Рішення № 58222148, 09.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3731/15-ц Головуючий у І інстанції Проць Т.В.Провадження № 22-ц/780/2930/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 09.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

09 червня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Даценко Л.М.,

при секретарі Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який надалі уточнив і мотивував тим, що 20 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав відповідачці кредит готівкою для придбання квартири в розмірі 55000 доларів США строком до 19 червня 2027 року із розрахунку 11,9 % річних, а позичальниця зобовязаласяповернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування. На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і відповідачкою 20 червня 2008 року було укладено іпотечний договір, згідно якого остання передала в іпотеку належне їй майно: квартиру АДРЕСА_1.

Зазначав, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого Сведбанк передав (відступив) ОСОБА_3 право вимоги в тому числі за кредитним і забезпечувальним договорами, укладеними із ОСОБА_4, про що відповідачка була повідомлена письмово.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця мала повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обовязків, станом на 28 липня 2015 року має заборгованість в розмірі 714848,69 грн. Письмова вимога ОСОБА_3 про погашення боргу та наслідки їх невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, направлена ОСОБА_2 у серпні 2015 року, залишена нею без задоволення.

Посилаючись на ст.1054 ЦК України, ст.ст.33,36,37 Закону України «Про іпотеку» та умови кредитного і іпотечного договорів просив в рахунок погашення боргу за кредитом в розмірі 714848,69 грн., з яких тіло кредиту 663173,99 грн, проценти 51674,71 грн., звернути стягнення на належний відповідачці ОСОБА_2 предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на цю квартиру, а також стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

ПАТ «Дельта Банк», не погоджуючись із рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує хибністю висновків суду про відсутність початкової ціни продажу предмета іпотеки, поскільки банк надав суду звіт про оцінку квартири від 26 лютого 2016 року, яка визначена субєктом оціночної діяльності і становить 444075 грн. Крім того, висновки суду про недоведеність розміру заборгованості та відсутність доказів з цього приводу не відповідають справі, де міститься кілька довідок про розмір заборгованості.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «Дельта Банк» апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Обухвського районного суду Київської області.

ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 20 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2626/0608/71-010, згідно яких банк надав відповідачці готівкою кредит для придбання нерухомості в розмірі 55000 доларів США із кінцевим терміном повернення не пізніше 19 червня 2027 року із розрахунку 11,9 % річних, а позичальниця у свою чергу зобовязалася повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування (т.1 а.с.19-24). Повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальницею щомісячних платежів за кредитом в розмірі 242 долари США відповідно до графіку платежів, вказаних в додатку № 1 до кредитного договору (т.1 а.с.25-27).

На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 20 червня 2008 року було укладено іпотечний договір з додатковою угодою від 22 липня 2008 року, згідно яких відповідачка передала в іпотеку належне їй майно: квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.17-18). Згідно пунктів 11, 12 іпотечного договору банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобовязань за кредитним договором в тому числі шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Також, судом встановлено, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого Сведбанк передав (відступив) ОСОБА_3 в тому числі право вимоги за кредитним договором № 2626/0608/71-010, укладеним із ОСОБА_2 20 червня 2008 року, а також за договорами забезпечення цього кредитного договору, що стверджується договором та додатком № 1 до нього (т.1 а.с.14, 34-41).

Про відступлення права вимоги боржник ОСОБА_2 була повідомлений позивачем і почала сплачувати кошти на рахунок ПАТ «Дельта Банк», що стверджується платіжними документами (т.1 а.с.173-184).

Крім того, судом встановлено, що позичальниця ОСОБА_2 за умовами кредитного договору від 20 червня 2088 року мала повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обовязків, станом на 28 липня 2015 року має прострочену заборгованість за процентами в розмірі 2077,62 грн (т.1 а.с.7). Письмова вимога ОСОБА_3 про погашення боргу та наслідки її невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, направлена відповідачці 27 серпня 2015 року, залишена останньою без задоволення (т.1 а.с.8-13).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні у звязку із недоведеністю розміру заборгованості відповідачки за кредитним договором та незазначення банком у прохальній частині позовної заяви початкової ціни реалізації предмета іпотеки.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України, яка визначає способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи, одним із таких способівзахисту є визнання права, в тому числі визнання права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом даної норми власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.

Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частин 1, 3 ст.37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

В той же час порядок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду врегульовано ст.39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки - ст.ст.38,39 Закону, так позасудове врегулювання - ст.36,37 Закону, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.

Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2, право вимоги за яким набув ПАТ «Дельта Банк».

Зокрема, у п.12 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем на підставі рішення суду (п.12.1), виконавчого напису нотаріуса (п.12.2) та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.12.3.1, 12.3.2 цього договору (п.12.3).

Згідно з п.12.3.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекожержателя на предмет іпотеки за вартістю на підставі висновку субєкта оціночної діяльності. Сторони договору свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі цього підпункту є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.

Отже, як Закон України «Про іпотеку», так і наведений іпотечний договір передбачають можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання виключно в позасудовому порядку.

Таке узгоджується із законодавством, яке регулює питання набуття права власності в судовому порядку.

Так, можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у ст.335та ст.376 Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує вже наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідч не визнає, заперечує, або оспорює наявне у позивача право власнсоті, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його парво власності.

Така ж правова позиція щодо набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка згідно ст.3607 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Дійшовши висновку про відмову у позові з підстав недоведеності розміру заборгованості та відсутності початкової ціни реалізації предмета іпотеки, суд першої інстанції в порушення вимог ст.212-214 ЦПК України на вищевказані положення законодавства та умови іпотечного договору уваги не звернув, зокрема, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань є позасудовим способом врегулювання такого питання, й відповіднно не перевірив, чи належний спосіб захисту своїх прав обрано позивачем.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на вимогах закону та матеріалах справи і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, поскільки не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб згідно згідно Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання такого питання, що повністю узгоджується із п.12.3.1 іпотечного договору.

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: