Постанова № 58217199, 07.06.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа № 902/246/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу стягувача ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Вінницької області від 17.03.2016 року

за скаргою дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" на дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції Клюєва О.О. про стягнення з боржника виконавчого збору у справі №902/246/15

за позовом ОСОБА_1

до дочірнього підприємства "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff"

про стягнення 128 685,00 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні

за участю:

стягувача - ОСОБА_1,

представника боржника - не з`явився,

представника відділу ДВС - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 17.03.2016 року у справі №902/246/15 (суддя - Міліціанов Р.В.) задоволено скаргу дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff". Скасовано постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції Клюєва О.О. від 06 серпня 2015 року, винесену в рамках виконавчого провадження №48298677, про стягнення з дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" виконавчого збору в сумі 12868,50 грн.

В обґрунтування ухвали, суд зазначив, що боржник ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" самостійно виконав наказ господарського суду Вінницької області №902/249/15 від 18.05.2015 року, державним виконавцем не вчинялись дії спрямовані на примусове виконання рішення, а тому постанова головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції Клюєва О.О. про стягнення з боржника виконавчого збору №48298677 від 06.08.2015 року є такою, що підлягає скасуванню. При вирішенні даної справи суд першої інстанції враховував правовий висновок Верховного суду України, викладений в постанові від 28.01.2015 року справа №3-217гс14, згідно якого, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для нього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялись.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, стягувач ОСОБА_1, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 17.03.2016 року у справі №902/246/15 про задоволення скарги ДП "УГК "Nemiroff" на дії державної виконавчої служби та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 06.08.2015 року в рамках ВП №48298677, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги ДП "УГК "Nemiroff".

Зокрема, апелянт зазначає, що при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець керувався імперативними приписами ст. ст. 25, 28 Закону України "Про виконавче провадження", однак при винесені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не надано жодної оцінки щодо обов'язковості винесення постанови про стягнення виконавчого збору згідно з імперативними приписами законодавства.

Представники боржника та відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції в судове засідання не з'явились.

06.06.2016 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшла заява головного державного виконавця ВДВС Немирівського РУЮ Клюєва О.О., в якій заявник просить розглянути дану справу без його участі в судовому засіданні, а також зазначає, що ухвала господарського суду Вінницької області від 17.03.2016 року у справі №902/246/15 прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.

07.06.2016 року від боржника ДП "УГК "Nemiroff" на електронну пошту Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Зокрема, в обґрунтування клопотання боржник зазначає, що ним не було отримано копію апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Вінницької області від 17.03.2016 року по справі №902/246/15 та просить суд зобов'язати апелянта направити вказану апеляційну скаргу на адресу боржника.

З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при зверненні до апеляційного суду зі скаргою, ОСОБА_1 було надано докази надсилання апеляційної скарги боржнику ДП "УГК "Nemiroff", а саме квитанцію про оплату поштових послуг та опис вкладення поштового відправлення з відбитком календарного штемпеля поштового зв'язку, в якому зазначено, що апеляційна скарга направлена на адресу ДП "УГК "Nemiroff" цінним листом з описом вкладення 22.03.2016 року.

Згідно з п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і поставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Тобто, опис вкладення в поштовий конверт з підписом працівника поштового зв'язку та відбитком календарного штемпеля, а також документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) є належними доказами відправлення боржнику копії апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів не вбачає необхідності зобов'язувати апелянта повторно направляти копію апеляційної скарги на адресу боржника.

З приводу заявленого клопотання про відкладення апеляційний суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до абз.1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Водночас, згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника боржника.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали оскарження ухвали, наявні в ній докази, заслухавши пояснення стягувача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 45 ГПК України також унормовано, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов; рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст.115 ГПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання судових рішень, передбачених законом.

Нормою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначені в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим законом.

Виконання рішення господарського суду, згідно із ст.116 ГПК України, провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Вінницької області від 27.04.2015 року задоволено позов ОСОБА_1 у справі № 902/246/15, вирішено стягнути з дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" на користь позивача 128 685,00 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

На виконання вказаного рішення господарським судом Вінницької області видано наказ №902/246/15 від 18 травня 2015 року, який пред'явлено стягувачем до виконання 28.07.2015 року.

29.07.2015 року постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції Клюєва О.О. відкрито виконавче провадження №48298677 з виконання наказу господарського суду Вінницької області № 902/246/15 від 18 травня 2015 року.

З мотиву невиконання боржником у добровільному порядку рішення суду в строк до 05.08.2015 року, державний виконавець 06.08.2015 року виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 12868,50 грн.

Зокрема, при винесенні вказаної постанови державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з п.20 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами скарг та рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 р. №14, витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконано примусово.

Стаття 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ч.1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачають, що державний службовець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону та сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Відповідно до п.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція) - державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного виконання рішення.

Твердження апелянта, що судом першої інстанції не враховано імперативні приписи ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, про те що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, оцінюється апеляційним судом критично, оскільки діючою нормою цього ж Закону, а саме ч.3 ст. 27 визначено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом, а виконавчий збір у такому разі з боржника не стягується.

10.08.2015 року боржником на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження №48298677 від 29.07.2015 року перераховано на рахунок відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції заборгованість в сумі 128685,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №250 від 10.08.2015 року, та як наслідок, 14.08.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Судом першої інстанції правомірно враховано висновки Верховного суду України про те, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення. Вказане знайшло своє відображення в постановах Верховного суду України від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15 та від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14.

У відповідності до ст. 111-28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті, вилученні та примусовій реалізації (ч.1 ст.52 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто, лише вчинення державним виконавцем вищезазначених дій може свідчити про початок примусового виконання судового рішення, а можливість стягнення з боржника виконавчого збору у разі невиконання останнім рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання, з'являється лише у разі вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, передбачених ст. ст. 32, 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що хоча боржником самостійно виконано рішення суду з простроченням встановленого терміну для добровільного виконання, однак в рамках виконавчого провадження №48298677 державним виконавцем не вчинялось жодних заходів примусового виконання рішення суду, передбачених ст. 32, 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Доводи апелянта, що запит державного виконавця від 10.08.2015 року до Державної податкової служби України про наявність рахунків боржника є заходом примусового виконання рішення не відповідають дійсності, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, з огляду на положення п.1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, за своєю правовою суттю запит державного виконавця є формою рішення, прийнятого під час здійснення виконавчого провадження з метою отримання інформації, а не виконавчою дією з приводу примусового виконання акту органу судової влади.

Окрім того, вказаний запит був направлений 10.08.2015 року, тобто після винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.08.2015 року.

Враховуючи самостійне виконання 10.08.2015 року боржником рішення суду та відсутність здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем передчасно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника на підставі лише самого факту спливу семиденного строку з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

За наведених обставин справи, враховуючи приписи ч. 3 ст. 27, ст. 32, ч.1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" та правові позиції Верховного суду України викладені в постановах від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15 та від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14, судом першої інстанції правомірно задоволено скаргу ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" та скасовано постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції Клюєва О.О. від 06.08.2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 12868,50 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 17.03.2016 року залишити без змін, апеляційну скаргу стягувача ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №902/246/15 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.