Постанова № 58216702, 24.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р. Справа№ 910/21828/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Чорногуза М.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Сорохан Д.М.

від відповідача: Рожко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 (суддя: Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Спільне українсько-американське підприємство "УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД"

про стягнення 2 522 186, 06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15, позов ПАТ "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американське підприємство "УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД" про стягнення 2 522 186, 06 грн. - задоволено частково, а саме:

- провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення 2 522 186,06 грн. в частині стягнення зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) заборгованості в сумі 2 034 831,37 грн. припинено;

- стягнуто зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) пеню в сумі 278 105 (двісті сімдесят вісім тисяч сто п'ять) грн. 59 коп., інфляційну складову боргу в сумі 32 205 (тридцять дві тисячі двісті п'ять) грн. 52 коп., 3 % річних у сумі 13 905 (тринадцять тисяч дев'ятсот п'ять) грн. 28 коп.;

- у решті позовних вимог - відмовлено;

- стягнуто зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) судовий збір у сумі 47 594 (сорок сім тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 96 коп.

Рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог мотивовано тим, що відповідач порушив умови договору № 1504000499 від 15.04.2015 на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу в частині оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 2 034 831,37 грн., яка була погашена відповідачем в процесі розгляду справи, у зв'язку з чим провадження в цій частині припинено. Проте, враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з своєчасної оплати наданих послуг, судом з посиланням на припис ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було присуджено до стягнення з здійсненим перерахунком 32 205,52 грн. інфляційних втрат, 13 905,28 грн. 3% річних, а також 278 105,59 грн. пені з посиланням на п. 5.2 договору. При цьому, судом першої інстанції було відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення 7% штрафу в сумі 142 438,20 грн., оскільки вказаний штраф заявлено позивачем з посиланням на припис ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, яка передбачає нарахування штрафу за прострочення саме не грошового зобов'язання, а позивачем такий штраф обраховано з посиланням на саме на несвоєчасну оплату наданих послуг по договору.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 в справі № 910/21828/15 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 по справі №910/21828/15 - скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення 142 438, 20 грн. штрафу, та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача в цій частині. Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до того, що сума штрафу заявлена до стягнення з посиланням на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, і у даному випадку штраф виступає додатковою санкцією в зобов'язаннях, пов'язаних з наданням товарів (робіт, послуг).

Крім того, 23.11.2015 через канцелярію місцевого господарського суду подано доповнення до апеляційної скарги (які надійшли до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою), в яких апелянт, посилаючись на те, що після отримання повного тексту оскаржуваного рішення він дізнався про те, що в тексті оскаржуваного рішення міститься висновок суду першої інстанції про те, що ним не прийнято до розгляду заяву позивача, подану через канцелярію місцевого суду 26.10.2015 до винесення рішення, в якій позивач просив припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку з його сплатою відповідачем, а також збільшив суму заявлених до стягнення показників пені (просив стягнути 479 804,76 грн.), 3% річних (просив стягнути 24 441,80 грн.). Апелянт наголошував на тому, що він не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у прийнятті до розгляду заяви позивача від 26.10.2015, оскільки вказана заява відповідала усім вимогам процесуального закону при її прийнятті, і суд помилково не прийняв її до розгляду.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 по справі № 910/21828/15 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 по справі № 910/21828/15 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи № 910/21828/15 призначено на 29.03.2016.

28.03.2016 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність прийнятого рішення нормам матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" на 15 днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 26.04.2016.

Розпорядженням від 26.04.2016 у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/21828/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Чорногуз М.Г., розгляд апеляційної скарги призначено на 24.05.2016.

В судовому засіданні 24.05.2016 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з урахуванням поданих доповнень до неї.

В судовому засіданні 24.05.2016 представник відповідача проти доводів апеляційної скарги, з урахуванням поданих до неї доповнень, - заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність прийнятого рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.04.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (виконавець) та Спільним українсько-американським підприємством "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (замовник) укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу № 1504000499, відповідно до якого виконавець зобов'язується протягом строку, визначеного договором, зберігати в підземному сховищі газу (далі - ПСГ) природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому замовником та повернути замовнику газ у кількості, визначеній у договорі, а замовник зобов'язується внести плату із зберігання (закачування, відбору) у встановлені договором строки (розділ 1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору замовник передає виконавцю газ на зберігання, у тому числі страховий запас газу, у таких обсягах: 10 000 000 тис. куб. м. - обсяг газу замовника, що планується закачати в ПСГ у поточному сезоні зберігання (період з 16.04.2015 р. по 15.04.2016 р.), 73 406, 615 тис. куб. м. - обсяг газу замовника, який залишається в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.2014 р. по 15.04.2015 р.).

Розділом 3 договору сторони погодили тарифи газу: на закачування - 1 000 куб. м. газу в ПГС - 39,48 грн., тариф на зберігання 1 000 куб.м. - 55,44 грн., тариф на відбір 1 000 куб. м. - 39,48 грн.

Замовник сплачує послуги із закачування газу в ПСГ та його зберігання шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця до 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем закачування газу (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору замовник зобов'язується протягом 15-ти днів з дати укладання договору сплатити виконавцю частину вартості послуг із зберігання газу, що залишився на подальше зберігання в ПСГ після закінчення минулого сезону зберігання.

Договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині зберігання газу по 15.04.2016 р., а в частині проведення розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов'язань (розділ 9 договору).

На виконання умов договору № 1504000499 від 15.04.2015 р. позивач прийняв на початок сезону 2015/2016 р.р. на зберігання природний газ в обсязі 73 406,615 тис. куб. м. на суму 2 034 831,37 грн., а також надав послуги по закачуванню до підземного сховища природного газу в обсязі 3 278,685 тис. куб.м. на загальну суму 220 327,63 грн., що підтверджується актом про обсяги залишку природного газу в ПСГ на початок сезону зберігання № 18/05-15 від 30.04.2015 р., актами приймання-передачі природного газу при закачуванні в ПСГ № 41/01-15 від 30.04.2015 р., № 71/01-15 ВІД 31.05.2015 р., № 96/01-15 від 30.06.2015 р.

Разом з тим, відповідач у порушення умов договору взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманих послуг виконав неналежним чином, сплатив лише вартість наданих послуг по закачуванню до підземного сховища природного газу на суму 220 327,63 грн., що підтверджується розрахунокм заборгованості позивача та поясненнями представників сторін.

Таким чином, у відповідача станом на день звернення до місцевого господарського суду з відповідним позовом виникла заборгованість за послуги зі зберігання природного газу, який залишився у природному сховищі на початок сезону зберігання 2015/2016 р.р., у сумі 2 034 831,37 грн.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

В свою чергу, в процесі апеляційного перегляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення загалом 2 522 186,06 грн., яка складається з 2 034 831,37 грн. - суми основного боргу, 278 105,59 грн. - пені за загальний період нарахування з 01.05.2015 по 22.07.2015 (навівши відповідні щомісячні періоди нарахувань), 142 438,20 грн. - 7 % штрафу, 52 905,62 грн. - інфляційних втрат за травень 2015 року та червень 2015 року, 13 905,28 грн. - 3 % річних за загальний період нарахування з 01.05.2015 по 22.07.2015 (навівши відповідні щомісячні періоди нарахувань).

Як встановлено місцевим господарським судом, і що перевірено судом апеляційної інстанції в процесі апеляційного перегляду справи і не заперечувалось представниками сторін, під час розгляду справи по суті відповідач сплатив заборгованість за послуги зі зберігання природного газу, який залишився у природному сховищі на початок сезону зберігання 2015/2016 р.р., на суму 2 034 831,37 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 674 від 24.09.2015 р.

Отже, у такий спосіб відповідач припинив грошові зобов'язання з оплати наданих послуг у повному обсязі, у зв'язку з чим провадження в цій частині позовних вимог обгрунтовано припинено місцевим господарським судом на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки основна заборгованість у СП "УкрКарпатойл ЛТД" за договором № 1504000499 від 15.04.2015 р. відсутня.

Також, 26.10.2015 позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва було подано заяву № 13582/6, в якій позивач, посилаючись на сплату відповідачем суми основного боргу 24.09.2015, просив суд першої інстанції:

- припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2 034 831,37 грн. у зв'язку з її сплатою;

- стягнути суму пені у розмірі 479 804,74 грн. за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2014 включно (згідно доданого щомісячного розрахунку);

- стягнути суму інфляційних втрат у розмірі 52 905,62 грн. за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно (згідно поданого розрахунку);

- стягнути суму 3% річних в сумі 24 441,80 грн. за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно доданого щомісячного розрахунку);

- стягнути штраф в розмірі 142 438,20 грн. за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В свою чергу, в оскаржуваному апелянтом рішенні зазначено, що під час розгляду справи по суті від позивача надійшла заява, у якій останній просив припинити провадження по справі в частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в сумі 2 034 831,37 грн., а також збільшив розмір інших позовних вимог. Вказану заяву суд долучив до матеріалів справи, проте до розгляду не прийняв у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, передбачених ст.ст. 54-57 ГПК України, дотримання яких необхідне для подачі заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог. Отже, суд першої інстанції здійснив розгляд первісно заявлених у позові позовних вимог.

Апелянт, посилаючись на те, що після отримання повного тексту оскаржуваного рішення він дізнався про те, що в тексті оскаржуваного рішення міститься висновок суду першої інстанції про те, що ним не прийнято до розгляду заяву позивача, подану через канцелярію місцевого суду 26.10.2015 до винесення рішення, в якій позивач просив припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку з його сплатою відповідачем, а також збільшив суму заявлених до стягнення показників пені (просив стягнути 479 804,76 грн.), 3% річних (просив стягнути 24 441,80 грн.). Апелянт наголошував на тому, що він не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у прийнятті до розгляду заяви позивача від 26.10.2015, оскільки вказана заява відповідала усім вимогам процесуального закону при її прийнятті, і суд помилково не прийняв її до розгляду.

Щодо вказаного доводу апелянта, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Заява позивача № 13582/6 від 26.10.2015 зареєстрована канцелярією місцевого господарського суду 26.10.2015, тобто до винесення оскаржуваного рішення, і містить в собі вимоги:

- припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2 034 831,37 грн.;

- стягнути суму пені у розмірі 479 804,74 грн. за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно доданого щомісячного розрахунку);

- стягнути суму інфляційних втрат у розмірі 52 905,62 грн. за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно (згідно поданого розрахунку);

- стягнути суму 3% річних в сумі 24 441,80 грн. за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно доданого щомісячного розрахунку);

- стягнути штраф в розмірі 142 438,20 грн. за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Тобто, за своїм змістом вказана заява відповідає приписам частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 роз'яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Пунктом 3.11 вищезазначеної постанови роз'яснено, що 3ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

П. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 зазначено, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не вказано повне найменування сторін та їх поштових адрес, або позовну заяву підписано не уповноваженою належним чином особою чи особою, посадове становище якої не вказано, або прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, або позовна заява не підписана позивачем. Про повернення позовної заяви і доданих до неї документів виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

В свою чергу, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що під час розгляду справи по суті від позивача надійшла заява, у якій останній просив припинити провадження по справі в частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в сумі 2 034 831,37 грн., а також збільшив розмір інших позовних вимог. Вказану заяву суд долучив до матеріалів справи, проте до розгляду не прийняв у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, передбачених ст.ст. 54-57 ГПК України, дотримання яких необхідне для подачі заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог. Отже, суд першої інстанції здійснив розгляд первісно заявлених у позові позовних вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було не прийнято до розгляду заяву позивача, коли за приписами процесуального закону (з урахуванням роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18) вона повинна була бути повернута позивачу без розгляду у випадку невиконання позивачем вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що заява позивача № 13582/6 від 26.10.2015 підписана представником позивача за довіреністю, належним чином засвідчена копія якої додана до заяви, позивачем подано розрахунки заявлених у вказаній заяві показників з посиланням на періоди та суми нарахувань, а також долучено і докази направлення вказаної заяви разом з розрахунками відповідачу засобами поштового зв'язку (фіскальний чек № 1865 від 26.10.2015 та опис вкладеного у цінний лист на юридичну адресу відповідача).

Крім того, позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача загалом 2 522 186,06 грн. було здійснено оплату судового збору загалом в сумі 50 443,72 грн. (за ставкою 2% від ціни позову, яка діяла на момент подачі позову ), і за межі якого не виходить заявлена позивачем у заяві від 26.10.2015 (на момент подачі якої ставки судового збору були вже зменшені до 1,5% від ціни позову внаслідок набрання чинності з 01.09.2015 нової редакції Закону України «Про судовий збір») загальна сума заявлених до стягнення показників, а саме: загалом 699 590,38 грн., а тому судовий збір за новими діючими ставками з 01.09.2015 за дозаявленими вимогами (212 235,69 грн. (з яких 201 699,17 грн. пені та 10 536,52 грн. 3% річних)) складає 3 183,55 грн., проте, входить в межі справленого позивачем при первісній подачі позову з загальною ціною 2 522 186,06 грн. суми судового збору в розмірі 50 443,72 грн.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні обумовлені процесуальним законом підстави щодо не прийняття до розгляду заяви позивача № 13582/6 від 26.10.2015, оскільки остання відповідала приписам ст.ст. 54-57 ГПК України.

Абз. 7 п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року N 7 зазначено, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції з метою усунення допущеного порушення в частині неприйняття до розгляду заяви позивача № 13582/6 від 26.10.2015, в порядку апеляційного перегляду справи, вважає за необхідне розглянути позовні вимоги позивача до відповідача з урахуванням поданої ним заяви № 13582/6 від 26.10.2015.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язання, а саме: пені у розмірі 479 804,74 грн. за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно, та штраф в розмірі 142 438,20 грн. за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 5.2 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених пунктами 4.1 - 4.4 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

При цьому суд апеляційної існстанції враховує, що нарахування пені здійснюється на наступний день після настання строку, встановленого пунктами 4.1, 4.3 договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Також згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені щодо сум, строків та ставок нарахувань відповідно до умов договору, подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, суд апеляційної інстанції встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня загалом у сумі 479 804,76 грн., тобто у сумі, про яку просить позивач у заяві № 13582/6 від 26.10.2015, а саме: за квітень 2015 року - в сумі 479 440,71 грн. (нарахована з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за травень 2015 року в сумі 228,71 грн. (нарахована з 21.06.2015 по 22.06.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за червень 2015 року - в сумі 135,34 грн. (нарахована за 21.07.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат).

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присудженого до стягнення з відповідача на користь позивача розміру пені, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 479 804,76 грн. пені.

Щодо нарахування штрафу у сумі 142 438,20 грн. (7% від суми простроченого платежу з оплати простроченої заборгованості) суд апеляційної інстанції зазначає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Так, позивач обгрунтовує свої вимоги абзацем третім частини 2 статті 231 ГК України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, застосовується штраф за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів у розмірі семи відсотків від вартості товарів, послуг, з яких допущене порушення.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що позивач у справі є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, але за змістом абз. третього ч. 2 ст. 231 ГК України цією нормою передбачено застосування штрафних санкцій до порушень негрошових зобов'язань, а тому суд вважає необгрунтованим нарахування позивачем штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки в даному випадку має місце порушення грошового зобов'язання (оплата наданих послуг).

Крім того, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № від 17 грудня 2013 року N 14, (із змінами і доповненнями) визначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З наведених підстав, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення 142 438,20 грн. 7 % штрафу за відсутності обумовлених законом підстав для такого стягнення згідно з приписами абз. третього частини 2 ст. 231 ГК України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача з урахуванням поданої заяви (№ 13582/6 від 26.10.2015), суму інфляційних втрат у розмірі 52 905,62 грн. за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно (згідно поданого розрахунку), а також 3% річних загалом в сумі 24 441,80 грн. за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно поданого розрахунку).

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних щодо сум, строків та ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних загалом у розмірі 24 441,80 грн., тобто в заявленій позивачем сумі (з урахуванням поданої заяви від 26.10.2015), а саме: за квітень 2015 року - в сумі 24 423,60 грн. (нарахованих з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за травень 2015 року в сумі 11,44 грн. (нарахована з 21.06.2015 по 22.06.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за червень 2015 року - в сумі 6,77 грн. (нарахована за 21.07.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат).

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присуджених до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 24 441,80 грн. 3% річних.

Щодо інфляційної складової суми боргу, присудженої судом першої інстанції в сумі 32 205,52 грн., то суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині зміні не підлягає з огляду на наступне.

П. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № від 17 грудня 2013 року N 14, (із змінами і доповненнями) визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, оскільки, навіть врахувавши подану позивачем заяву про стягнення інфляційних втрат за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно, у липні та серпні 2015 року індекс інфляції становив від'ємне значення (менше одиниці) (99,00% та 99,20% відповідно), проте, не був врахований позивачем при здійсненні розрахунку, але підлягає врахуванню при розрахунку навіть з від'ємним значенням, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, складає загалом 32 205,52 грн., з розрахунком яких суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції про відсутність виняткових обставин щодо відмови позивачу у стягненні штрафних санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У даному випадку суд першої інстанції мотивовано врахував, що порушення зобов'язання з боку відповідача не є виключенням чи випадком, з яких сталося прострочення належних до сплати сум.

Посилання відповідача на наявність податкового боргу та припинення видобутку вуглеводнів на Битків-Бабченському родовищі, обгрунтовано не прийнято до уваги місцевим господарським судом, оскільки ці обставини не свідчать про відсутність його вини у порушенні зобов'язання, а є результатом господарської діяльності підприємства, яку відповідач здійснює на власний ризик. При цьому фінансове становище відповідача не спростовує факту допущеного ним прострочення в оплаті послуг зі зберігання та закачування газу, за яке договором передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 підлягає зміні в частині присуджених до стягнення показників пені та 3% річних, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з відповідача на користь позивача 479 804,76 грн. пені та 24 441,80 грн. 3% річних, із здійсненням перерозподілу судового збору з врахуванням того, що відповідачем було погашено суму боргу вже після порушення провадження у справі. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 про відмову у задоволенні позовних вимог та припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу - підлягає залишенню без змін.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п.3 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 підлягає зміні в частині присуджених до стягнення показників пені та 3% річних, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з відповідача на користь позивача 479 804,76 грн. пені та 24 441,80 грн. 3% річних, із здійсненням перерозподілу судового збору. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін спору пропорційно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 в частині присуджених до стягнення показників пені та 3% річних - змінити, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 479 804,76 грн. пені та 24 441,80 грн. 3% річних, із здійсненням перерозподілу судового збору.

2. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 - залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року по справі № 910/21828/15 в наступній редакції:

Провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення 2 522 186,06 грн. в частині стягнення зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) заборгованості в сумі 2 034 831,37 грн. припинити.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) задовольнити частково.

Стягнути зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) пеню в сумі 479 804 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч вісімсот чотири) грн. 76 коп., інфляційну складову боргу в сумі 32 205 (тридцять дві тисячі двісті п'ять) грн. 52 коп., 3 % річних у сумі 24 441 (двадцять чотири тисячі чотириста сорок одну) грн. 28 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) судовий збір у сумі 46 950 (сорок шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 85 коп.

4.Стягнути зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 42 548 (сорок дві тисячі п'ятсот сорок вісім) грн.. 76 коп.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

М.Г. Чорногуз