Ухвала суду № 58222251, 02.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9739/15-ц Головуючий у І інстанції Кошель Л. М.Провадження № 22-ц/780/2445/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 26 02.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.01.2016 року позов Публічного акціонерного товариства « Всеукраїнський акціонерний банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, іпн НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість за кредитним договором № 199 від 28.08.2007 р. в сумі 538 526, 31 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 3 654 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимогвідмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги до ОСОБА_3 В іншій частині просить рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.08.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_4» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 199 на підставі якого позичальнику було надано кредит в сумі 29 485,54 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором для:

- проведення розрахунків за Контрактом №5758 від 13.08.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ « Джерман Моторз», згідно якого позичальник набуває у власність транспортний засіб марки « Фольксваген Т5 Комбі»;

- оплати витрат позичальника по договорах страхування. зазначених в п.2.1.2.1.-2.1.2.3 цього Договору , сплати комісії передбаченої п.2.3 цього договору.

Відповідно до п.п.1.2,1.3,1.4,1.5 договору кредитні кошти надавалися терміном по 28 серпня 2013 року за умови сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 10 % річних та комісії за ведення та моніторинг кредитної справи в розмірі 0,19 процентів від суми кредиту, що становить 56,02 доларів США.

Відповідно до п.2.5.1. позичальник зобовязувалася щомісячно до дати, встановленої в графіку, наведеному в додатку № 1 до цього договору, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не менш суми чергового погашення відповідної частини кредиту, процентів та інших виплат, встановлених у графіку.

Згідно п.4.5. договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату відсотків, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 20,00% від суми неповерненого кредиту та\або несплачених відсотків.

В забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_2 за кредитним договором № 199 між ВАТ « Всеукраїнський ОСОБА_4» та відповідачем ОСОБА_3 28.07.2007 р. було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_3 взяв на себе зобовязання солідарно відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання умов кредитного договору позичальником ОСОБА_2

Судом також встановлено, що згідно договору застави від 28.08.2007 р. в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № 199 від 28.08.2007 р. ОСОБА_2 передала ВАТ « Всеукраїнський ОСОБА_4» в заставу автомобіль « Фольксваген Транспорт» реєстраційний номер АІ 6881ВС.

Судом встановлено, що 18.05.2010 року в звязку зі зміною найменування юридичної особи проведено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_4», що є правонаступником щодо всіх прав та зобовязань ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_4», дані про цю юридичну особу внесено до ЄДРПОУ .

Також судом встановлено, що з 2009 року ОСОБА_2 належним чином не виконувала умов кредитного договору. Станом на 04.05.2015 р. за нею рахується заборгованість по даному кредитному договору в сумі 570 619,80 грн., з яких :

- 14 091,10 дол. США заборгованість за кредитом;

- 9 092,16 дол. США заборгованість за відсотками;

- 11 762,86 грн. заборгованість по комісії ;

- 42 422,49 грн. штраф за несвоєчасне погашення кредиту.

Позивач розрахував суму заборгованості в національній валюті України по курсу НБУ на 22.04.2015 р. (1 дол. США- 22,276179 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.543 ЦК України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарні боржники залишаються зобовязаними доти, доки їхній обовязок не буде виконаний у повному обсязі.

Згідно ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

З приводу неоднакового застосування вказаної норми судами касаційної інстанції, Верховний Суд України 17.09.2014р. ухвалив постанову у справі № 6-53 цс14, в якій зробив правовий висновок про те, що: «регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Відповідно до п.4.1. договору поруки порука припиняється якщо кредитодавець протягом одного року від дня настання строку виконання зобовязань за кредитним договором не предявить вимоги до поручителя, в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п.1.2. кредитного договору, позичальник мав повернути банку кредит в терміни, визначені у графіку повернення, але не пізніше 28 серпня 2013 року.

Таким чином, банк мав право заявити вимоги до поручителя протягом одного року з дня настання строку виконання основного зобовязання, тобто з 28.08.2013 р. по 28.08.2014р.

Як видно з матеріалів справи, банк повідомив поручителя про прострочку виконання основного зобовязання 29.04.2015 р., а з даним позовом позивач звернувся до суду лише 18.05.2015 р. ( а.с. 7-8 )

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поруку ОСОБА_3 слід вважати припиненою, оскільки банком пропущено однорічний строк для предявлення вимог до поручителя.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги щодо поручителя ОСОБА_3 є необґрунтованими

У звязку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо ОСОБА_3

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315, ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: