно та стаціонарно лікувався у Здолбунівській центральній районній лікарні (а. с. 15, 16, 17, 18, 19, 19-а, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31).

Висновком судово-медичної експертизи № 100 від 15 грудня 2014 року, складеним спеціалістами Комунального закладу „Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради, підтверджено, що під час стаціонарного лікування в травматологічному відділенні Здолбунівської ЦРЛ з 12 по 20 вересня 2005 року у ОСОБА_1 дійсно було діагностовано і підтверджено обєктивними клініко-рентгенологічними даними захворювання лівого кульшового суглобу у вигляді деформуючого остеоартрозу III ступеня. З приводу даного захворювання ОСОБА_1 з 21 вересня по 07 жовтня 2005 року продовжував стаціонарне лікування у Корецькій обласній фізіотерапевтичній лікарні, а також у наступному неодноразово амбулаторно і стаціонарно лікувався в Здолбунівській ЦРЛ. Наявні патологічні зміни в хрящовій і кістковій тканинах лівого кульшового суглобу ОСОБА_1 свідчать за хронічну форму остеоартрозу, який не відповідає терміну виникнення 11 вересня 2005 року. Наявні патологічні зміни виникли задовго до 11 вересня 2005 року у своєму клінічному перебігу за тривалий період (декілька років) розвивалися поступово. Судово-медичних і документальних даних за виникнення остеоартрозу лівого кульшового суглобу у ОСОБА_1 в результаті травми 11 вересня 2005 року у даному випадку немає, тобто це захворювання не перебуває у причинному звязку з будь-якою травмою, а зумовлено віковими змінами в судинах суглобових тканин, з поєднанням дистрофічно-дегенеративних змін (розладами живлення та явищами переродження хрящової і кісткової тканих суглобу) внаслідок порушення обміну речовин та іншими нетравматичними причинами (а. с. 43-54).

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як установлено апеляційним судом, судово-медична експертиза № 100 від 15 грудня 2014 року була проведена на підставі ухвали суду у цивільній справі за попереднім аналогічним позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Здолбунівському районі Рівненської області про встановлення факту нещасного випадку на виробництві, з яким він звернувся в суд у серпні 2014 року. Проте після проведеної у цій цивільній справі судово-медичної експертизи № 100 від 15 грудня 2014 року, про результати якої було зазначено вище, ОСОБА_1 подав місцевому суду заяву про залишення його позовної заяви від 1 серпня 2014 р. без розгляду. Ухвалою суду від 14 травня 2015 року його заява була задоволена на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

У звязку з цим покликання позивача у поданій апеляційній скарзі на те, що після проведення експертизи від 15 грудня 2014 року він неодноразово проходив обстеження та лікування з приводу отриманої травми та що з наданих ним суду медичних документів вбачається, що деформуючий остеоартроз III ст. у нього виник внаслідок травми, не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються безпосередньо обставин травмування 11 вересня 2005 року та виникнення захворювання позивача, суперечать попереднім медичним епікризам медичних закладів та висновку експертизи № 100 від 15 грудня 2014 року у цивільній справі за його попереднім аналогічним позовом.

Крім того, статтею 171 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України „Про охорону праці роботодавець зобовязаний організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

Проте незважаючи на те, що позивач згідно з його твердженнями був травмований 11 вересня 2005 року, а ВАТ „Здолбунівське АТП-15662 припинало своє існування як юридична особа у грудні 2010 року (а. с. 69-70), ОСОБА_1 доказів про складення власником акту форми Н-1, Н-5, НПВ чи про відмову власника скласти такі акти суду не надав.

Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому зважаючи на встановлені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно зясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, прийшов до цілком правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи поданої апеляційної скарги обґрунтованості зроблених місцевим судом висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: