Постанова № 58217005, 06.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2016 р. Справа № 917/17/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 дов. № 14-88 від 18.04.2014 р.,

відповідача ОСОБА_2 дов. № 82 від 10.12.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1054 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 11.03.2016 р. у справі № 917/17/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", м. Полтава,

про стягнення 11 779 027,01 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" про стягнення 11 779 027,01 грн., в тому числі: основного боргу по договору купівлі продажу природного газу № 13-281-Б від 04.01.2013 р. у розмірі 5 176 541,11 грн. та нарахованих на нього пені у розмірі 5 640 564,51 грн., інфляційних у розмірі 533 541,61 грн. і 3% річних у розмірі 428 379,78 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.03.2016 р. (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 820 282,25 грн. пені, 428 379,78 грн. річних, 533 541,61грн. інфляційних нарахувань та 99 037,29 грн. на відшкодування витрат з оплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати в частині зменшення розміру пені на 2 820282,25 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін. Як зазначає позивач, спірне рішення не відповідає вимогам ст. 4-2 ГПК України, оскільки не зазначено будь-яких доказів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 50% від її заявленої суми та не викладено доводи, на підставі яких відхилено докази позивача.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Як зазначив відповідач, враховуючи те, що він повністю розрахувався за поставлений природний газ до предявлення позову, а також майновий стан, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру нарахованої пені на 50 % до 2 820 282,25 грн.

У судовому засіданні 23.05.2016р. було оголошено перерву до 06.06.2016р. о 12:30 год.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача та у відзиві на неї доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-281-Б від 04.01.2013р., згідно з п. 1.1 якого позивач (продавець) зобовязався передати у власність відповідачу (покупцю) у 2013 році природний газ, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу з урахуванням п. 6.2. договору.

Позивачем були виконані зобовязання за договором та поставлено природний газ відповідачу протягом січня - грудня 2013 року, січня - грудня 2014 року та січня - червня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 85 524,486 тис.куб.м. на загальну суму 426 530 313,17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач, в свою чергу, перерахував кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 421 353 772,06 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо та станом на 01.10.2015р. Решта боргу в сумі 5 176 541,11 грн. була сплачена відповідачем до моменту звернення позивача з позовом до суду, на підтвердження чого відповідачем надано платіжні доручення, тому суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 5 176 541,11 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 5 640 564,51 грн., інфляційні нарахування у розмірі - 533 541,61 грн. та 3% річних - 428 379,78 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов в частині заявлених до стягнення 428 379,78 грн. річних та 533 541,61 грн. інфляційних нарахувань заявлений правомірно. Також, як зазначив суд першої інстанції, позивачем правомірно нараховано 5 640 564,51 грн. пені, разом з тим, суд першої інстанції зменшив розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на 50 % - до 2 820 282,25 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором.

Пунктом 7.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем було правомірно здійснено нарахування пені, сума якої становить 5 640 564,51 грн.

Посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на неправомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50 % є безпідставними на підставі нижчевикладеного.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Судова колегія вважає за необхідним звернути увагу на п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", яким визначено, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року №7-рп/2013).

ПАТ Полтавагаз не є газовидобувною компанією та інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку зі своїх контрагентів не існує. Постановою НКРЕКП №2018 від 13.07.2015 року Про внесення змін до нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, які здійснювали діяльність до 01.07.2012 року відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорій споживачів населення, бюджетні установи, промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання, на липень 2015 року, з 13.07.2015 року для ПАТ Полтавагаз затверджено нульові нормативи перерахування коштів для всіх категорій споживачів. Таким чином, у відповідача виникла кризова ситуація, пов'язана з відсутністю обігових коштів.

Після сплати споживачами заборгованість за спожитий природний газ, кошти акумулюються на поточних рахунках із спеціальним режимом використання ПАТ Полтавагаз, але у зв'язку з не розподіленням коштів на власників природного газу і ліцензіатів з транспортування природного і нафтового газу магістральними та промисловими трубопроводами у товариства виникають податкові зобов'язання за відсутності податкового кредиту.

З наданого відповідачем звіту про фінансовий стан підприємства за 9 місяців 2015 року, останнє знаходиться у важкому фінансовому стані та несе збитки у розмірі 19477000,00 грн.

При цьому, відповідач зазначає, що оплата вартості спожитого природного газу здійснюється в порядку, визначеному Постановою Кабінету міністрів України №1082 від 03.12.2008 року Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ (зі змінами та доповненнями), а саме: плата за природний газ від усіх категорій споживачів підприємства зараховується на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ. Всі кошти, що надходять в рахунок оплати послуг з газопостачання населенням, бюджетними установами та іншими споживачами за затвердженим алгоритмом, у відсотковому співвідношенні спрямовується на оплату спожитого природного газу.

Надавши правову оцінку вказаним заявником обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що мають місце обставини для зменшення розміру пені на 50%.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми пені, установив наявність виключних обставин, за яких визнав можливим зменшити розмір санкцій у вигляді пені на 50 % - до 2 820 282,25 грн.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Тобто, штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, які б воно не отримало за умови належного виконання ПАТ Полтавагаз умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено обєктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача і на які він не в змозі впливати. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено позивачу повну вартість отриманого ним природного газу за спірний період. При цьому, сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджується, що станом на 30.11.2015 року сума основного боргу погашена і з позовом у даній справі ПАТ НАК Нафтогаз України звернулося у січні 2016 року.

Отже, зменшуючи розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення, до уваги прийнято ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме, той факт, що відповідач, незважаючи на збиткову діяльність, погасив заборгованість з оплати вартості отриманого від позивача природного газу протягом незначного часу. Тим більш, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції врахував інтереси обох сторін, зменшивши розмір пені на 50 %, а не на 99 %, як просив відповідач.

Дана правова позиція узгоджується з висновками Вищого господарського суду України, викладеними у постановах від 24.03.2016р. у справі № 922/6052/15, від 26.04.2016р. у справі № 922/27/16, від 05.04.2016р. у справі № 914/4135/15, від 12.04.2016р. у справі № 913/916/15, від 19.04.2016р. у справі № 917/2606/15.

Враховуючи викладене, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 11.03.2016 р. у справі № 917/17/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", на рішення господарського суду Полтавської області від 11.03.2016 р. у справі № 917/17/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.03.2016 р. у справі № 917/17/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.