Постанова № 58219345, 07.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 910/31564/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Рудченка С.Г.

за участі секретаря судового засідання: Дронової А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Свечкіна О.О. довіреність №б/н від 13.04.16 р.

від відповідача: Лінкевич О.В. довіреність № 08-03-25/50-16 від 17.05.16 р.

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року

у справі № 910/31564/15 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення 19 171,04 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" 19 171, 04 грн., з яких 5 753, 92 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 337, 67 грн. 3 % річних, 2 969, 81 грн. пені, 10 109, 64 грн. інфляційних втрат (а.с. 7-13).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі №910/31564/15 позовні вимоги Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" задоволено частково, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта 3 852,05 грн. страхового відшкодування, 626,35 грн. пені та 426,79 грн. судового збору (а.с.118-124).

06 квітня 2016 року Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі №910/31564/15, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/31564/15 від 01 березня 2016 року змінити в частині відмови стягнення суми страхового відшкодування, 3 % річних, інфляційних витрат та викласти його резолютивну частину в новій редакції. Разом з апеляційною скаргою, Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" подано клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2016 року, апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/31564/15 від 01 березня 2016 року передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Рудченка С.Г., Агрикової О.В.

25 квітня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/31564/15 від 01 березня 2016 року прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Рудченка С.Г., Агрикової О.В, клопотання апелянта про проведення судових засідань в режимі відео конференції задоволено, справу призначено до розгляду в режимі відеоконференції на 10 травня 2016 року, проведення якої було доручено Господарському суду Одеської області.

10 травня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07 червня 2016 року.

Представник ТОВ "Страхова компанія "Фідель СК" в судовому засіданні 07 червня 2016 року надав суду пояснення, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, оскаржуване рішення змінити в частині відмови стягнення суми страхового відшкодування, 3 % річних, інфляційних витрат та викласти його резолютивну частину в новій редакції.

Представник ПАТ "НАСК "Оранта" в судовому засіданні 07 червня 2016 року надав суду пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

11 червня 2013 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_4 (далі - страхувальник) було укладено Договір № 00576/2013-ТС страхування транспортних засобів, у відповідності з "Правилами добровільного страхування наземного транспортру (крім залізничного)". Предметом страхування за цим Договором є майнові інтереси страхувальника, пов'язані, в тому числі, з експлуатацією наземного транспортного засобу марки "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. (а.с. 16-23).

Відповідно до п. 5.1. вказаного Договору, його укладено строком на один рік і він діє з 00.00 годин 12 червня 2013 р. по 24.00 11 червня 2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (аналогічні положення містяться також у ст. 979 ЦК України).

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

25 червня 2013 року у місті Одесі по вулиці Грушевського відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу "ВАЗ 2108", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_5, під керуванням водія ОСОБА_6 Вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась з вини водія транспортного засобу марки "ВАЗ 2108" ОСОБА_6, що підтверджується постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 12.07.2013 р., якою ОСОБА_6 було визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с. 26).

Відповідно до Довідки № 9219957 про дорожньо-транспортну пригоду за вих. № 31/12-5230 від 18.07.2013 р. ВДАІ ОМУ УМВС транспортний засіб "Mitsubishi Lancer", д/н НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4 отримав механічні пошкодження (а.с. 31).

Відповідно до Висновку № 124/13 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту та вартості матеріального збитку від 05.07.2013 р., завданого ОСОБА_4 - власнику автомобіля "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складеного 05.07.2013 р. ФОП - ОСОБА_7 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 8 387, 96 грн. з урахуванням ПДВ 1 397, 99 грн. на змінні запчастини; вартість матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 5737,42 грн. з урахуванням ПДВ 782, 87 грн. (а.с. 42-53).

16 липня 2013 року позивачем на підставі наданих документів було складено страховий акт у якому зазначено, що відповідно до експертного автотоварознавчого дослідження № 124/13 від 05.07.2013 р. розмір збитку складає 5737,42 грн., розмір франшизи відповідно до договору - 592,5 грн., та призначено до виплати страхового відшкодування у загальному розмірі 5 144, 92 грн. (5737,42 грн. - 592,5 грн.), шляхом виплати вказаної суми наручно клієнту (а.с. 28-29).

Положеннями ст. 988 ЦК України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (аналогічні положення містяться і у п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування").

Позивачем, згідно з видатковим касовим ордером від 16.07.2013 р. здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 5 144,92 грн. безпосередньо ОСОБА_4, відповідно до страхового акту від 16.07.2013 р. (а.с. 30).

Згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (аналогічні положення містяться також у ст. 27 Закону України "Про страхування").

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдання матеріального збитку власнику транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно інформації, наданої Моторним (транспортним) страховим бюро України на виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 18.12.2015 р. у справі № 910/31564/15, станом на момент виникнення ДТП, цивільно-правова відповідальність винної особи (ОСОБА_6) щодо користування транспортним засобом ВАЗ 2108 д/н НОМЕР_4 була застрахована ПАТ "НАСК "Оранта" (далі - відповідач), відповідно до полісу серії АС № 2417812, який діяв з 04.05.2013 р. по 03.05.2014 р., ліміт по майну за яким встановлено у сумі 50000,00 грн., франшиза - 510,00 грн. (а.с. 86-87).

Таким чином, відповідач взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу "ВАЗ 2108", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так, позивач, керуючись ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, ст.ст. 9, 22, 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" звернувся до відповідача із заявою за вих. № 168/14 від 22.04.2014 р. про виплату суми регресної вимоги, у якій він просив відповідача здійснити виплату в розмірі 5 753, 92 грн. (виплачене страхове відшкодування - 5 144, 92 грн., витрати на проведення експертизи вартості збитку - 450, 00 грн., витрати на здійснення телеграфного повідомлення - 159, 00 грн.) (а.с. 67-68).

Згідно тверджень відповідача зазначена вимога позивача була ним отримана 25.04.2014 р.

Проте відповідач вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно викладеного в оглядовому листі Вищого господарського суду від 14.01.2014 р. № 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування" витрати страхувальника, які не передбачені статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, на проведення автотоварознавчої експертизи, на оплату вартості послуг з оформлення та видачі довідки ДАІ, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат (постанова Вищого господарського суду України від 21.05.2013 № 22-17-25-26/366-07-7922).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є безпосередньо платіжне доручення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмірі шкоди - 5 144, 92 грн., завданої при ДТП транспортному засобу "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належним чином доведений видатковим касовим ордером від 16.07.2013 р. на зазначену суму.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Як зазначається у статті 9 Закону України "Про страхування", франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

Полісом № АС/2417812 встановлено безумовну франшизу у розмірі 510,00 грн., а також ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.

Проте, позивачем було здійснено розрахунок вимог виходячи не із здійсненого страхового відшкодування, а із визначеного оцінкою, до суми страхового відшкодування включені витрати які не є складовою фактичного розміру збитків, не здійснено вирахування франшизи у розмірі 510,00 грн., не здійснено вирахування податку на додану вартість, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача тільки в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 3 852, 05 грн. (5 144, 92 - 510, 00 - 782, 87 = 3 852, 05), а не 5 753, 92 грн. як визначено позивачем.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування у сумі 3 852, 05 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені за порушення господарського зобов'язання в розмірі 2 969, 81 грн. за період з 17.07.2013 р. по 30.06.2015 р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, чинним законодавством передбачено нарахування пені за прострочення виплати страхового відшкодування.

Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про невірне визначення позивачем періоду прострочення. Вимога позивача про виплату страхового відшкодування була отримана відповідачем 25.04.2014 р. (що ним не заперечується) і враховуючи положення п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідач зобов'язаний був здійснити страхове відшкодування у строк не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, тобто до 24.07.2014 р.

Таким чином, прострочення виплати страхового відшкодування з боку відповідача на користь позивача в даному випадку має місце з 25.07.2014 р. по 25.02.2015 р., з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Оскільки позивачем невірно було розраховано суму страхового відшкодування, то відповідно був неправильно здійснений розрахунок і в цій частині.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, за період прострочення з 25.07.2014 р. по 25.01.2015 р. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за порушення зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в розмірі 626, 35 грн.

Оскільки, з боку відповідача було свідомо допущене порушення права позивача на своєчасну виплату страхового відшкодування, з огляду на причини пропущення строку позовної давності, порушене право позивача підлягає захисту, незалежно від здійснення відповідачем заяви про застосування строків позовної давності.

Зокрема, колегія суддів визнає, що судом першої інстанції було вірно враховано місцезнаходження позивача, а також той факт, що із позовними вимогами про стягнення з відповідача 19 171, 04 грн. позивач вперше звернувся до Господарського суду міста Києва через засоби поштового зв'язку в серпні 2015 року, що позовна заява позивача до відповідача про стягнення 19 171, 04 грн. тричі поверталася ухвалами Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 р., 12.10.2015 р. та 26.11.2015 р. відповідно (а.с. 112-114).

Щодо стягнення з відповідача 337, 67 грн. 3 % річних та 10 109,64 грн. збитків від інфляції колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражаємося в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Викладена правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 06.06.2012 р. у справі N 6-49цс12).

Згідно з приписами постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим слід вважати будь-яке зобов'язаний, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Слід також зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 №10-74/0/4-13).

Таким чином, дія частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Аналогічні висновки містяться у листі Верховного Суду України від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Крім того, Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, адже відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з зобов'язальних відносин.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, дія ч. 2 ст. 625 ЦК України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах: від 09.03.2016 р. у справі № 910/20198/15, від 23.12.2015 р. у справі № 910/16891/15, 16.02.2016 р. у справі № 922/3234/15 та 28.12.2015 р. справі № 910/1344/15-г.

Таким чином, колегія суддів визнає в цій частині доводи апеляційної скарги безпідставними, та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 337, 67 грн. 3 % річних та 10 109, 64 грн. інфляційних втрат є такими, що задоволенню не підлягають.

За таких обставин колегія суддів визнає вірними висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ПАТ "НАСК "Оранта" на користь ТОВ "Страхова компанія "Фідель СК" страхового відшкодування у розмірі 3 852, 05 грн. та пені у розмірі 626, 35 грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що апелянт не надав суду достатніх доказів в розумінні статті 33, 34 ГПК України, які б могли стати і підставою для задоволення апеляційної скарги.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні Господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі №910/31564/15 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" на рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі №910/31564/15 задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно до ст. 49 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" на рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі №910/31564/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі №910/31564/15 залишити без змін.

3.Справу №910/31564/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

С.Г. Рудченко